РівністьШалені й гарячі: які шаблони про лесбійок панують на екранах і чому вже час позбуватися їх
Розбираємося, у чому їхня суть і шкода
За підрахунками американської ЛГБТ-організації GLAAD, у 2022 році лесбійки становили 3,18% від усіх персонажів праймтайм-телешоу. Тенденції показують, що таких героїнь (як порівняти з попередніми роками) поступово стає більше: за останні 10 років ми побачили сплеск у зображенні різних лесбійських історій. Гомосексуальні персонажки постають у різноманітних сюжетах, ролях і жанрах, що робить ЛГБТ-спільноту дедалі більш видимою.
Водночас застарілі стереотипи про лесбійок, на жаль, досі живуть у медіа й попкультурі; ці шаблони продовжують відтворювати в кіно й серіалах. Розбираємося, у чому їхня суть і шкода.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
«Девіантна» лесбійка
Існує вже ціла традиція зображувати лесбійок у всіх сенсах Іншими – відмінними від «нормального» суспільства, а то й небезпечними для нього. Якщо пригадати, що навіть гетеросексуальних жінок у попкультурі нерідко зображували істеричними й не надто раціональними, лесбійки стають майже ідеальною мішенню для інакшування суспільством. Їх зображували схильними до нав’язливих станів і непередбачуваності, як-от, наприклад, у стрічках «Самотня біла жінка» (1992) чи «Малголленд драйв» (2001). Можна окреслити навіть окремий типаж «вбивчої лесбійки». Адже часто тими, хто імпульсивно переступає закон, убиває, погрожує й неспівмірно гостро реагує на відмову чи зраду, стають сапфічні жінки. Таких персонажок помічаємо у стрічках «Основний інстинкт» (1992), «Убивці вампірок-лесбійок» (2009), «Небесні створіння» (1994), «Жінки, що вбивають» (2016) тощо.
Чим шкідливий?
Наділяти девіантних, непередбачуваних і містично-загадкових персонажок гомосексуальністю може видаватися інтригувальним режисерським ходом, проте такі рішення закріплюють за лесбійками статус девіантності й зміцнюють суспільні стереотипи про них. Такий шаблон підживлює уявлення про гомосексуальність як про аномалію чи хворобу, що несе небезпеку суспільству.
Брутально маскулінна лесбійка
Стереотипне зображення лесбійок маскулінними, з типово «чоловічими» рисами зовнішності й поведінки – один із найдавніших шаблонів про гомосексуальних жінок. Побачити їх можемо, наприклад, ще у стрічці «Марокко» (1930), де героїня Марлен Дітріх вбирається в чоловічий костюм і цілує іншу жінку. Ще один схожий образ в однойменній екранізації роману «Смажені зелені помідори в кафе Зупинка» (1991), де одна з головних героїнь, лесбійка, змалечку цікавиться стереотипно «хлопчачими» заняттями й носить чоловічий одяг. Дослідники кіно вважають, що причина появи таких образів на екранах у ХХ столітті криється в цензурі: раніше говорити про свою гомосексуальність прямо персонажі не могли. Тому режисерам, що наважувалися помістити лесбійок у картину, доводилося натякати про орієнтацію героїнь через зовнішність і поведінку. Був у цьому й елемент карикатурності: квір-персонажів загалом могли висміювати й протиставляти «нормальним» гетеросексуальним, перебільшуючи деякі риси.
Схожі персонажки трапляються й у більш сучасних стрічках. Наприклад, у серіалі «Помаранчевий – новий чорний» бачимо жінку з прізвиськом Велика Бу, що уособлює типовий образ буч-лесбійки (butch lesbian), характерний підкресленою маскулінністю у всьому. У неї коротка стрижка, вибриті скроні й домінантна поведінка. Вона навіть має витатуйований напис «буч» на руці. Усі ці риси, можливо, натякають на своєрідне висміювання лесбійських стереотипів.
Чим шкідливий?
По-перше, такі типові гіпертрофовані образи живлять стереотип про лесбійок як про грубих й обов’язково схожих на чоловіків. По-друге, цей троп уже використовували частково карикатурний, щоб висміяти частину гомосексуальних жінок, підкреслюючи їхнє буцімто невдале прагнення «стати чоловіком». І, по-третє, найважливіше: такий стереотип звужує репрезентацію лесбійок загалом і ставить зовнішні ознаки перед особистістю.
«Гаряча» лесбійка
Як і гетерожінки, лесбійки теж вряди-годи стають об’єктами male gaze, себто зображуються здебільшого для чоловічої насолоди. У кінострічках, де фігурує такий троп, лесбійська ідентичність зводиться майже цілковито до сексуальних стосунків. Екранний час насичують сценами сексу й нагодою еротизувати майже все у взаєминах двох жінок, нерідко відображаючи не реальність, а стандарти порно.
