РівністьНерішучі й девіантні: які стереотипи про бісексуальних людей досі живуть у попкультурі

Бісексуальність передбачає, що людина може відчувати сексуальний, романтичний чи емоційний потяг до більш ніж одного гендеру. Часто цей термін вважають парасольковим, адже він охоплює багато різних ідентичностей і вподобань. У таких випадках до бісексуальності додають позначку «+» (наприклад, бі+). 

До парасольки бісексуальності можуть також зараховувати й пансексуальність – споріднену ідентичність, що позначає потяг до всіх гендерів та/або потяг незалежно від гендеру взагалі. Обидві ці ідентичності можуть також фігурувати під назвами омнісексуальності, полісексуальності, мультисексуальності й інших – усі вони позначають, що вподобання людини виходять за межі одного гендеру, як-от це є в гетеро- чи гомосексуалів/-ок. На жаль, суспільні уявлення про бісексуальних людей, як і про решту ЛГБТ-спільноти, досі сповнене стереотипами.

Розбираємося, як саме проявляється біфобія і які застарілі кліше про бісексуальних людей досі поширені в попкультурі. 

Авторка: Леся Королюк

Що таке біфобія і стирання бісексуальності?

Тривалий час бісексуальність була взагалі не видимою. На відміну від гомосексуальності, яку визнавали, хоч і часто переслідували, бісексуальність практично не визнавали як окрему повноцінну орієнтацію. Навіть із постанням ЛГБТ-рухів замовчування й невидимість бісексуальності досі лишаються проблемою, адже недбале й дискримінувальне ставлення до бі-людей можна зустріти навіть серед інших квір-персон.

Стирання бісексуальності – це ставлення цієї орієнтації під сумнів або ж заперечення її взагалі. Цю практику можна вважати одним із проявів біфобії. Той, хто ігнорує бі-ідентичності, зазвичай ставиться до них несерйозно, вважає їх неповноцінними чи не вартими уваги, а також змішує їх з іншими орієнтаціями. Таке затирання й ігнорування може призвести не лише до непорозумінь, а й до проблем зі здоров’ям у бісексуальних людей: тривожності, депресії, ЗПСШ, серцево-судинних захворювань й інших.

Стирання бісексуальності проявляється як в особистому ставленні, так і в трендах репрезентації бі-людей в культурі й медіа. 

Які міфи про бісексуальність поширені в попкультурі?

«Бісексуальність – це лише фаза»

За цим стереотипом, бісексуальність виступає тимчасовою фазою, коли людина буцімто ще не визначилася зі «справжньою» ідентичністю й поки пробує різноманітні стосунки. 

В одному з епізодів серіалу «Секс і місто» (1998–2004) Кері Бредшоу йде на побачення із відкритим бісексуальним чоловіком, а пізніше обговорює це з подругами. Їхній діалог охоплює одночасно кілька стереотипів про бі-людей, але найбільш яскраво виступає міф про бісексуальність як про тимчасове явище. За ним, бі-людина має рано чи пізно «визначитися» й нарешті перейти до гетеро- чи гомотабору. У цьому епізоді серіалу Кері називає таку ситуацію з новим партнером «проблемою» і стверджує, що бісексуальність – це лише фаза на шляху до гомоорієнтації. 

Чим шкідливий?

Цей міф ігнорує бісексуальність як повноцінну ідентичність. У такій оптиці бі-люди виступають нерішучими, нестабільними й такими, що ніяк не можуть обрати один гендер для стосунків. Це може призвести до дискримінувального ставлення загалом, адже таких людей можуть вважати незрілими чи несерйозними.

«Бісексуальні люди частіше зраджують»

Через те, що бі-люди можуть відчувати потяг до більш ніж одного гендеру, народився міф про буцімто вроджену невірність таких людей. Це можна вважати наслідком попереднього стереотипу, адже через власну нерішучість бі-люди нібито не здатні на тривалі й здорові стосунки, де панують вірність і відвертість. 

Попкультура має велику кількість прикладів стрічок, які підкріплюють цей міф. Часто це історії, де герой чи героїня неочікувано закохуються в когось (зазвичай у персонажа своєї статі), страждають через ці почуття і, зрештою, зраджують попередньому партнерові чи партнерці. Це трапляється, наприклад, у фільмі «Уяви нас разом» (2005), де головна героїня закохується в лесбійку прямо під час церемонії власного весілля. Троп про зраду також часто зустрічається в історіях, де фігурує невдалий шлюб із жорстоким чоловіком, і бісексуальна жінка знаходить кращі стосунки з іншою жінкою. Такий кіношаблон можна помітити в стрічках «Олена вільна» (2010) і «Зв’язок» (1996). Це незавжди шкідливий троп, але його також вважають одним з ознак затирання бісексуальності через клішованість й однобокість викладу: у ньому майже завжди присутні незадоволені шлюбом жінки, які демонструють нездатність побудувати стосунки з чоловіками.

Чим шкідливий?

Цей стереотип формує уявлення про бісексуальних людей як про за замовчуванням невірних, непостійних і нездатних будувати серйозні стосунки. Це, зі свого боку, може призводити до дискримінації й уникання бі-людей, ігноруючи їх як потенційних партнерів/-ок.

«Бісексуальність – це завжди рівноцінний потяг до обох гендерів»

Хоча цей стереотип принаймні визнає бісексуальність як окрему ідентичність, він усе ж надмірно й нереалістично спрощує її. Деякі бі-люди справді можуть мати практично однаковий потяг як до чоловіків, так і до жінок, проте це лише один із багатьох проявів бісексуальності. Пропорції вподобань можуть бути різними та змінюватися протягом життя. Окрім цього, бісексуальність, як ми писали вище, означає потяг не лише до двох бінарних гендерів, а й до людей інших гендерних ідентичностей. 

