Власний досвід«Не хочу перетворювати свій блог на роботу». Це українські буктьюберки
«Не всі люди, які читають книжки, знають, що є люди, які розповідають про них»
Ще декілька років тому в мережі YouTube було важко знайти українськомовних книжкових блогерів. Зараз кількість їхніх імен стрімко збільшується, як і популярність української книжки, книжкових клубів чи літературних заходів.
Буктьюб – це спільнота блогерів, які знімають відео про книжки на YouTube. Вони діляться враженнями про прочитане, показують книжкові новинки або придбані твори, вигадують нові формати, повʼязані з читанням. Робота буктьюберів – про творчість, постійний аналіз подій у літературному процесі, колаборації з видавництвами та письменниками, технічні навички й багато іншого.
Ми поговорили з українськими буктьюберками Людою Дмитрук, Анною Проскуровою та Дарʼєю Карпенко. Дівчата розповіли про те, як створювали свій канал, чи важко було потрапити до спільноти українських книжкових блогерів, які формати їм подобається знімати і якої підтримки не вистачає українському буктьюбу.
Текст: Ольга Дуденко
Люда Дмитрук
із каналу «Вишневий Цвіт»
почала вести ютуб-канал 8 років тому
Коли я переглядаю своє перше відео, мені стає дуже смішно – я там перелякана й дуже швидко говорю
Я завжди дуже багато читала і в якийсь момент вирішила писати про книжки в інстаграмі. На той час українські книжкові блоги тільки зʼявлялися. В інстаграмі були великі обмеження за кількістю символів, крім того, тексти – не моя сильна сторона. Мені важко писати, легше – говорити про враження від книжок. Тоді я подумала, чому б не зробити книжковий ютуб-канал, і почала шукати якісь українські й іноземні канали про книжки.
Тоді ще відбувався Книжковий Арсенал, там ми купили купу книжок. Я прийшла додому, увімкнула камеру й записала перше відео. Мені настільки хотілося швидше його записати, що я створила штатив із гори книжок і коробок для взуття. У мене на той час ще не було мікрофону, і, коли я переглядаю своє перше відео, мені стає дуже смішно – я там перелякана й дуже швидко говорю (сміється).
Але я його зняла, змонтувала, виклала й, на диво, перша реакція від знайомих та інших людей, які подивилися відео, була дуже хорошою. Я вирішила, що треба продовжувати, тому, з одного боку, рішення створити канал – спонтанне, бо мені просто хотілося спробувати поговорити про книжки, але вже 8 років я собі дуже сильно за нього дякую. Мені подобається ця справа, те, до чого й до кого вона мене привела. Більшість моїх найкращих знайомств, спілкування, цікавих людей, проєктів сталися саме через те, що в мене є канал.
Я не дуже вигадлива на рівні форматів: мені подобається класичний буктьюб, де ти розповідаєш про придбані чи прочитані книжки. Звісно, я пробувала різні речі, і частина з них залишилася на етапі ідеї. Наприклад, у мене була мрія їздити місцями, про які написані книжки, і знімати на них відгуки. Тривалий час у мене була рубрика Ad Profundis, яку я дуже люблю й сподіваюся повернути в новому вигляді. Її суть полягає в тому, що я пірнаю в глибини якоїсь літературної теми, щоби краще в ній розібратися. У межах цієї рубрики я робила добірки детективів, антиутопій і драматургії, розповідаючи про ці жанри, говорила про британську чи балканську літературу, сестер Бронте.
Я почала читати дуже різну літературу, і для мене це справді сильна трансформація, бо я позбулася книжкових стереотипів
Канал дещо змінив мій смак до літератури. Я була людиною, яка читала класику, серйозну літературу, Забужко – експериментальні речі чи жанрова література були для мене незрозумілими. Декілька років тому в мене трапилася цікава співпраця з Yakaboo: ми придумали рубрику «Книжковий виклик», де я читала ті книжки, які не є моїми. Так я відкрила для себе Кінга, фентезі, любовні романи, і вони всі класні. Я почала читати дуже різну літературу, і для мене це справді сильна трансформація, бо я позбулася книжкових стереотипів, зрозуміла, що поділ на високу й низьку літературу примітивний. У кожній країні, у кожному виді літератури є щось класне та цікаве, і це можна пізнавати.
