Star Views + Comments Previous Next Search Wonderzine

Здоров'я«Тобі дають шанс». Що треба знати про штучне запліднення

«Тобі дають шанс». Що треба знати про штучне запліднення — Здоров'я на Wonderzine

«Ці дві маленькі зіроньки – ваші ембріони, бережіть їх»

Залишатися чайлдфрі чи народжувати дитину – це свідомий вибір кожного. Для пари, яка обрала другий варіант, вагітність – важливий і виважений крок. Часом для цього достатньо однієї спроби, деколи потрібні місяці. Однак зачати дитину з тих чи тих причин можуть не всі.

Вирішенням цього питання може бути штучне запліднення. Запитуємо репродуктологиню Наталію Владикіну, що треба знати про цю процедуру, як до неї підготуватися, чи є ризики й відмінності від звичайної вагітності. А також говоримо з жінками, які мають досвід штучного запліднення.

Текст: Катерина Янченко

Наталія Владикіна

репродуктологиня

Що таке ДРТ?

Часто на позначення штучного запліднення використовують назву ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення). Але це тільки частина того, що ми робимо. Повна назва процесу – це ДРТ, допоміжні репродуктивні технології. Це група різних технологій, за яких деякі етапи розвитку ембріона відбуваються за межами людського організму.

За яких обставин можна звернутися до процедури?

  • ненастання вагітності протягом певного часу. Існують критерії для кожного віку;
  • абсолютне безпліддя;
  • трубний фактор: маткові труби або відсутні, або непрохідні. До речі, саме для цього випадку розробили метод ДРТ. Потім він став застосовуватися для чоловіків зі зниженими показниками спермограми.

Є відносні показання, коли вагітність може настати, але за деякими показаннями помітно, що це малоймовірно. Наприклад:

  • вік пацієнтки;
  • відсутність овуляції, коли її стимулюють, а вагітність однаково не настає;
  • незначно знижені показники спермограми;
  • відносна прохідність маткових труб;
  • ендометріоз за певного анамнезу неплідності;
  • імунологічний фактор неплідності.

А також, якщо не можемо дослідити, чому людина не вагітніє довгий час і консервативні методи вже не допомагають, тоді ми застосовуємо ДРТ.

Чи є протипоказання для проведення ДРТ?

Ми керуємося 787 наказом МОЗ, оскільки є певні покази та протипоказання для кожного методу, які треба враховувати.

Протипоказанням може бути загострення хвороби будь-якої хвороби, щоб це не було: проблеми з легенями, нирками тощо.

Є обмеження за віком із використанням власних клітин. Наприклад, ефективність процедури з клітинами 45-річної жінки менше 1%. Їй ми запропонуємо використовувати донорські клітини.

Психічна патологія також є причиною відмови, адже не за всіх станів можна використовувати ДРТ.

Ми не проводимо програму сурогатного материнства для ЛГБТ-пар, це заборонено законом.

Раніше ми відмовляли пацієнтам з онкологією, але зараз ми, навпаки, робимо ДРТ для збереження їхнього репродуктивного потенціалу. Методи онкологічного лікування (хіміо-, радіотерапії) дуже агресивні, людина може втратити свої генетичні клітини повністю або вони будуть дуже пошкоджені. Тому перед проходженням цих процедур ми заморожуємо клітини пацієнтів.

Ми проводимо процедуру для ВІЛ-інфікованих, якщо вони на антиретровірусній терапії й до цього немає протипоказань. Неправильно відмовляти цим пацієнтам. Чому ми їх оперуємо, якщо в них, наприклад, апендицит, але відмовляємо в ДРТ? Ми просто повинні бути обережні, не інфікувати персонал, інших пацієнтів і лікарів. Єдине, що ембріони ВІЛ-інфікованих пацієнтів зберігаються в окремих резервуарах, адже ми робимо все можливе для попередження поширення цих інфекцій. Через це ВІЛ-інфікованим не надають послуги в сурогатному материнстві.

Як підготуватися до вагітності?

