РівністьФемінізм у 2025: що значить жити в часи відкату прав жінок?
Повернення традицій і нові заборони
Упродовж кількох попередніх років ми спостерігали тривожні тенденції в питаннях жіночих свобод. У деяких країнах відкликали права на аборт, до влади почали приходити праві політичні сили, а в інфопросторі неабияк поширилися тренди на традиційні цінності.
Розбираємося, що означає відкат у правах жінок, чим він небезпечний і з якими викликами надалі стикатиметься фемінізм у 2025 році.
Авторка: Леся Королюк
Матеріал створено Громадською організацією «Почута» у межах проєкту «ЇЇ підтримка», який реалізується Центром прав людини ZMINA за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Феномен відкату у фемінізмі
На жаль, відкат — не нове явище у фемінізмі, особливо в країнах із давньою історією боротьби за права жінок. Ґрунтовно цей феномен у 1991 році описала Сьюзен Фалуді у своїй праці Backlash: The Undeclared War Against American Women, де проаналізувала динаміку американського феміністичного руху протягом історії. Вона зробила висновок, що вагомі здобутки та зростання успіхів фемінізму неодмінно стикаються зі спротивом у тих чи тих проявах.
Водночас ця реакція необов’язково цілковито усвідомлена та скоординована — вона є радше масовою відповіддю, не завжди очевидною та прямолінійною. Долучатися до зворотної реакції можуть і ті, хто вважає, що насправді поділяє феміністичні ідеї. Пригадаймо фрази на кшталт: «Я не проти гендерної рівності, але фемінізм зайшов занадто далеко». Риторика про те, що жінки нібито вже мають усе необхідне, а рухи проти гарасменту ламають життя чоловікам, також репрезентують цей масовий і пасивний спротив.
Нині спротив феміністичному поступу великою мірою підтримують праві й консервативно налаштовані політичні сили, які мають велику підтримку серед населення, а ще поширення пропаганди так званих традиційних сімейних цінностей (зокрема, з боку росії), релігійними рухами й украй мізогінними чоловічими онлайн-субкультурами на кшталт інцелів.
Відкат не лише гальмує поступ у боротьбі за рівні права, а й нівелює деякі здобутки фемінізму. Це може статися навіть у нібито прогресивних країнах, тому ризики не варто недооцінювати.
З якими викликами стикається фемінізм у 2025 році?
Тривожні тенденції щодо скасування прав на тілесну автономію спостерігаємо як мінімум із 2021 року, коли Польща заборонила аборти по всій країні. Ще більш приголомшливим для багатьох стало відкликання конституційного права на аборт у США у 2022 році, після чого в низці штатів ця процедура стала нелегальною.
І хоча у світі останні 30 років триває світовий тренд на лібералізацію права на аборт, ці нібито поодинокі випадки насправді тривожать. У Європі все популярнішими стають праві партії, які цілком можуть пробувати брати приклад із Польщі, а тенденції в політиках США, які нині стрімко скочуються в патріархальний консерватизм, впливають майже на весь світ. У такому кліматі вільніше почуваються праворадикальні, релігійні, традиціоналістські рухи, зокрема пролайф-організації й ініціативи, які борються за заборону абортів і проти феміністичних ідей.
Найімовірніше, варто очікувати, що спроби забрати тілесну автономію жінок продовжуватимуться. Такі настрої періодично звучать і в Україні: тут вони стосуються кризи демографічної ситуації через низьку народжуваність і високу смертність. Завдання місцевого фемінізму — моніторити такі ситуації та намагатися запобігати їм ще до того, як ці настрої дійдуть до рівня законодавства.
Повернення традиційних гендерних ролей
На початку 2024 року Financial Times опублікували результати дослідження, за яким жінки й чоловіки віком від 12 до 27 років займали дуже різні позиції на політичному компасі. Жінки виявилися на 30% більш ліберально налаштованими, ніж чоловіки, які суттєво тяжіють у бік консерватизму. Цю тенденцію простежували в різних країнах світу, зокрема в США, Німеччині, Великій Британії, Польщі, Південній Кореї, Китаї й Тунісі. Таку статистику вважають причиною тяжіння нових урядів і керівництв країн у правий бік. Обрання Дональда Трампа президентом США також, найімовірніше, спричинена зростанням правих консервативних настроїв у молодих чоловіків.