Мій досвід читацький став набагато ширшим. Я також навчилася думати й говорити про книжки. Я завжди багато читала й ділилася враженнями з чоловіком чи найближчими друзями, але глибшої рефлексії не було. Тепер, коли я читаю книжку, розповідаю про неї, дивлюся, що про неї говорять мої колеги, то набагато активніше стежу за літературним процесом. Моє розуміння літератури поглибилося, і я почала відчувати її багатогранність.
Хочеться створити таку собі ілюзію живої розмови, ніби я в реальному часі розповідаю про книжки своїм друзям
Найголовніше, що за ці 8 років у мене дуже змінилося коло спілкування. Насамперед ці знайомства відбулися завдяки книжковому каналу.
Знімаючи свої перші відео, я пробувала писати до них сценарії. Мені не сподобалося, бо в результаті було помітно, що текст заготовлений. Мені не хочеться перетворювати свій канал на якусь телепрограму чи начитку. Усе-таки для мене книжковий блог – про спілкування, тому я відмовилася від чіткого сценарію, але готуюся до відео, прописуючи основні тези. Завжди читаю інформацію про автора, літературну критику стосовно книжки й так доповнюю власні враження.
З часом мені стало набагато простіше говорити з камерою. Хочеться створити таку собі ілюзію живої розмови, ніби я в реальному часі розповідаю про книжки своїм друзям. А люди, які мене дивляться, без перебільшення, – мої друзі. Найбільше часу займає підготовка до знімань: розкласти техніку, налаштувати світло, виставити фокус, зробити мінімальний макіяж, щоби камера не відсвічувала обличчя. Потім залишається чимало роботи з монтажем відео, його публікацією, описом.
Я використовую техніку на мінімальному рівні. Зараз збираюся оновити камеру, бо вона без автофокусу, і часом доводиться виконати складні маніпуляції, щоб належно її виставити. Світло в мене з'явилося десь на третьому чи четвертому році введення каналу, до того я просто ловила денне світло. Раніше починаєш знімати відео, робиш 120 дублів, сідає сонце, і ти мусиш починати все заново наступного дня (сміється).
Коли ми їдемо на Буковину, Закарпаття чи Полтавщину, то добираємо тематичне читання від письменників, які або писали про це місце, або народилися там
Я не дуже переймаюся технічними нюансами, оскільки мені важливо, про що канал, про що я розповідаю, як я подаю інформацію. Сподіваюся, це так само важливо й для моїх підписників. У що насправді варто вкластися на початку ведення каналу – це звук. Він багато чого вирішує, адже наші відео здебільшого слухають, а не дивляться.
Мені хотілося б, щоби відео на моєму каналі виходили регулярно. Зараз і через повномасштабне вторгнення, й особистий стан у мене залишається дуже мало часу на YouTube. Мені хочеться зʼявлятися частіше, і для розвитку проєкту буде добре, якщо відео публікуватимуться постійно. Я також починала робити інтерв'ю з письменниками та видавцями – хотілося б їх продовжити. Повномасштабне вторгнення поставило цей проєкт на паузу, бо багато людей роз’їхалися, а тепер просто немає часу, сил і ресурсів, щоби відновити цю роботу.
Хочу, щоб мій блог був дуже простим, бо я не є професійною критикинею й не маю відповідних знань
З планів – повернутися до рубрики про подорожі, бо я дуже люблю подорожувати Україною й мені б хотілося більше показувати літературний бік цих мандрівок. Коли ми їдемо на Буковину, Закарпаття чи Полтавщину, то добираємо тематичне читання від письменників, які або писали про це місце, або народилися там. Це завжди додає цікавого осмислення культури України й глибшого сприйняття подорожі, тому хочеться ділитися цим з іншими людьми.
Загалом я не хочу перетворювати свій блог на роботу, ставити до себе дуже великі вимоги. Звісно, хочеться мати час, щоби краще готуватися до знімання відео, розповідати про якісь цікаві проєкти. Намагаюся робити це, розширюючи свій літературний горизонт, читаючи цікаві книжки, дізнаючись про нові, незвичні теми. З одного боку, я хочу, щоб мій блог був дуже простим, бо я не є професійною критикинею й не маю відповідних знань. Це про мої читацькі враження, емоції. Одночасно я намагаюся разом із глядачами пірнути глибше в книжку, побачити щось більше, подивитися на різні інтерпретації творів.