У наказі МОЗ є перелік обов’язкових і додаткових аналізів, які необхідно пройти перед проведенням процедури ДРТ. Він великий, там є загальні клінічні обстеження, обстеження на інфекції, заключення терапевта про можливість завагітніти.

Також є певний перелік гормональних обстежень, за допомогою яких визначають дозу препаратів, які будемо давати, а також протоколи й методи, які будемо використовувати. Це необхідні базові обстеження.

Для чоловіків список менший: обстеження на інфекції, спермограма, флюорографія, група крові, резус фактор.

Як проходить процес запліднення?

Жінка готується до стимуляції овуляції та приходить у певний день менструального циклу. Ми дивимося її на УЗД, перевіряємо, чи немає додаткових утворень у малому тазі, переглядаємо аналізи та починаємо стимуляцію.

Сама стимуляція яєчників відбувається протягом 9–12 днів за допомогою спеціальних препаратів. У звичайному менструальному циклі до кінцевої стадії дозріває один фолікул, адже для людей звична одноплідна вагітність. Тому до кінцевої стадії дозріває одна клітина, іноді – дві. У лікувальних циклах нам потрібна більша кількість яйцеклітин для вибору. Ми переналаштовуємо організм таким способом, щоб до кінцевої стадії дійшла більшість фолікулів, які збиралися зріти в цьому менструальному циклі. Ми регулюємо це введенням певних гормональних чи антигормональних препаратів. Протягом циклу робимо УЗД, дивимося, як зріють фолікули, а коли вони дозрівають до потрібного нам розміру, зупиняємо стимуляцію (тобто перестаємо колоти препарати). Колимо останній препарат, що називається тригером. Це останнє дозрівання цих клітин.

Через 36 годин жінка з чоловіком приїжджає в клініку, щоб ми забрали в неї клітини. Це не операція, а маніпуляція, яка відбувається за допомогою голки та спеціальної насадки на ультразвуковий датчик. Під контролем ультразвуку з кожного фолікула ми забираємо рідину, у якій, на наші сподівання, є яйцеклітина. Процедура не приємна, тому її проводять під загальною анестезією. Коли вона прокидається, ми повідомляємо їй кількість клітин, які отримали. Після цього чоловік здає матеріал, сперму. Ми віддаємо клітини жінки та сперматозоїди в ембріологічну лабораторію. Ембріологи дають відпочити дві години цим клітинам, потім їх готують і запліднюють.

Зараз майже в 100% випадках ми використовуємо процедуру ІКСІ (інтрацитоплазматичну ін’єкцію сперматозоїда). За класичного ЕКЗ просто беруться клітини, очищуються, поміщаються в чашку, туди наливають сперматозоїди, і вони самі запліднюють яйцеклітину. Зараз ми так не ризикуємо, тому беремо кожний сперматозоїд окремо й робимо ін’єкцію яйцеклітині.

Після запліднення ембріони клітини поміщають в інкубатор зі спеціальними умовами середовища. На наступний день перевіряємо, скільки їх запліднилося, скільки ні, скільки стало ембріонами. Культивація в інкубаторі відбувається 3–5 днів, потім вибирається найкращий ембріон. Частіше перенос у порожнину матки проходить на 5 добу розвитку за допомогою спеціального катетера.

Далі ми майже ні на що впливати не можемо. Даємо жінці певні препарати для підтримки вагітності та відправляємо її на 12–14 днів чекати на ХГЛ (гормон, що виробляє організм жінки від моменту імплантації).

Ембріони, які в нас залишаються, жінці пропонують заморозити, щоб вона могла їх використати потім. Або, якщо не вийде завагітніти з першої спроби, не доведеться зайвий раз стимулювати яєчники: можна просто розморозити та перенести ембріон.

Ольга

33 роки

Ми з чоловіком одружені 12 років, із яких приблизно п’ять намагалися зробити дитину. Спочатку завзято, потім спокійніше, а далі просто для відчуття сумлінності. Десь роки за три стало зрозуміло, що щось не так, тож ми вирішили піти в лікарню.

