Власний досвід«Не можу це контролювати, тому соромитися нічого». У мене гіпергідроз
«Іноді хочеться, щоб хтось цю хворобу від мене забрав»
Гіпергідроз – це захворювання, за якого в людини виділяється піт навіть у стані спокою. Особливо часто крапельки вологи можна помітити на долонях, ногах, під пахвами, на спині.
Хоча потовиділення – це нормальний фізіологічний процес, якого не варто соромитися, гіпергідроз однаково може значно знижувати якість життя. Він упливає на самооцінку, соціальне життя, навіть вибір кар’єри. У людей із гіпергідрозом частіше фіксують депресію та тривожні розлади, вони можуть постійно думати про те, що їхню пітливість помітно, і боятися мати фізичний контакт із кимось.
Наприклад, людині з гіпергідрозом може бути страшно тиснути комусь руку, тому що долоні вологі, або ж заходити кудись у гості після довгого робочого дня, тому що взуття може мати неприємний запах. Буває складно користуватися й сучасними технологіями: екрани смартфонів не завжди реагують на вологі пальці, неможливо взяти відбитки пальців для систем охорони або для біометричного паспорта. Потрібно особливо уважно поводитися з документами, адже вони легко розмокають у руках.
Ми поговорили з Марічкою про те, як це – жити з гіпергідрозом і чому вона продовжує займатися на пілоні, навіть якщо руки постійно ковзають. А дерматологиня Вікторія Миронюк розповіла, яким буває гіпергідроз і як його лікують.
Текст: Анастасія Микитенко
Ми створили цей матеріал за підтримки наших читачів
Марічка
Є речі, які я люблю, і не буду здаватися винятково через якийсь там гіпергідроз.
Уперше я помітила симптоми гіпергідрозу, напевно, у п’ятому класі – у мене дуже мокріли ноги та руки. Тоді я не дуже звертала на це увагу. Я могла сказати батькам, що в мене мокрі руки, але не з вимогою щось зробити. Вони казали, що в них також таке іноді буває, що за це не варто переживати. Мені це не заважало, тому було нормально.
Перші некомфортні моменти з’явилися в школі, коли почалися складніші завдання та контрольні. Я відчувала більшу відповідальність за свої оцінки, почала хвилюватися, а це лише погіршувало ситуацію. Пам’ятаю, як писала диктант і хвилювалася, тому руки почали пітніти ще більше. Я залила весь листок власним потом із рук, через що ручка перестала писати на папері, і я сиділа та ніяковіла. Учителька далі диктувала, а я була маленька, не знала, як правильніше сказати, та і на весь клас наче не годиться кричати посеред диктанту.
Та найгірше, мабуть, було на ЗНО. Мені потрібно було якимось чином умовити викладачів, які за нами наглядали, що мені потрібна серветка із собою. Вважається, що на ЗНО не можна приносити нічого, окрім води без етикетки, а із серветки хтось може списати абощо. А якщо я зіпсую бланк, мені новий ніхто не дасть. То була вимушена показувати, як у мене з руки капає, щоб дали мені можливість написати нормально.
При мені завжди мають бути сухі та вологі серветки, додаткова пара шкарпеток і додаткова футболка
Коли кудись іду, то не можу вийти без сумки або одягу без кишень. При мені завжди мають бути сухі та вологі серветки, додаткова пара шкарпеток і додаткова футболка, якщо я знаю, що буде багато фізичної активності або я нервуватиму. Іноді беру із собою антиперспірант. Також може бути антисептик – спиртовий, такий, щоб висушив повністю шкіру. Через те, що руки вологі, то до них усе липне – бруд, пил – стає неприємно, коли щось чіпляється, тому часто мию їх. Якби можна було носити із собою умивальник, я б носила.
Іноді я просто впивалася вже нігтями в людину, бо розуміла, що руки вислизують і не тримають мене.
Іноді почуваюсь максимально некомфортно, коли мені потрібно потримати якийсь папір або документи, і вони розмокають у мене на очах і псуються, або я щось друкую на клавіатурі, а воно все ковзає. Тут постає питання – яка ж мені робота взагалі доступна? Або ж інколи я торкаюся світлих речей і на них лишаються плями. Здається, начебто воно ж висохне і все, але скільки воно висихатиме? А за цей час я наче з плямою ходжу. У такі моменти мені хочеться, щоб хтось цю хворобу від мене забрав.