Одним із найбільш яскравих прикладів кіно з «гарячими» лесбійками – стрічка «Життя Адель» (2013). Режисер Абделатіф Кешиш здобрив 3-годинний фільм тривалими сексуальними сценами в різних ракурсах (наприклад, одна сцена тривала 10 хвилин). Окрім цього, камера подекуди сексуалізовувала тіла героїнь і поза еротичним контекстом, наприклад, фокусувалася на сідницях, коли жінки просто спали. Критики звинувачували режисера в об’єктивації жіночих тіл заради власного задоволення й приверненні уваги чоловічої гетеросексуальної аудиторії.
Чим шкідливий?
Як і сексуалізація всіх жінок, об’єктивація лесбійок зводить їх до пасивних об’єктів, створених для чоловічої уваги й насолоди. У таких випадках особистості жінок і їхні почуття одна до одної випускаються. Це також заважає здоровій, реалістичній репрезентації гомосексуальних жінок.
Найкраща (і небезпечна) подруга-лесбійка
Це ще один кіношаблон, що експлуатує «інакшість» лесбійок. Аналогічно до стереотипу про найкращих друзів-геїв, подружки-лесбійки як персонажки часто не являють собою нічого, окрім власної орієнтації. Вони протиставляються своїм гетеросексуальним подругам, дають життєві поради й надихають на звершення, можуть навіть закохуватися й «зваблювати». Але зазвичай у таких історіях гетерожінка все-таки знаходить чоловіка мрії й покидає нестабільний, трохи ризиковий і безладний стиль життя, нібито притаманний лесбійкам. Водночас романтичні стосунки між жінками можуть негласно помічатися як буцімто несерйозні й несправжні, як порівняти з гетеросексуальними. Приклади таких історій можемо побачити в кінострічках «Розмови з друзями» (2022) чи «Партнери по життю» (2014).
Чим шкідливий?
Хоч лесбійські персонажки-подружки можуть сприйматися як щось позитивне, вони часто слугують лиш функцією – допомагати краще висвітлити гетерогероїню чи протиставити буцімто несерйозні гомостосунки більш «справжнім» гетеровзаєминам.
Мертва лесбійка
Кілька років тому жіноче квір-медіа Autostraddle створило оновлюваний перелік смертей героїнь-лесбійок і бісексуалок у кіно. Станом на лютий 2023 року в списку вже 230 квір-персонажок, які уособлюють ще один із найстаріших шаблонів – «Поховай своїх геїв» (Bury Your Gays), також відомий як «синдром мертвої лесбійки». Він характерний тим, що режисери й сценаристи відносно часто «вбивають» своїх квір-персонажів, лесбійок зокрема. Адже якщо врахувати поки що порівняно нечисленну репрезентацію сапфічних жінок на екрані, така кількість трагічних доль лесбійок для багатьох оглядачів є проблематичною. Такі ситуації нерідко викликають у лесбійському ком’юніті обурення чи саркастичні жарти.
Традиція «вбивати» лесбійок зародилася ще в 1950-х роках у літературі. Тоді зображувати хепіенд для одностатевої пари вважалося непристойним, а отже, авторам доводилося завершувати такі стосунки в трагічний спосіб. Окрім цього, смерть однієї та страждання іншої жінки в таких парах слугували своєрідним покаранням за переступ «нормального» стилю життя – відмову від стосунків із чоловіками, утечу від партнера чи подружню зраду.
Чим шкідливий?
Цей шаблон додатково драматизує гомосексуальність і звужує репрезентацію лесбійок, змальовуючи їхні стосунки й життя загалом надмірно складними та неодмінно трагічними в результаті. Через це, зокрема, на екранах і в літературі бракує щасливих і легких історій про лесбійок, їхнє життя та стосунки.
Чи є позитивні тренди?
Попри засилля шаблонів і стереотипів, репрезентація лесбійок усе-таки урізноманітнюється, а також стає дедалі більш реалістичною й різнобічною. Тож за останні роки виникла низка позитивних трендів у зображенні гомосексуальних жінок на еранах.
По-перше, стає нормою зображувати лесбійські стосунки як здорові взаємні прагнення, а не суміш страху та фрустрації через власну сексуальність. Такі історії знімають навіть про минулі часи, коли гомосексуальні стосунки були під забороною. Наприклад, стрічка «Шалені ночі з Емілі» (2018) розповідає про лесбійські взаємини письменниці 19 століття Емілі Дікінсон.
По-друге, деякі творці вже намагаються лишати образ трагічної лесбійки в минулому або принаймні не експлуатувати його так часто, як раніше. Нині вже немає потреби ставити кожну сапфічну героїню перед вибором – повноцінне життя чи стосунки з жінками. Лесбійок також поволі поміщають у легкі комедійні фільми, де їхня орієнтація не є ні головною рисою персонажок, ні об’єктом насмішок, як-от це зробили творці стрічки «Каджілліонер» (2020).
Ще один позитивний тренд – знімати табу з усіх аспектів життя жінок і лесбійок, зокрема. Наприклад, перезапуск шоу The L Word у 2019 році зображує різні аспекти жіночої сексуальності, розмаїті можливості задоволення без надмірної сексуалізації, а також буденні речі як-от менструація.
Текст:
Леся Королюк
Коментарі
Підписатись