Власний досвід«Лікар просив трансгендерну персону показати груди». Оля Полякова про допомогу ЛГБТ-переселенцям

Про евакуацію команди

Ми давно розуміли, що почнеться повномасштабне вторгнення в Україну. Єдине: за прогнозами були різні дати, тож ніхто точно не знав, коли це буде. Ми з командою Gender Stream заздалегідь підготували план релокації для себе та рідних. Безпечним місцем обрали Закарпаття, Ужгород. Бо це інфраструктурно зручне місто, звідки можна допомагати іншим людям.

До війни наша команда жила в Дніпрі, Запоріжжі та Токмаку. У Закарпаття рушили 24 лютого, о 8:30 ранку. До Ужгорода дісталися за чотири дні, бо оминали великі міста, які в перші дні сильно бомбили. Ночувати зупинялись у добрих людей, які приймали нас у себе вдома.

Одна з колег не змогла поїхати з нами. Вона жила в Токмаку та не встигла зібрати свою стареньку бабусю, а за лічені дні в українське місто зайшли окупанти. Тож, поки ми розгортали свою роботу в Ужгороді, дівчина сиділа в підвалі без зв’язку. Десь місяць тому колезі з бабусею вдалося вирватися з Токмаку під час дії «зеленого коридору». Але чи зможе дівчина продовжити працювати, поки невідомо: у неї дуже сильний ПТСР, тому зараз відновлюється за кордоном.

В Ужгороді ми одразу зайнялися розбудовою нашого шелтеру, щоб він зміг прийняти якомога більше людей. Також почали супроводжувати Т-персон під час евакуації з регіонів, де велися бойові дії.

Возимо людей і ліки на старенькій «славуті»

У шелтер почали приїжджати люди з Краматорська, Харкова, Бучі й інших міст країни. Одна 17-річна дівчина звернулася до нас, бо серед опікунів мала лише бабусю. Ми супроводжували їхній порятунок із харківського метро до Ужгорода онлайн, також допомогли грошима на дорогу.

Інша Т-жінка до нас евакуювалася теж з Харкова, із собою везла лежачу маму, яка травмувалася взимку та втратила можливість ходити. Грошей на операцію не було, тому що родина геть зводила кінці з кінцями. А тут ще почалася війна. Як сім’ї вдалося разом проїхати всю країну, я не знаю. Заздалегідь Т-жінка повністю продумала всю логістику подорожі від точки «А» до точки «Б». Родина приїхала сюди, але мама кілька тижнів кричала від сильних болей у стегні. Ми не могли викликати швидку, бо 64-річна жінка не давала дозволу на це. А насильно надати лікарську допомогу в Україні не можна. Удалося вмовити її лише через два дні. Тоді вже приїхали медики, зробили укол знеболювального та прописали курс лікування. Ми дооформили родині документи для виїзду за кордон, тож тепер вони в Берліні. Мамі вже зробили операцію, вона скоро вставатиме на ноги.

Один із хлопців, якому ми допомагали оформити документи, перетнув кордон і поїхав до Словаччини. У якийсь момент його мама теж захотіла евакуюватись із Київської області. Вона приїхала до нас на старенькій синій «славуті». Машинка 2009 року, за правилами Словаччини такі не можуть їздити їхніми дорогами, тому що забруднюють довкілля. Тож мама подарувала нам цю машину за те, що ми допомогли її синові опинитись у безпеці. Виявилося, що ця автівка дуже сильна, а ще переобладнана на газ. Зараз це величезний плюс, бо черги на паливо неймовірні. А я стою не дві години в колоні на заправці, а одну.

Ми використовуємо подаровану «славуту» для допомоги, возимо людей, продукти, ліки з аптеки та військове обладнання для наших захисників. Нещодавно ми разом із Canada-Ukraine Police Development Project забезпечили поліцейських офіцерів громади Дніпропетровщини електрогенератором для безперебійної роботи, тактичними рукавицями, наколінниками, ліхтарями й іншими необхідними для служби речами.