Також складно буває на спорті, і це мій біль, бо я дуже активна людина. Наприклад, у планках роз’їжджаються руки, лишаючи мокрі доріжки на килимках, а на скелелазінні треба триматися в десять разів сильніше. Якщо якась небезпечна ситуація, то врятують лише лікті або ноги. Я можу дійсно завдати собі шкоди тільки тому, що я за щось не втрималась. Викручуюся, як можу.
А ще дуже люблю танці. У дитинстві займалася спортивно-бальними 9 років. Через те що я невисокого зросту, мене завжди брали на різні підтримки, а вони часто базуються на тому, що ти тримаєшся руками. Іноді я просто впивалася вже нігтями в людину, бо розуміла, що руки вислизують і не тримають мене. Коли ще виступаєш, теж трохи нервово, і потовиділення лише посилюється. Тому я попереджала партнера, швиденько обтирала руки об одяг, і наче якось справлялись.
На початку я ледь не плакала, бо на гладкому залізі просто нереально втриматися
А зараз я займаюся танцями на пілоні. На початку я ледь не плакала, бо на гладкому залізі просто нереально втриматися. Є спеціальний порошок, магнезія, його ще використовують спортсмени на брусах і турніках, бо він повністю висушує руки. Для мого гіпергідрозу його ефекту вистачає на 5 хвилин, а потім його треба щоразу поновлювати. У тій білій магнезії увесь пілон, увесь мій одяг. У мене виробилась ціла схема – я приходжу перед заняттям, іду в туалет, мию руки з милом та ідеально їх висушую. Потім стрімголов біжу на тренування, роблю два-три елементи – усе, що встигаю, доки руки не змокли знову. Потім поновлюю магнезію, і так декілька разів. Щоб заспокоїтися після такого досвіду, йду на повітряні полотна – за тканину руки набагато краще тримаються. Бувають також випадки, коли я залажу високо на пілон і не можу вже злізти, бо руки не тримають, а самими ногами собі не допоможеш. Тоді тренер знімає мене з нього.
Чи можна обійтись у житті без пілона? Так, можна, але чи хочу я? Ні, бо є речі, які я люблю, і не буду здаватися винятково через якийсь там гіпергідроз. Є люди, які мають серйозніші проблеми зі здоров’ям та однаково продовжують займатися спортом. Ну пітніють у мене руки, кого це цікавить?
Узагалі мені ніхто ніколи не докоряв, що в мене мокрі руки. Можливо, якби в дитинстві хтось наді мною знущався, то все було б інакше, але мені дуже пощастило. Я екстравертна, для мене не проблема сказати людині, що в мене вологі руки зараз, тому можемо або не торкатися, або якщо людині нормально, то можемо потиснути руки або обійнятися. Здебільшого люди розуміють, кажуть, що це ж не отрута, це просто вода, тому нічого страшного. Іноді буває таке, що я кажу людям, що не хочу їх торкатися, бо зараз дуже пітнію, а вони однаково заспокоюють мене, беруть за руку й кажуть: «А я хочу» (сміється). Моє оточення завжди допомагало мені тримати таке жартівливе ставлення до моєї хвороби. Я вже давно усвідомила, що я не можу це контролювати, тому соромитися нічого. Хоча нещодавно зрозуміла, що раніше я постійно ходила й вибачалася перед усіма за свої мокрі руки – зараз такого вже немає.
Усі ми пітніємо – хтось більше, хтось менше. Якщо люди не можуть із цим змиритися, то їм доведеться.
Я не акцентую увагу на гіпергідрозі, узагалі перестала називати це проблемою, сприймаю більше як свою родзинку. Те, що деякі люди сприймають піт як щось погане, то це просто неадекватно. Усі ми пітніємо – хтось більше, хтось менше. Якщо люди не можуть із цим змиритися, то їм доведеться.
У мене в житті стільки справ і зацікавлень – два універи, волонтерство, робота, спорт, треба ще встигати почитати й поспати. Тому гіпергідроз – найменше, про що я думаю. Узагалі з початком війни я перестала звертати увагу на це. Я порівнюю, що ставалося з іншими людьми, і думаю, що мій клопіт є досить посереднім.
Що таке гіпергідроз і яким він буває?
