РівністьБуч, фем, фуч: що таке лесбійські ідентичності й чому вони досі існують

Протягом років лесбійська культура, як і свого часу гетеросексуальна, виробила власні коди, поширені стилі поведінки й ідентичності. Лесбійки у свій спосіб намагалися шукати своє місце в соціумі, переосмислювати прийняті гендерні ролі й винаходити власні образи. Це допомагає орієнтуватися і в загальному суспільстві, і всередині власної субкультури. 

Ми розібралися, які ідентичності поширені в лесбійській культурі, яка їхня роль і за що їх критикують.

Авторка: Леся Королюк

Коли і як лесбійки почали проявляти себе

Хоча лесбійки так чи так давно існують у людській популяції, усе ж поняття лесбійської самоідентифікації, а також окремої субкультури виникло лише у ХХ столітті.  

Дослідник Джон Д’Еміліо вважає, що індустріальна революція й розвиток капіталізму заклали передумови для можливості людей визначати себе вільніше й розмаїтіше, ніж у традиційному аграрному суспільстві. Зокрема, більше людей, особливо молоді, поселилися в містах і почали заробляти власні кошти. Це призвело до зміни структури сім’ї, появи ідеї особистого життя, а також поширення самостійності як повноцінного варіанту існування. Окрім цього, наприкінці ХІХ століття постала сексологія як окрема дисципліна, що дозволила вивчати стосунки в різних проявах і з використанням наукового підходу. Зокрема, вивчали й жіночу сексуальність, хоча спершу висновки дослідників були сповнені упереджень і патріархальних стереотипів.

У період світових воєн більше жінок почали заходити в традиційно «чоловічі» професії, замінюючи чоловіків, які пішли до війська. Також чимало жінок здобули кращі умови праці. Дослідники відзначають, що загалом у США в період Другої світової жінки в тилу почали відчувати більше свободи в деяких сферах, зокрема й у самовираженні. Тепер вони могли вільніше ходити вулицями й відвідувати заклади без супроводу чоловіка. Оскільки з’явилося більше жінок-робітниць, які тепер задля зручності носили на роботі штани, вони могли вільніше одягати їх повсякчас, не переймаючись за осуд суспільства з приводу «чоловічого» одягу. Завдяки цьому гомосексуальні жінки ставали більше видимими й могли заявляти про себе й через такі коди в зовнішності. Цьому також сприяло поширення лесбійських барів, у яких можна було відкрито проявляти свою ідентичність і сексуальність.

У 1950-х роках остаточно виокремилася ідентичність буч (butch) лесбійок. Це були жінки робочого класу, які носили робочий чоловічий одяг і щодня ходили до бару. Ця ідентичність була своєрідним протестом проти стрімкого тяжіння американського суспільства до традиційності в повоєнні часи. Ризикучи власними перспективами в кар’єрі, а почасти й безпекою, вони вели не конформний для жінок стиль життя. А через готовність фізично захищатися від проявів гомофобії буч здобули репутацію жорстких і незручних. Саме це в подальшому сформувало стереотип про лесбійок як про грубих маскулінних жінок, які тільки й шукають нагоди побитися й проявити ненависть до чоловіків. Насправді ж передусім буч прагнули зберегти свої простори й власну ідентичність, що мала для них вищу цінність, ніж спокійне життя.

Одночасно з буч викристалізовується протилежний архетип фемінних лесбійок, або ж фем. Якщо буч дотримувалися маскулінного стилю в одязі, зачісках і поведінці, фем наслідували модні тренди й стандарти краси гетеросексуальних жінок свого часу. Також вважалося, що буч займали більш активну й домінантну роль і ставили собі за мету задовольняти свою дівчину в ліжку й захищати її на вулиці. Зі свого боку, фем були пасивнішими, очікували до себе уваги й задоволення. На тих, хто не вписувалися в категорії буч і фем, дивилися з підозрою. Адже в ті часи належність до певної субкультури була важливою передусім через безпеку, і недотримання кодів у зовнішності, мові чи поведінці могло бути ознакою несправжньості, наприклад поліцейських під прикриттям. 

Наступні покоління лесбійок почали відходити від строгих категорій буч і фем, вважаючи їх пережитками консервативного суспільства. Із постанням лесбійського фемінізму виокремився своєрідний стиль радше радикальних лесбійок, що був покликаний відвести їх від гетеропатріархального погляду. У його межах уникали фемінного одягу й зачісок, а також макіяжу й гоління. Водночас існували й ті, хто ставили власний стиль окремо від політичних маніфестів і відстоювали право вдягатися й мати який завгодно вигляд.

Із розвитком гендерних студій поширювалися ідеї того, що гендер є соціальним конструктом, а виражати його можна по-різному. Межі буч-фем видавалися затісними, дедалі більше лесбійок підлаштовували їх під себе чи визначалися поза ними. Також суспільство ставало толерантнішим, і потреба в чіткому визначенні «свій-чужий» почала відпадати. Так виникли нові ідентичності, що почали нагадувати спектр. Наприклад, існують «м’які бучі» (soft butch), які мають чимало маскулінного, але не цураються невеликих ознак фемінності на кшталт нафарбованих нігтів. Фуч (futch) лесбійки, що поєднують у назві буч і фем, стверджують, що ідеально балансують на межі фемінності й маскулінності. З боку фем-лесбійок почали виділятися як ті, що представляли себе ультрафемінно, так і ті, що репрезентують більш «жорсткий» бік жіночності (hard femme), обираючи шкіряний і грубий одяг. Також нові ідентичності почали відбивати нетипові для традиційних буч-фем ролі в сексі. Зокрема топ фем (top femme) означає фемінну лесбійку, яка полюбляє бути домінантною й тою, хто стимулює, а girlypop masc – маскулінну, яка не проти бути спокусливою, подекуди пасивною й такою, про задоволення якої піклуються.