Спочатку обрали дуже дорогу клініку в Дніпрі, де мені півтора року «мили мізки» та чергували одні ліки з маслом чорного кмину й вагінальними ванночками з пробіотиком, застосовували електрофорез, робили загальний масаж усього тіла. Потім я звернулася до платного відділення державної обласної лікарні. Ті лікарки були трошки суворіші, видалили мені поліп ендометрію, зробили різні гормональні аналізи. Але однаково говорили, що «з вами все добре, купіть тести на овуляцію та читайте афірмації на вагітність».

Тимчасом та частина сімейного життя, яка відповідає за виробництво нащадків, зовсім зіпсувалася. Досить складно три-чотири-п’ять років злягатися на результат із берізкою, афірмаціями та тестами зранку, тож ми вирішили звернутися до процедури штучного запліднення.

Знайома розповіла, що її подруга робила ЕКЗ, була дуже задоволена й лікарі в тій клініці доказові. Тож ми пороздивлялися сайт, обрали собі акцію «Дитина до Різдва» та пішли на консультацію до репродуктолога. Там було все серйозно, спочатку ФСГ та спермограма, і тільки тоді лікар скаже, чи візьмуть вас до програми. Нас взяли. На Новий рік 2018–2019 програма з усіма необхідними аналізами та препаратами коштувала 54 тисячі гривень. Спойлер: вийшло трохи дорожче.

Оскільки було незрозуміло, що зі мною не так (чоловікові аналізи були ідеальні), то вирішили робити все за довгим протоколом: стимуляція гіперовуляції, забір яйцеклітин, запліднення, заморожування ембріонів, видалення нових поліпів ендометрію й тільки тоді перенос ембріонів на свіжий ендометрій.

На великому екрані УЗД показують дві маленькі зіроньки. Це, кажуть, ваші ембріони, бережіть їх


У пакеті «Дитина до Різдва» були включені всі необхідні аналізи в клініці, здавала я їх близько трьох днів. Після негативних аналізів на СНІД і сифіліс я почала гормональний курс підготовки до гіперовуляції. Це сорок уколів у живіт. Щовечора сама собі колола в складку на животі, а зранку – у сідницю. Лікарі стежили за моїм станом і пояснювали, що треба приймати, а що ні. До того ж через день робили УЗД, дивилися, як ростуть фолікули, чи все гаразд.

Десь за тиждень до операції я згадала, що не зробила флюрографію. Побігла зробити, а потім дуже переживала, бо нагуглила, що рентген може призвести до скидання організмом яйцеклітин. Але обійшлося.

За той січень-лютий я набрала п’ятнадцять кілограмів. Вони все ще зі мною. Мені було боляче: це здоровенні яєчники, тертя яких по внутрішніх органах відчувається під час ходи. Мені було страшно: усі мої близькі жінки, крім матері, померли від раку репродуктивної системи, і втручання в гормональний фон дуже бентежило.

За 12 годин до виймання яйцеклітин був ще один укол, і мій живіт натягнувся як барабан. У машину мене чоловік саджав підтримуючи, бо йти самій було страшно. Далі було легко: загальний наркоз, чоловік здав свою частину матеріалу. Тиждень щодня ми отримували повідомлення у вайбері від нашого лікаря: «Забрали 26 гарних яйцеклітин, запліднилося 19, вижило 16, на третій день – 12, на п’ятий – добрих 5, ще 6 під сумнівом».

Поставало питання, як морозити: по одному чи по два. Зазвичай переносять по два, тож ми обрали цей варіант. На шостий день із тих шести вижило три. Отже, ми отримали чотири ячейки по два заморожені ембріони в кожній на чотири спроби.