Про розбудову притулків і пошук фінансування

В Ужгороді в нашої громадської організації два невеличкі орендовані приміщення, де живуть ЛГБТ-переселенці зі всієї країни. Багато евакуйованих людей мають дуже сильний ПТСР. Із ними працюють психотерапевти. Є індивідуальні онлайн-сеанси, бо наші спеціалісти живуть по всій країні, а щочетверга в шелтері проходить тригодинна групова терапія. Так допомагаємо подолати наслідки війни.

Місяць тому ми зрозуміли, що людей стає дедалі більше та не всі хочуть далі їхати закордон. Тому нам слід розширюватися. Завдяки міжнародній підтримці нещодавно нам удалося купити дім у Закарпатті, це такий собі «бабусин» будиночок у селі. Кілька днів тому туди вже заїхала частина нашої команди, щоб почати «Велике будівництво». Сьогодні мінятимемо труби, каналізацію, рукомийники, потім поставимо нові вікна та почнемо ремонт усередині. Також у будинку треба розставити ліжка та все необхідне для того, щоб заселити людей. Будинок хоч і бабусин, але великий. Там є 5 кімнат, окремі санвузли. Після ремонту зможемо прийняти близько 20 переселенців. Хоча нині маємо більше 80 заявок на проживання.

Також запускаємо інформацію про те, що в нас працює шелтер у Братиславі – столиці Словаччини. У цьому притулку облаштовані 6 кімнат, а це 12 місць для українських ЛГБТ-переселенців та жінок із дітьми. Там є всі необхідні речі для життя та роботи. Приїжджати можна з домашніми улюбленцями. Наприклад, мій кіт Маркіян там живе з березня. Це безпечне місце, де точно не буде навіть тривожних сирен. У притулку в Братиславі дозволено залишатися на три місяці, в окремих випадках термін можна подовжити.

Нині налагодили роботу з братиславським муніципалітетом. Зараз нам допомагають оформлювати всі документи для переселенців і разом шукаємо можливість розширити закордонний притулок уже до 20 кімнат. Ми відкрили шелтер саме в Братиславі, тому що це не сильно далеко від українського державного кордону. Більшість наших підопічних не хочуть довго жити в країнах ЄС, вони бажають повернутись у свої міста якнайшвидше після закінчення війни. У людей є надія, що от-от і вже можна буде їхати додому.

Півтора місяця в громадській організації працювали виключно на своїх збереженнях. У нас були інші проєкти, але з початком війни повністю переформатували свою діяльність на допомогу. Завдяки активності нас помітили міжнародні донори та запропонували фінансову допомогу, це невеликі гроші – 10–15 тисяч євро, але вони можуть покрити наші витрати на їжу. Ще одна організація дала нам 15 тисяч євро, ми доклали грошей від іншої організації – так в нас і вийшло купити «бабусин» будиночок. Але зараз у ГО немає фінансів на ремонт дому, користуємося грошима з потайників, тому скоро доведеться розпочати кампанії зі збору коштів. Проситимемо всіх про допомогу, щоб нам було, що їсти та на що жити.

Відновлення документів для ЛГБТ+ переселенців

Багато з ЛГБТ-переселенців від війни тікали або взагалі без документів, або з частиною їх. Ми взялися допомогти з відновленням офіційних паперів тут, на Закарпатті. Робили id-картки, військові квитки, медичні документи. Загалом їхнє відновлення займає від кількох днів до місяця.

До того ж приїздили переселенці, які мали психіатричні діагнози, але в них із собою не було документів, що це б підтвердили. Ми налагодили роботу з психіатричною лікарнею Закарпаття. У медзакладі люди проходять обстеження й отримують свої діагнози наново.

Відновлювати документи було важко на початку війни. І все ще залишається важким зараз, тому що ми в Дніпрі знаємо, що таке сусідство з бойовими діями з 2014 року. Місто приймало переселенців усі 8 років, тому нині наші дніпропетровські державні структури в курсі, як працювати з внутрішньо переміщеними особами. На Закарпатті система підтримки та допомоги почала так масштабно розгортатися лише зараз. Більшість держпрацівників у березні ще не розуміла тонкощів роботи. Мене вони сприймали як людину, яка чогось до них прийшла розповідати, що і як їм слід робити. Але ми побудували діалог. До того в нас уже була налагоджена робота з правоохоронцями, наші друзі-поліціянти розповіли закарпатським колегам, що вони багато працюють з нами та Gender Stream можна довіряти.