Навіщо потрібні ці ідентичності

Зараз не існує строгого поділу, який би зобов’язував лесбійок втискатися в одну з двох категорій. Традиційні й нові ідентичності все ще існують і мають для ком’юніті певну важливість. 

Однією з перших і найважливіших функцій ідентичностей – видимість. Лесбійки століттями мусили приховувати себе, використовувати обережні й майже невидимі для інших знаки, що символізували їхні вподобання. Отримавши трохи більше свободи, вони мали змогу проявляти себе активніше і яскравіше. Також утворилася окрема лесбійська субкультура зі своїми кодами й символами, яка утворювала власний соціум із власними прийнятими в ньому ідентичностями. Обираючи стиль у зовнішності й житті, лесбійки обирали комфортну роль замість нав’язаної суспільством, а також виходили з нею у світ, заявляючи про себе. Це робило й продовжує робити їх більш видимими і для лесбійського ком’юніті, і для решти. 

Ще одна роль ідентичностей – самовизначення. У гетеронормативному соціумі, де панувала (а нерідко й досі панує) гомофобія, лесбофобія й несприйняття інакшості, лесбійки намагалися винайти власні способи вираження й позиціонування себе. Їм не завжди подобалися традиційні гендерні ролі й вимоги, які соціум мав до жінок. Це одна з причин, чому часто лесбійські ідентичності є спробами переосмислити й перекроїти наявні гендерні штампи й норми.

Лесбійські ідентичності – саме їхнє існування й поширення – є також актом спротиву. Свого часу ходити в чоловічому костюмі, не вважаючи себе чоловіком, або ж мати фемінний вигляд, не прагнучи уваги чоловіка, вважалися сміливими й ризиковими вчинками. Водночас вони були спротивом і демонстрацією того, що цих жінок не влаштовував статус кво, який їх не сприймає. І допоки існує іншування лесбійок, цей спротив, найімовірніше, залишатиметься актуальним.

Чи відтворюють лесбійки гендерні стереотипи?

Лесбійські ідентичності майже завжди ставали об’єктом критики як з боку гетеронормативного суспільства, так і з боку лесбійського ком’юніті. Від їхньої появи в 1940–50-х роках лесбійок висміювали, нерідко підживлюючи упередження й культивуючи ідею, буцімто вони несправжні жінки. Надалі буч і фем критикували феміністки другої хвилі (1960–70-ті), закидаючи їм відтворення патріархальних стереотипів. Схожі думки можна подекуди почути й зараз. 

З першого погляду може справді здатися, що певна кількість лесбійок лише копіює шаблонні гетеростосунки, де є маскулінний чоловік і фемінна жінка. Для початку варто зрозуміти, що в ті часи, коли ролі буч і фем були справді шаблонними й у деяких моментах наслідували стереотипні гендерні ролі, у суспільстві не існувало проговореного й усвідомленого уявлення про гендер як соціальний конструкт. Він був радше невіддільним від статі й сексуальності. А оскільки гендерні очікування на ті часи були досить впливові, а розмаїття гендерних проявів – не велике, немає нічого дивного в тому, що тогочасні лесбійки послуговувалися тим, на чому зростали і що бачили. Можна додати й те, що у більш строгому патріархальному соціумі, де сила і впливовість асоціюється з маскулінністю, цілком можна було очікувати, що деякі лесбійки наслідуватимуть чоловічі лекала в зовнішності й поведінці. Водночас варто пам’ятати, що попри це вони не ставили за мету злитися з чоловіками чи замаскуватися під них – вони усвідомлювали свою ідентичність і чітко відділяли себе від гетеросуспільства загалом. 

Хоч маскулінність і досі поширена в лесбійському ком’юніті, її токсичні прояви дедалі частіше засуджуються. Наприклад, у 2020 році поширився тренд “hey mamas lesbian”, у якому лесбійки кепкували з інших сапфічних жінок, які поводяться з потенційними партнерками як стереотипні токсичні чоловіки: фліртують дещо агресивно й зневажливо, а також не мають відчуття такту й доречності, особливо щодо інших культур, рас, ідентичностей.

Водночас використання й «цитування» деяких наявних гендерних кодів насправді складно назвати таким, що утверджує статус кво. Дослідниця Елісон Івз пропонує дивитися на лесбійські ідентичності як на такі, що руйнують традиційний зв’язок між статтю, гендером і сексуальністю. У гетеронормативному соціумі нормою є, коли стать під час народження корелюється з гендерною роллю, а в стосунках поєднується з протилежністю. Наприклад, жінка від народження має відповідати суспільним уявленням про те, який вона повинна мати вигляд і як поводиться, а також зустрічатися і створювати сім’ю з чоловіком. Лесбійки ж, навіть якщо наслідують наявні канони маскулінності й фемінності, ці прийняті зв’язки руйнують. Буч лесбійки розривають зв’язок між статтю й гендерною роллю, позиціонуючи себе як маскулінних жінок. Зі свого боку, фем порушують кореляцію між фемінністю й прагненням будувати стосунки з чоловіками, адже кохають жінок. Також Елісон Івз зазначає, що в суспільстві, яке з народження перенасичує нас єдиноприйнятними гетеронормативними образами, складно вигадати щось цілковито нове й відмінне від наявних гендерних маркерів. Тож все, що можна робити, – це тасувати ті чи ті коди між собою й руйнувати таким способом бінарність і стереотипність.