Гіпергідроз – це підвищене потовиділення, тобто піт виділяється навіть у стані спокою. Він може бути локалізованим – на долонях, стопах, обличчі, під пахвами та в паху. Буває і генералізований гіпергідроз, коли людина пітніє всім тілом.
Гіпергідроз також поділяють на первинний і вторинний, залежно від причин його виникнення. Первинний – це фізіологічна особливість людини, яка обумовлена спадково та проявляється в період статевого дозрівання. Вторинний гіпергідроз з’являється у випадковий момент часу, найчастіше через якісь зміни в роботі нервової або ендокринної системи, наприклад, через менопаузу, або ж через інфекцію, або онкологію. Проте іноді неможливо встановити причину підвищеного потовиділення, тоді гіпергідроз називають ідіопатичним.
Лікування гіпергідрозу
Наразі немає методів, які на все життя вилікували б гіпергідроз. Є методи, які працюють довше, є ті, які потребують щоденного повторення. Варто обирати за тим, що найкраще підходить для стилю життя людини та її фінансових можливостей.
- Використання антиперспірантів
Для людей із гіпергідрозом рекомендують сильніші антиперспіранти, які містять сіль алюмінію. Вони доступні та ефективні, їх можна застосовувати на долонях, стопах і пахвах.
Антиперспіранти можуть викликати подразнення шкіри, проте більшість пацієнтів не мають побічних ефектів. Якщо ви помітили подразнення, то варто звернутися до свого лікаря, щоб змінити метод лікування або мінімізувати побічні ефекти антиперспіранту.
- Ботулінотерапія
Ботулінотерапія – це введення ботулотоксину, який блокує передачу імпульсу до симпатичної нервової системи, а саме вона регулює кількість поту. Процедура може бути трохи неприємною, адже препарат вводять у шкіру у вигляді інʼєкції. Та пацієнти помічають зміни вже через 3–5 днів, і ефект тримається 4–6 місяців. Процедуру можна пізніше повторити, якщо ви відчуваєте, що пітливість повернулась.
Ботулінотерапія не буде ефективною для людей із генералізованим гіпергідрозом, адже ботокс вводять лише в якісь конкретні ділянки – пахви, стопи або долоні.
- Хірургічне втручання
Є дві операції, які можуть провести для людей із гіпергідрозом. Насамперед це видалення потових залоз. Ця процедура досить травматична та може залишати рубці.
Також вам можуть пропонувати ендоскопічної торакальної симпатектомії, що передбачає переривання «ланцюга» симпатичної нервової системи. Це серйозна операція, яку проводять торакальні хірурги. Її рекомендують лише людям із дуже тяжкими випадками гіпергідрозу, коли жити з таким потовиділенням стає неможливо.
- Іонофорез
Іонофорез – це процедура, коли розчин води вводять у роговий шар шкіри за допомогою слабкого електричного струму. Іонофорез безболісний, але потребує частого повторення, і його ефективність зменшується з часом.
- Системні препарати
Йдеться про антихолінергічні препарати, що підходить для людей із важким гіпергідрозом. Водночас цей спосіб лікування рекомендують не часто через його побічні ефекти – сухість у роті, сухість очей, розмитість в очах тощо. Такі препарати також не підходять тим, хто живе в теплому кліматі або займається спортом, адже їм необхідна терморегуляція.
- Лікування супутніх захворювань
Якщо пацієнт має вторинний гіпергідроз, то варто також обстежити його причини разом з лікарем – це можуть бути захворювання ендокринної системи, серцево-судинної, інфекційні захворювання. Особливе занепокоєння має викликати нічна пітливість. Також варто обговорити з лікарем, якщо скарги зʼявились під час вживання ліків або наркотичних речовин, адже вони також можуть спровокувати потовиділення. Якщо контролювати основну причину гіпергідрозу, то потовиділення може значно зменшитися.
Що можна зробити, щоб зменшити кількість поту?
Узагалі не варто соромитися потовиділення. Це природний процес, який допомагає в терморегуляції, усі люди пітніють. Якщо ж ви таки соромитеся слідів від поту, варто обирати вільний темний одяг. Знизити потовиділення допоможе відмова від гострої їжі, алкоголю, паління та інше.
Якщо вас турбує неприємний запах, то варто обирати натуральні тканини та матеріали, особливо для взуття та для літнього гардероба. Також варто постійно підтримувати гігієну шкіри за допомогою гігієнічного душу та змінювати вчасно одяг і білизну.
Коментарі
Підписатись