Про зняття з обліку ЛГБТ+ переселенців

На основі нашого успішного досвіду ми створили детальну інструкцію, як представнику ЛГБТКІ+ спільноти легально знятися з обліку у військкоматі. Процедура включає в себе всі підготовчі етапи та поради з проходження кожної ланки, щоб будь-яка людина могла дотримуватися цих кроків, навіть якщо ми не можемо її супроводжувати персонально.

Більшість наших ЛГБТ-переселенців не є військово придатними з різних медичних аспектів. Це не залежить від їхньої сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Ми добре знаємо, що багато Т-персон нині боронять нашу країну й це не ті українці, які не хочуть воювати. Але є серед Т-людей ті, які мають медичні протипоказання, ось їм ми й допомагаємо виїхати за кордон.

Ситуація з ЛГБТКІ+ ускладнюється тим, що зараз в Україні діє наказ президента, за яким усі чоловіки призовного віку не можуть покинути країну. Але є громадяни, які народилися жінкою, але тепер хочуть стати чоловіком, бо відчувають себе саме так. Чи навпаки. Такі переселенці можуть тільки готуватися до фізичного переходу або бути в процесі (ми говоримо не тільки про хірургічне втручання, але й медикаментозне). Ми працюємо з тим, щоб допомогти цим людям легально опинитися в безпеці за кордоном.

Про ставлення у військкоматах

Передусім перед походом у військкомат необхідно підготувати документи. Людині слід пройти цивільний медичний огляд, а потім – ВЛК (військово-лікарську комісію). Тоді у військкоматах ухвалюють рішення, частково зняти людину з обліку або повністю. Якщо Т-персона дійсно не спроможна бути військовим чи військовою, то видають білий квиток і дозвіл на те, щоб покинути країну.

У лікарнях із нами бувало по-різному. Кілька разів траплялися дійсно неприємні або принизливі історії. Один лікар просив Т-персону показати груди та ще щось. Хоча під час огляду такого не має бути взагалі. Це огидно. Від військових ми чули навіть: «Цих людей треба вбивати». І я не згадую ненормативну гомофобну лексику.

Деякі військові нас питали: «Чому це ми маємо оформлювати білий квиток? Бо ми тут воюємо, а вони – ні». Це нормальна людська реакція. У таких випадках ми нічого не відповідали, тому що розуміємо: ці бійці нас захищають. Зараз не той час, коли слід пояснювати тонкощі гендерної політики. Після того, як закінчиться війна, ми почнемо більш активно займатися роз’ясненнями в секторі безпеки. Ми й так це робили до повномасштабного вторгнення росії, але будемо ще більше.

Ба більше, є гетерочоловіки, які не можуть воювати, їхні великі черги стоять на ВЛК, вони приходять з мамами та з дружинами, щоб пройти комісію й отримати свій білий квиток. І навіть більше: до нас зверталися кілька таких, розповідали історії про те, чому вони не можуть служити та просили оформити документи. Але ми не працюємо з тими, хто хоче купити «справочку». Лише з людьми, які мають діагнози або інші підстави, щоб знятися з обліку. Одного разу мені чоловік пропонував гроші за допомогу. Я максимально тактично послала його.

«А що ви така красівая, але з такими уродами працюєте?»

Ми щодня стикаємося з гомофобією та трансфобією. Так вийшло, що я виглядаю досить гетеронормативно для державних установ. Мені там казали: «А що ви така красівая, але з такими уродами працюєте?» Ми намагаємося чиновникам пояснювати, що немає різниці між ЛГБТ та гетеро. У всіх людей схожі проблеми та діагнози, тому не слід відокремлювати їх.

У Словаччині, до речі, до нас поставилися досить добре. Для них немає значення, ЛГБТ ти чи гетеро. Словаки просто не звертають на це уваги, для них головне, що є людина, у якої є права та вона потребує допомоги.

У нашій ж країні досить добре з пропагандою попрацювали росіяни. Вони розвинули гомофобські настрої в українському інформаційному полі. Для мене дискримінація за будь-якими ознаками: кольором шкіри чи ще чимось – це виключно пропаганда рашистів. На жаль, деякі українці піддаються їй.