РівністьНезаміжність і волелюбність: за що жінок називали відьмами в минулому та до чого тут мізогінія

У популярній культурі образ відьми часто саме жіночий: й досі сильних і впливових героїнь, і реальних особистостей наділяють атрибутами чаклунок із надприродними здібностями та недобрими намірами. Вони маніпулюють чоловіками, переступають соціальні норми і є небезпечними для інших жінок. 

Походить цей образ ще з часів пізнього Середньовіччя, коли незрозумілі й неконтрольовані явища пояснювали демонічними чарами, а звинуватити в цьому могли практично будь-кого. Саме тоді стартували сумнозвісні полювання на відьом, у ході яких засудили та стратили десятки тисяч невинних людей. 

Розповідаємо, чому європейці боялися відьом і навішували вигадану провину переважно на жінок, а також у чому мізогінність таких історичних практик.

 ТЕКСТ: Леся Королюк

Коли західне суспільство почало боятися відьом?

Якщо заглибитися в історію, ми з’ясуємо, що відьми й відьмаки в тій чи іншій соціальній ролі й під різними назвами існували в багатьох культурах. Це були люди, які, за віруваннями різних часів і регіонів, могли контактувати з надприродним і використовувати його для різних потреб: як для лікування й захисту, так і для шкоди. Оскільки ті, хто володів таємничими знаннями та вміннями, були унікальними членами суспільства, їх водночас могли й поважати, і остерігатися. Також магічні вірування та практики суттєво повпливали на різні культури й майбутні релігії. Наприклад, у Стародавньому Єгипті церемоніальної магії не боялися й не засуджували, а згодом вона лягла в основу давньогрецької філософії, а також деяких ритуалів юдаїзму, мусульманства і християнства.

У попкультурі полювання на відьом часто асоціюють із Середньовіччям, проте насправді переслідування чаклунства почалося наприкінці цієї епохи й на початку Нового часу. Дослідники стверджують, що до 14 століття в Європі до відьмацтва ставилися здебільшого нейтрально: його розглядали як уміння, що може приносити й добро, і зло залежно від запиту. Із закріпленням християнства в Європі та постанням Ордену Домініканців поширилося нове ставлення до відьмацтва. Тепер воно було не просто заняттям магією, а повною протилежністю до служіння Богу, себто підкоренням Сатані. За новими уявленнями, відьми й відьмаки займалися найгіршими з християнської точки зору заняттями: чинили всіляке зло, влаштовували оргії та їли нехрещених немовлят. 

У 14–15 століттях відбулося багато змін, що, ймовірно, стривожили Європу: країнами пройшлися епідемії чуми й холери, почалася урбанізація та Малий льодовиковий період. Історики припускають, що такі масштабні, неконтрольовані й не до кінця на той час зрозумілі речі могли частково пов’язати з чаклунством, а звинуватити у злі відьом. Так суспільство прагнуло відновити лад, що похитнувся, а також зрозуміти природу трагедій (як-от епідемій, нещасних випадків, вроджених недугів) і незрозумілих подій (наприклад, змінені стани свідомості чи рідкісні природні явища), що відбуваються навіть попри віддане служіння Богу. 

У 15 столітті церква заборонила ворожіння й магію, а перші переслідування відьом пройшли в Італії та Іспанії в 1420-х роках. У 1480-х інквізитор Гайнріх Крамер видав книгу «Молот відьом», що стала своєрідним посібником із тортур людей, яких підозрювали в магічних діях. Так стартувала історія полювання на відьом, що тривала близько 300 років. 

Кого переслідували і як судили підозрюваних «відьом»?

Хоча феномен полювання на відьом охопив багато регіонів Заходу, суди над підозрюваними в магічних діях були радше локальним явищем, прив’язаним до конкретних населених пунктів. Задля прикладу того, як обирали жертв для суду та що з ними робили, можна розглянути знаменитий Салемський процес над відьмами, що відбувся 1692 року в селищі Салем (сучасний штат Массачусетс, США). 

В останні роки перед процесом селище переживало складні часи після війни Британії з Францією, епідемії натуральної віспи, місцевих сутичок і страху перед корінними племенами Америки. Тригером перед масовим переслідуванням людей стали непоясненні на той момент напади в кількох юних дівчат селища: вони кричали та вигиналися. Місцеві вирішили, що це наслідок злих чар, і звинуватили у відьмацтві трьох жінок. Одна з них, сподіваючись на пом’якшення вироку, під час суду зізналася в тому, що була відьмою, а також розповіла, що нібито співпрацює з іншими чаклунками. Це призвело до масової істерії в селищі: місцеві почали підозрювати одне одного у відьмацтві, а об’єктами таких підозр ставали навіть діти. Тих, кого визнавали винними, вішали. За сучасними підрахунками, поблизу Салема стратили близько 150 людей. 

Жорстокими були не лише обвинувачення й вироки, а й так звані випробування підозрюваних на належність до відьомських кіл. Наприклад, їх закидали у воду, привселюдно роздягали, завдавали їм порізів і змушували «розчакловувати» нібито проклятих ними людей.  

Як полювання на відьом роз’єднувало жінок

Хоч писали інквізиторські праці й судили «відьом» саме чоловіки, жінок нерідко звинувачували у відьомстві їхні ж родички, знайомі чи сусідки.

По-перше, таке траплялося через те, що традиційною сферою злого впливу відьом вважалися саме «жіночі» справи: чаклунки нібито викрадали та вбивали дітей, наділяли жінок безпліддям, забирали в корів молоко і псували хліб чи пиво. У такому контексті, приміром, матір, чия дитина померла або народилася з патологіями, цілком могла звинуватити в цьому повитуху й назвати її відьмою. Можливих варіантів таких звинувачень, особливо в селах, було безліч.

Другою причиною звинувачення жінок жінками є вже згадані суспільні вимоги. У патріархальній системі не заохочується сестринство, натомість у ній поширеним є осуд «неслухняних» жінок іншими жінками, які прагнули так вивищитися й отримати схвалення. Нерідко тими, хто осуджував найчастіше, були більш привілейовані жінки – у них зазвичай було більше стартових можливостей, щоби відповідати стандартам соціуму. Адже, наприклад, жінка, яка зростала без батьків і мала скрутне фінансове становище, мала менше шансів успішно вийти заміж.

Варто пам’ятати, що в будь-якому випадку практика осуджувати жінок за відьомство є глибоко мізогінною й виростає з патріархального устрою. Вона карає жінок за найменший переступ суспільних стандартів, а часто взагалі ні за що, базуючись на вірі у гріховну сутність жінки та її здатність маніпулювати та впливати загадковими, незрозумілими силами.