Консервативні погляди зазвичай прямо корелюють із патріархальними установками, а, відповідно, й із так званими традиційними гендерними ролями, у яких жінки й чоловіки кардинально відрізняються. Чоловіки займають лідерську позицію, від них очікують активності, мужності, здатності забезпечувати родину; від жінок — покірності, пасивності, присвяти себе дому та сім’ї. Зміна гендерних ролей зазвичай вигідніша жінкам, адже вони отримують більше свободи й можливостей для самореалізації. У той час деякі чоловіки можуть вбачати в лібералізації та поширенні феміністичних ідей загрозу своїм привілеям, адже все більше жінок можуть обходитися без шлюбу, не залежати від партнера й мати вищі стандарти щодо нього. До цього варто додати використання й перебільшення риторики про занепад гендерних ролей правими політичними силами, які прагнуть залучити на свій бік більше молодих чоловіків.
Через це виникають антифеміністичні тренди, які прославляють і просувають традиційні гендерні ролі й засуджують прогресивні погляди. Чоловіки, в тому числі впливові фігури й лідери держав, висловлюють бажання повернути ці установки, фактично прагнучи забрати назад повний контроль над жінками. Вони поширюють ідеї про те, що патріархальний устрій нібито є природним станом людства, а жінки почуватимуть себе щасливішими в ньому. У тіктоці набрав обертів тренд на так званих традиційних дружин, або ж просто бажаних для патріархальних чоловіків жінок, які протиставляють себе «зіпсованим» феміністкам. Також виникла ціла спільнота чоловіків, які шукають дружин серед незахідних культур, керуючись расистськими стереотипами та сподіваючись знайти там більш патріархально налаштованих жінок.
Відхід від поняття гендерної ідентичності й повернення до лише двох гендерів також пов’язаний із тяжінням до традиційності. У такій системі в людини менше вибору в експресії та бажаних соціальних ролях. Натомість у «традиційній» системі самовираження прив’язують до вроджених статевих ознак, примушуючи різноманітних людей до обмеженої та стереотипної бінарності.
Занепад руху #metoo
Рух #metoo, який набрав обертів у 2017 році, привернув увагу широкої аудиторії до проблеми домагань і їхнього замовчування. Постраждалим та активній громадськості вдалося домогтися відповідальності для низки впливових чоловіків, зокрема в кіно- та музичній індустріях, які роками систематично знущалися з підлеглих жінок, вдавалися до гарасменту й сексуального насильства.
Водночас #metoo почав занепадати й отримувати все більше несприйняття швидше, ніж встиг призвести до суттєвих змін. Хоча жінки й отримали більше можливостей заявити про скоєне насильство, вони все ще ризикують через це стикнутися з віктімблеймінгом, а то й із погрозами й іще більшим насильством. Також доволі небагато кривдників дійсно несуть відповідальність завдяки цьому руху. У медіа чимало говорили про кейс Гарві Вайнштайна, але він лиш один із багатьох, і чимало інших звинувачень не закінчилися нічим. Причина не в тому, що постраждалі насправді кажуть неправду й прагнуть якоїсь вигоди для себе, а в тому, що змінити патріархальну систему, яка існувала століттями, дуже складно. Суспільство може мати високий кредит довіри до впливових чоловіків, схилятися на їхній бік і більше їм пробачати. Можливо, знадобиться ще чимало хвиль таких рухів, перш ніж ця ситуація докорінно зміниться.
Небажання змінювати статус-кво, мізогінія й сексистські подвійні стандарти призвели до дискредитації #metoo, несерйозного ставлення до постраждалих, а також певної профанації цього питання. Можна навіть сказати, що рух, покликаний боротися за справедливість і глибокі соціальні зміни, перетворився на пліткування про зірок із класичною для такого жанру принизливою риторикою щодо жінок. Показовим у цьому став кейс звинувачення Джонні Деппа в домашньому насильстві від колишньої дружини Ембер Герд. Навіть якщо прийняти, що аб’юз у подружжі був взаємним, Герд отримала непропорційну порцію ненависті й насмішок, а Депп — велику підтримку й мало не статус постраждалого в очах суспільства. Мізогінно налаштовані автори контенту суттєво доклалися до цього, всіляко глузуючи з Герд, поширюючи домисли та «скандальні» подробиці. Проблему насильства у стосунках обговорювали у зневажливій риториці, доки не перетворили її на привід для жартів.
Одним із найпомітніших і показовіших наслідків занепаду #metoo є прихід Дональда Трампа на другий президентський термін, попри доведені випадки сексуального насильства над жінками. Для великої кількості американців і його прихильників поза межами США цей факт виявився не надто значущим: виявилося, що ним можна знехтувати, обираючи лідера найбільш впливової у світі держави. Що характерно, чимало громадян обрали Трампа як рупора традиційних сімейних цінностей, фактично погоджуючись із тим, що до їхнього переліку входить насильство над жінками без наслідкі
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними від Організації Об’єднаних Націй.
