Власний досвід«Треба, щоби жінок на бойових посадах у ЗСУ ставало більше». Я очолила підрозділ ЗСУ

Попри численну кількість жінок, які служать у Збройних силах України, багатьом із них усе ще доводиться виборювати право обіймати стрілецькі посади. Через майже два роки повномасштабної війни їхні успіхи та зусилля стають видимими, хоч і гендерні упередження під час їхнього вступу до армії нікуди не зникають. 

Ми поспілкувалися з командиркою підрозділу та поеткою Оксаною Рубаняк, яка раніше була стрільцем-кулеметником. Вона розповіла про те, як ухвалила рішення вступити до армії, які обовʼязки їй треба було виконувати в кулеметному взводі і як потрібно боротися із сексизмом у ЗСУ. 

Текст: Ольга Дуденко

Оксана Рубаняк

 командирка підрозділу, поетка

Я хотіла приносити максимальну користь і відчувала, що зможу зробити це саме на бойовій посаді

Рішення вступати до армії я ухвалила ще 24 лютого, на початку повномасштабної війни. Я хотіла приносити максимальну користь і відчувала, що зможу зробити це саме на бойовій посаді. Тоді я розуміла, що, якщо піду до військкомату, мене ніхто не візьме, а якщо і візьме, то не на бойові спеціальності. Тому все почалося з добровольчого формування Івано-Франківської територіальної громади. Уже з часом ми з хлопцями вступили до лав Збройних сил України.

Я з Івано-Франківська й памʼятаю, що 24 лютого багато людей їхали з міста. У цей час я пішла в центр, де збиралися учасники бойових дій, зокрема ті, які пройшли АТО, щоб обороняти місто й визначатися з подальшими діями. Там я зустріла своїх друзів, знайомих, колег із роботи. Оскільки я навчалася на військовій кафедрі, то в мене була військова форма. Тоді ми патрулювали з поліцією, возили допомогу на фронт. 

Бойові посади

Моя перша посада в армії – це старший стрілець відділення кулеметного взводу. На цій спеціальності я прослужила півтора року. У перші місяці мене намагалися схилити до діловодства, щоб я займалася суто документацією, але не вийшло. Були розмови із замполітом мого батальйону, командиром: вони нагнітали ситуацію, ставало морально важко, але я хотіла працювати нарівні з хлопцями, ходити на позиції й виконувати роботу саме на передовій.

У бюрократичному плані мені було трошки легше вступати до армії, ніж жінкам, які вступали потім, бо наша група з 35 людей зібрала документи й організовано подавалася до ЗСУ. Якби я вступала через військкомат, у мене було б значно більше труднощів. Зокрема, через гендерні упередження, які були завжди й тривають наразі.  

Я підтримую ідею мобілізації жінок

Зараз у цьому питанні є певні успіхи: минуло багато часу, і, коли я перебуваю на передовій, то відчуваю повагу до себе, розуміння всього, що відбувалося, хто й де приносив користь. Однак гендерні упередження будуть завжди: допоки дівчата вступатимуть до армії, доти до них будуть упереджено ставитися. Особливо часто я стикалася з цим на початку свого військового шляху, коли люди через свою недалекоглядність вигадували цілі теорії змови, чому я вступила до Збройних сил. Звучали різні варіанти, починаючи з того, що в мене тато генерал-полковник і я прийшла до армії зробити військову карʼєру й заробити грошей, закінчуючи тим, що тут я шукаю чоловіка. (сміється) Я ж слідую своїм моральним принципам, цінностям і намагаюся не зважати на такі речі.

Щоби долати сексизм і гендерні упередження, треба, щоби жінок у Збройних силах України ставало більше. Я підтримую ідею мобілізації жінок: навіть якщо фізично жінка непідготовлена, є чимало тилових посад у штабі, з якими вона чудово впорається. 

Наразі я вже не кулеметниця, а командирка одного з підрозділів. Раніше в мої обовʼязки входило бути на лінії оборони та працювати по ворогу з вогневих позицій, коли він наступав або коли наша піхота відходила. Тобто ми як кулеметники були вогневою підтримкою. Також заступали на спостережні пости, тобто виступали в ролі піхоти.

Основна складність у роботі кулеметницею полягає у вмінні швидко реагувати. Оскільки кулемет працює гучно, ворог виявляє його дуже швидко. Тому потрібно швидко відстрілятися й перейти в укриття, щоб зберегти життя розрахунку.

Зараз мої навантаження й відповідальність збільшилися в рази. Якщо раніше мене призначали старшою розрахунку на лінії оборони, то тепер я командир взводу, і в моєму підпорядкуванні більше людей. Для них потрібно організовувати навчання, щоб люди вдосконалювалися й розвивалися, а армія нарощувала потужність. Обовʼязки командира дуже відрізняються від обовʼязків солдата. Практично весь свій час я приділяю підрозділу, на мені лежить величезна відповідальність за життя бійців.

Практично весь свій час я приділяю підрозділу, на мені лежить величезна відповідальність за життя бійців

Фізичні вміння та внутрішні якості

Жодних навчань перед службою я не проходила. За плечима була військова кафедра, але це тільки теоретичні навички. Усі інші знання я отримувала безпосередньо в Збройних силах України. Там уже нас учили стріляти з різних видів зброї: кулеметів, гранатометів, автомата. Здебільшого ми вчилися саме на передку, за можливості виїжджали на полігони після бойових позицій.  

У будь-якій військовій спеціальності треба бути морально стійким, щоби витримати те, що відбувається на фронті. Дуже багато дівчат і хлопців не витримують, а випадки суїциду в ЗСУ не такі рідкісні, як нам здається. Треба вміти пристосовуватися до обставин і жорстких умов, у яких ми працюємо. 

Мене тримає підтримка близьких. Стійкості додає чітка ціль і мої моральні принципи. Розуміння, чому я тут, і віра, що це закінчиться, а ми житимемо в мирі. У мене також є оберіг – це шеврон прапору України на моєму бронежилеті, який я ношу від початку повномасштабної війни. 

У будь-якій військовій спеціальності треба бути морально стійким, щоби витримати те, що відбувається на фронті

Поетична робота 

Збірку «Назустріч смерті» я писала на передовій. У бліндажах та окопах, під час артилерійських обстрілів і стрілкових боїв, наступів і штурмів у голові були різні думки. Коли ж я потрапляла в спокійніше місце, то записувала все на аркуш, щоби потім поділитися зі світом. Я мусила поділитися побаченим із читачами, адже в моїй країні війна. Важливо знати, чому ти живеш, але важливіше – розуміти, за що ти готовий померти.

Зараз я готую до публікації наступну збірку з більш оптимістичною назвою «Дорога життя», але це теж вірші, написані на передовій. Написання віршів допомагає мені впоратися з подіями на фронті. Побратими просять часто зачитати щось із новонаписаного, я за можливості ділюся.