Приблизно ілюструють цей стереотип стрічки, де бісексуальні люди залучені в любовний трикутник або поліаморні стосунки з жінкою й чоловіком одночасно. Наприклад, у фільмі «Неділя, проклята неділя» (1971) зображують бі-персонажа, що перебуває в стосунках із гетеропарою, а згодом покидає їх.

Чим шкідливий?

Цей стереотип сприяє дуже звуженому уявленню про бісексуальність і не відображає реальності, у якій серед вподобань бі-людей можуть бути особистості різних гендерів і в різних співвідношеннях.

«Бі-люди більш сексуально розкуті»

Цей стереотип частково випливає з міфу про схильність бі-людей до зрад. Він продовжує хибну ідею про те, що бісексуальність – це нібито про людей з подвійно високим рівнем лібідо й нездатністю його контролювати. Додайте до цього уявлення про бі-людей як про охочих експериментаторів – отримаємо стереотип про сексуальну розкутість і готовність на багато практик. Насправді ж рівень лібідо не залежить від орієнтації, а бісексуальні люди можуть бути з абсолютно різними вподобаннями й різною готовністю до тих чи тих практик. До цього ж необов’язково навіть мати досвід стосунків із різними гендерами, щоб мати бісексуальну ідентичність.

Троп про гіперсексуальних бі-людей можна помітити, наприклад, у стрічці «Біла орхідея» (2018), де однойменна персонажка має секс з багатьма жінками й чоловіками. А у стрічці «Ейс Вентура: Розшук домашніх тварин» (1994) така поведінка ще й своєрідно засуджується: коли команда поліціянтів дізнається, що вони почергово мали стосунки з транс-жінкою, ті показово проявляють огиду.

Чим шкідливий?

Стереотип про бі-людей як про гіперсексуальних створює хибне уявлення про саму природу бісексуальності й заважає реалістичній репрезентації. Часто це стає лише виправданням великій кількості сексуальних стосунків у стрічці, що додатково здобрюються інтригувальною подробицею про орієнтацію героя чи героїні. До того ж такий стереотип сприяє сексуалізації бі-людей. Варто пам’ятати, що в реалістичній репрезентації бі-люди не мають зводитися виключно до своєї орієнтації.

«Бісексуальні люди неврівноважені»

Цей троп застосовують не лише щодо бісексуалів, а часто й щодо інших груп ЛГБТ-спільноти. Ідеться про асоціювання бісексуальності з девіантністю й антисоціальною поведінкою. Бі-персонажі, яких поміщають у такий контекст, вчиняють злочини й поводяться маргінально. Фактично їхня орієнтація ніби стає останнім штрихом до портрету «ненормальності». Цей троп зображений у стрічках, як-от, наприклад, «Основний інстинкт» (1992): тут центральна персонажка бісексуальна й пов’язана з убивством, її вважають небезпечною. Часто таких персонажів ще й наділяють надприродними чи фентезійними здібностями, перетворюючи їх на суцільно небезпечних істот. Наприклад, у фільмі «Голод» (1983) зображена небезпечна і спокуслива вампірка, а в «Тілі Дженніфер» (2009) – демонічна дівчина.

Чим шкідливий?

Цей троп створює чітку й хибну асоціацію між бісексуальністю й девіантністю: за ним, бі-люди неодмінно схильні до злочинів і потенційно загрожують іншим. Разом з уявленнями про нестабільність і нерішучість бісексуальних людей цей троп створює стереотипне комбо, що, можливо, колись виглядало неординарно в кіно, проте тепер є застарілим.

Чи є позитивні тренди?

Репрезентація бісексуальних людей стає дедалі більш розмаїтою й реалістичною. Бі-люди вже не завжди слугують суто елементами комічності задля висміювання чи сексуальними об’єктами задля втілення режисерських фантазій на екрані. Тож можна вже виділити перелік позитивних трендів у зображенні бісексуальності в попкультурі. 

Найважливіший і дуже помітний тренд – визнання бісексуальності як окремої й повноцінної ідентичності. Вона вже не так часто зображується як фаза, кризовий період чи експерименти з власною сексуальністю. Натомість маємо персонажів, що прямо називають себе бі, і з цим не виникає зайвих проблем. Звісно, тема прийняття себе й досі актуальна, вона стала лише помітнішою й правдоподібнішою, коли спадають непотрібні стереотипи.

Серед успішних прикладів репрезентації виділяють Розу Діаз із серіалу «Бруклін 9-9» (2013), що зробила камінгаут дещо неочікувано для глядачів, проте вже як сформована й повноцінна персонажка. Творці серіалу дослідили її ідентичність реалістично й неупереджено. Додатковий плюс у тому, що акторка Стефані Беатріс також бісексуальна в реальному житті.

Позитивним трендом називають також збільшення бісексуальних чоловіків на екранах, причому ці персонажі різноманітні, неоднозначні й вельми правдоподібні. Серед прикладів – Дерріл із серіалу «Божевільна колишня» (2015–2019). Це зрілий чоловік, який поступово розкриває свою бісексуальність, приймає її й навіть виконує пісню, що висміює стереотипи про його ідентичність. Ще один приклад вдалої репрезентації – Адам з серіалу «Секс-освіта» (2019–2023), що теж розкрив себе поступово і є зразком неоднозначного й неідеального персонажа-бісексуала, який усе ж лишається цікавим, а його орієнтація не слугує черговим штрихом до девіантності.