Ми дочекалися місячних. На дванадцятий день циклу провели гістероскопію – маленьку операцію під загальним наркозом, що тривала двадцать хвилин. Мені видалили всі проблемні місця в ендометрію. Це не входило в стандартний пакет, тож оплачували окремо. Потім був перенос: ніякого наркозу, просто крісло, п’ятеро медичних працівників навколо тебе, на великому екрані УЗД показують дві маленькі зіроньки. Це, кажуть, ваші ембріони, бережіть їх. Дві години лежиш у м’якому ліжку в палаті денного стаціонару та йдеш додому. Усе, далі чекати сьомого дня та щоранку пісяти на тест. Десь з сьомого-восьмого з’являється бліденька смужечка надії. Так щоб явно, вона проявилася на дев’ятий день.

Сама вагітність проходила абсолютно канонічно. Коли треба спала, де треба блювала, нюхала шини, плакала за серіалами та шукала йогурт зі смаком смаженої картоплі. Зараз моїй дитині півтора року.

Чим відрізняється ця вагітність від звичайної?

Насамперед причиною звернення до ДРТ. Були певні фактори, які призвели до неплідності. Якщо це чоловічий чинник, то не відрізняється нічого.

Як звичайна вагітність, вона може завмерти, можуть бути передчасні пологи.

На певних етапах жінка, яка проходила процедуру штучного запліднення, буде потребувати гормональної підтримки (приблизно до 8 тижня). Далі можна не вживати препарати.

Особливістю цих вагітностей є те, що вони частіше закінчуються передчасними пологами, частіше бувають ускладнення та трапляються певні аномалії в дітей. Але це не настільки часто, щоб впливати на статистику. Якась генетична хвороба за звичайної вагітності може траплятися раз на 40 тисяч, а за штучного запліднення – раз на 20 тисяч.

Що впливає на результат?

Насамперед якість ембріона, його генетичний матеріал. В ембріонах часто трапляються генетичні помилки, що призводять до неімплантації або викиднів. Це нормальна реакція організму не дати виношувати ембріон із генетичними перебудовами. Може вплинути також стан матері чи некоректний стан гормонів.

Коли можна робити повторне запліднення?

Повторну процедуру можна робити незабаром після першої. Кріоперенос ембріонів можна робити з наступного місяця, а стимуляцію яйцеклітин десь за 2 місяці.

Чи вдається завагітніти з першої спроби?

Усе залежить від віку жінки, коли вона приходить до репродуктолога. У молодих дівчат ефективність цих технологій зараз становить 45–50%. У жінок старшого віку, наприклад 40 років, успішність –13%, 45 років – менше 1%. Що раніше прийдуть жінки, тим вище буде ефективність.

На вагітність впливає все: від сперми чоловіка до якості ембріологічної лабораторії.

Чи є ризики проведення процедури?

Є ризик гіперстимуляції яєчників для деяких жінок. Є ризик багатоплідної вагітності, тобто ембріони частіше діляться, навіть якщо ми переносимо по одному. Щоб отримати результат із першого разу, ми переносимо по два ембріони, вони селяться разом, виникає багатоплідна вагітність, яка для людини є ускладненням.

Під час пункції (уколу) чи після може трапитися кровотеча. Процедуру проводять під контролем УЗД, але бувають аномальні судини, яких не видно і які ми можемо пошкодити. Тоді треба робити лапароскопічну операцію та зупиняти кровотечу, щоб жінка не померла.

Бувають досить рідкісні ускладнення, як-от інфекція після пункції. Або перекрут яєчника: коли вони стимульовані й великі, то можуть перевернутися. Але наголошую: це рідкісні ускладнення, приблизно 1 випадок на 10 000 тисяч.

Скільки коштує процедура штучного запліднення?

Повний цикл у приватних клініках коштує приблизно 35 тисяч гривень. Майже в таку ж суму обійдуться препарати для цієї процедури. Усе разом коштує 60–70 тисяч, без генетичного тестування.

Каріна Саварина

37 років, авторка книжки
«Не вагітна»

Я не могла завагітніти 4 роки. Мені було 33, тоді я жила в Чорногорії, де й зробила процедуру штучного запліднення. Ми переїхали жити в іншу країну, адже вірили в міф, що зміна обстановки допомагає.

