Рівність«Доглядала сім’ю та будинок». Чому ми знаємо так мало про жіночу працю в історії?
Чоловік не завжди був єдиним годувальником
«Чоловік ходить на роботу заробляти гроші, а жінка вдома доглядає за дітьми та підтримує сімейне вогнище», – така модель розподілу праці була не завжди, а з’явилася лише після індустріалізації. До цього гроші до сім’ї приносили всі – чоловіки, жінки та навіть діти, особливо в сім’ях із низьким доходом.
Проте стереотип про те, що жінка не може працювати, зокрема через свою слабкість та емоційність, іноді подають як щось, притаманне всій історії людства. Розбираємося, чому наше уявлення про жінок саме таке, і розповідаємо, як саме жінки працювали до 19 століття.
Текст: Анастасія Микитенко
Її історія
«Я дивлюся на свою книжкову поличку й розумію, що я нічого не знаю про жінок, що жили в період до 18 століття… Я не знаю, чи були вони освічені. Чи вміли вони писати. Скільки з них народжували до 21. Загалом я не знаю нічого про те, чим вони займалися з 8 ранку до 8 вечора…», – пише Вірджинія Вульф у своєму есеї «Власна кімната».
Цей текст, написаний на початку 20 століття, лишається актуальним і досі, бо історики досі мало знають про жінку та її побут до Індустріальної революції.
«Від початків свого існування й до 1970-х років історія була майже суто чоловічою цариною. Її писали чоловіки (літописці й науковці), документуючи насамперед діяльність сильних, багатих і впливових чоловіків», – пояснює історикиня Оксана Кісь для ресурсу «Гендер в деталях».
Вона додає, що жіночу історію важко повернути насамперед тому, що в історичних документах жінок згадують побіжно та поверхнево. Жінки рідко виступали ключовими постатями історичних подій і, відповідно, вважалося, що їхнє життя не варте згадки навіть у родинних архівах. Жінки також рідко були письменними, тому не лишали за собою багато біографій і листів. Відтак невеликі зрізи їхнього життя дізнаються з юридично-правових документів, зокрема кримінальних справ, заповітів, судових записів, медичні записи.
Жіноча праця в ранні періоди історії вважається найменш вивченою частиною гендерних досліджень. Вона була невизнаною та непоміченою. Навіть якщо жінки робили однакову роботу з чоловіками, жіноча залученість вважалася менш важливою й менше цінувалася. Здібності жінок розглядали, як завжди, нижчі за чоловіка. Хоча фактично жінки були залучені до більшості сфер економіки, вони часто віддавали зароблені гроші чоловікові та створювали побутові речі для власного дому, тобто більше вкладалися в розвиток приватної економіки й не були помітні для держави.
Жіночу працю часто розглядали як виконання хатніх обов’язків. Як зазначає історикиня Мері Візнер у книжці «Жінки та гендер у Європі раннього нового періоду», саме гендер працівника, а не робота або її умови, визначали, що є хатніми обов’язками, а що є виробництвом товарів. Наприклад, якщо жінка створювала одяг для сім’ї та на продаж, то це часто вважалося частиною її хатніх обов’язків, а саме – забезпечення комфорту родини. Якщо ж чоловік робив взуття, то це вже було ремесло.
Робота на домогосподарстві
У часи, коли люди в Європі здебільшого проживали в селах, жінки працювали на полі та з худобою на рівні з чоловіками, щоб забезпечити їжу для родини та створити продукцію на обмін або продаж. Вони сіяли та збирали урожай, забезпечували полив, доглядали за тваринами, тримали сади тощо.
У книжці «Жінки та праця в доіндустріальній Європі» авторка Ханна Анавальт розповідає, як за допомогою записів про смерть визначили, як жінки із села проводили день в Англії Пізнього Середньовіччя. Здебільшого зранку й в обід жінки носили воду для приготування їжі та прання та поралися з тваринами. Після обіду вони працювали в полі та прали. Протягом дня жінки готували, прибирали та доглядали зі дітьми, через що їхній розклад був досить насиченим.
У дослідженні зайнятості жінок у домогосподарстві цього періоду беруть до уваги «Баладу про чоловіка-тирана». У ній жінка, яка має багато дітей і не має слуги, розповідає чоловікові, чому його вечеря не була приготована вчасно. Вона перераховує те, що робила: нагодувала маленьких дітей, запалила вогонь, здоїла корів, вивела їх на пасовище, зробила масло та сир, нагодувала птиць, наварила їсти та пішла шити одяг. Це створює певні уявлення про робочий день селянки.
Поза доглядом і полем
Пошиття одягу
Найчастіше жінки обирали працю для додаткового доходу з огляду на те, чи можна було виконувати роботу вдома або недалеко від нього. Прядіння, ткацтво та пошиття одягу було одним із таких занять.
До винайдення прядки жінки пряли нитки за допомогою веретена. Це займало більшу частину дня, жінки часто займалися прядінням паралельно з іншими хатніми справами. Пізніше нитки перетворювали в тканини. У Європі їх віддавали майстрові в місті, а іноді жінки з різних сімей робили різні частини роботи, тобто створення тканини перетворювалося на спільну працю. Проте, наприклад, в Україні жінки ткали самостійно, це вважалося важливою навичкою для кожної та предметом гордості.
У перші десятиліття індустріалізації саме жінки та діти були найбільше залучені до роботи на текстильних фабриках. Хоча вони працювали довгі зміни в небезпечних умовах, вони однаково отримували дуже малу зарплатню. Професії, до яких були долучені здебільшого жінки, історично оплачувалися нижче – вважалося, що така зайнятість потребувала невеликих розумових здібностей і низький рівень навичок.
Пивоваріння
Варіння елів, пива й іншого алкоголю часто здійснювали жінки, оскільки це була праця, яку можна було виконати вдома. Це було їхнім рутинним завданням для забезпечення потреб власного домогосподарства, хоча багато хто продавав залишки сусідам. Цього не вистачало на повноцінне утримання сім’ї, проте це одна з додаткових робіт, яка допомагала сім’ям виживати.
Пізніше купецькі гільдії перебрали на себе функцію пивоваріння, вони ж утворювали ціни та регулювали, хто має право продавати алкоголь. Жінок, які цим продовжували займатися, вважали нечестивими та пов'язаними з відьомством. Від 18 століття саме жінки найчастіше ставали барменками.
Інші сфери
Жінки також часто наймалися служками й годувальницями та супроводжували пологи, адже довгий час чоловікам-лікарям не можна було брати участь у процесі. Жінки в місті часто працювали в пекарнях, торгівлі, утриманні готелів.
Жінки також могли виконувати багато обов’язків у межах бізнесу свого чоловіка, проте це не була офіційна зайнятість, за яку вони отримували гроші. Вони були залучені до роздрібної торгівлі, бухгалтерії, листування.
Чоловіки після смерті іноді передавали жінкам свої бізнеси у спадок, що демонструє упевненість у тому, що партнерки зможуть вести справу далі самостійно. Так, наприклад, багато друкарень, які існували за Єлизаветинської епохи в Лондоні, успадкували вдови. Вони ефективно управляли бізнесами, допоки їхні сини не досягали повноліття й не перебирали бізнес на себе.
Фото: Rawpixel
Коментарі
Підписатись