У Чорногорії було дешевше проводити процедуру, аніж, наприклад, у Києві. Тоді це коштувало 3500 євро за все та ще 600 євро за гормональні уколи. Однак це штучне запліднення було невдале. Згодом я зрозуміла, що мені не варто було його робити, бо мій психічний стан був дуже складний. Я не ходила до психолога чи психотерапевта, була емоційно роздратована й виснажена від планування вагітності, лікування й років очікування.

Я повернулася в Україну, удочерила дитину, написала книжку «Не вагітна», у якій описую свій досвід. Мені здається, жінкам не кажуть, наскільки сильне нервове потрясіння може бути від штучного запліднення, тебе до нього ніхто не готує. Я знала, що відсоток невдалих спроб великий. Думала, що зі мною такого не буде, бо не маю якихось складних хвороб і вірила, що саме мені пощастить, адже маю непліддя неясного генезу. Вважала, що в мене просто не можуть з’єднатися два об’єкти: яйцеклітина та сперматозоїд. А от зараз мені їх з’єднають, помістять усередину – і я завагітнію. Я не розуміла свого емоційного стану, хоча, як виявилося, це дуже важливо. Мабуть, моя репродуктивна система заблокувала процес через те, що я була на емоційному дні. Відчуття після невдалого штучного запліднення такі, що хочеться просто померти. Особливо важкий ось цей момент, коли тобі вводять з’єднані клітини та пояснюють: «Ось ці крапочки – це вже запліднені елементи, усе буде нормально».

Коли вагітність не стається, то це відчувається як шанс, який тобі дають, а потім забирають. Вигрібати це все без підтримки психотерапевта чи психолога взагалі не виходить. Я знаю жінку, яка 12–13 разів робила штучне запліднення. Я не уявляю, наскільки треба мати сильну психіку, щоб витримувати це щоразу. Мені хочеться, щоб люди знали, що до процедури потрібно ще психічно готуватися, адже є й невдачі. Опісля постає питання здоров’я, яке ти підриваєш, й емоційного стану, оскільки думаєш, що ти не впоралася, тобі не вдалося. У такі моменти навіть не знаєш, що можеш переживати втрату. Тобі всі кажуть: «Нічого страшного не було, це було щось таке не справжнє». І жінка думає, що так і було.

Коли вагітність не стається, то це відчувається як шанс, який тобі дають, а потім забирають


Із психотерапевтом я, навпаки, розбирала ситуацію так, що мені потрібно прожити це як утрату людини. У нас у суспільстві так склалося, що, навіть якщо людина на 3–4 місяці втрачає дитину, її втішають тим, що то ще була не людина, можна не переживати. Тому жінки не дозволяють собі відчути втрату, визнати, що це було горе. Коли я почала готуватися до другого штучного запліднення, зрозуміла, що просто не виживу.

Я спілкувалася з багатьма жінками, і ті хто не був у схожій ситуації, питають, чому в мене такий хороший чоловік, адже ми маємо нібито сваритися. У парах, які прожили ту ж ситуацію, у 99% випадках чоловіки підтримують і розуміють. Коли ми одружувалися, мені було 30. Це справжній союз, ми створювали родину. Тоді чоловік сказав мені, що йому однаково, звідки з’явиться дитина: ми її усиновимо, це буде штучне запліднення чи сурогатна мама. Але до сурогатної мами не дійшло, для мене це була якась незрозуміла історія, тоді про це мало говорили й було недостатньо інформації. Тому ми усиновили дитину.

Я щаслива, що більше не силувала себе емоційно, фізично. Не мучила чоловіка цими плануваннями й підготовками, на які йшло багато грошей і зусиль.Ти, як піддослідний щур у лабораторії, постійно ходиш, здаєш аналізи, роздягаєшся, тебе оглядають. Мені здається, поруч із лікарем-гінекологом має працювати й психолог, щоб готувати жінку до майбутнього успіху чи невдачі. Повинна бути потужна підтримка.

Розповісти друзям
2 коментаряпоскаржитись

Коментарі

Підписатись
Коментрарі завантажуються
щоб можна було лишати коментрі.