Моя велика любов – це спільнота українських буктьюберів. Я тішуся, що знайшла всіх цих людей. У мене зʼявився канал, потім ще декілька людей почали знімати, і через три місяці ми вже зустрічалися на Форумі видавців у Львові. Це був наш перший з'їзд, і з того часу ми дуже активно спілкуємося.
Наша ключова ідея – це те, що ми про українське книговидання, про українські книжки, українських авторів, які потребують підтримки
Ми одразу створили спільноту «Booktube українською», яка мала декілька ключових принципів. На початку в нас виникали дискусії про те, що таке український буктьюб, що об'єднує нашу спільноту не просто як людей, які знімають відео, а як певне коло однодумців. Насамперед ми говоримо про українські книжки, видані в Україні, бо на той час було багато українських книжкових каналів, але російською. Зараз ці люди перейшли на українську й просувають українське книговидання, але 8 років тому ситуація була катастрофічною.
Тому наша ключова ідея – це те, що ми про українське книговидання, про українські книжки, українських авторів, які потребують підтримки. Ми проти піратства, оскільки ми як спільнота маємо певну відповідальність перед іншими гравцями книжкової індустрії. Загалом ми популяризуємо читання.
Так ми створили спільноту у фейсбуці, пізніше – у телеграмі, і з того часу постійно взаємодіємо. У нашій спільноті зараз приблизно 51 людина. З початку повномасштабного вторгнення ми розпочали акцію «Читаю для ЗСУ»: збираємо книжки, робимо благодійні лотереї або розпродажі та передаємо кошти війську.
Увесь час зʼявляються нові канали, нові цікаві люди, і в спільноті ми можемо спілкуватися про все. Ми дуже підтримуємо одне одного, якщо є можливість зробити разом якийсь комерційний проєкт чи іншу співпрацю, завжди ділимося цією інформацією. Іноді влаштовуємо спільні читання, тому важливість такого обʼєднання є неоціненною.
Останнім часом мої колеги говорять про те, що дуже довго лише на ентузіазмі, на тому, що тобі просто подобається знімати й розповідати про книжки, важко протриматися. YouTube – це енергозатратно, бо це сценарій, професійна зйомка, монтаж, просування, а віддачі після цього дуже мало. Звісно, хочеться, щоб і рекламодавці, і видавництва звертали увагу на ютуб, підтримували комерційні інтеграції.
YouTube – це енергозатратно, бо це сценарій, професійна зйомка, монтаж, просування, а віддачі після цього дуже мало
З цим є певні проблеми, бо YouTube – не про миттєві продажі, а швидше про перспективу, побудову довіри. І видавці, і блогери шукають ті варіанти співпраці, які будуть корисними для обох сторін. З самого початку я вирішила, що мій буктьюб – це робота в задоволення. Мені подобається цим займатися, це моє хобі. Тому для мене кількість переглядів чи заробіток не є такими важливими, як можливість розповідати про те, що мені цікаво.
Для того, щоб наше книговидання розвивалося, має бути все: літературознавство, книжкові блоги, тіктоки, інстаграм-огляди, книгарні
На початку буктьюберам не вистачало підтримки від професійної спільноти. Памʼятаю літературні критики, видавці називали нас «несерйозними дівчатками, які махають книжками перед камерою». Зараз такі висловлювання викликають усмішку, але хотілося, щоб люди розуміли, що книжковий блогінг – це не про заміну професійної літературної критики чи глибокого читання. Для того, щоб наше книговидання розвивалося й українська книга знаходила свого читача, має бути все: літературознавство, професійні літературні огляди, книжкові блоги, тіктоки, інстаграм-огляди, книгарні, різні онлайн- і офлайн-майданчики.
За вісім років я спостерігала за численними змінами в книжковому ринку. Нарешті всі усвідомлюють, що ми екосистема, яка існує в одній площині, але кожен виконує свою функцію. Читання української книжки стає популярнішим. Зараз ти приходиш на презентації чи інші події і бачиш, як там немає місця, де стати. Думаю, буктьюб теж до цього доклався.
Анна Проскурова
з каналу Anna Book Diary
почала вести канал 3 роки тому
Хотілося ділитися думками щодо прочитаного, шукати людей, які читають ці ж книги
Я дуже люблю читати, це захоплення в мене виникло ще з підліткового віку. Хотілося ділитися думками щодо прочитаного, шукати людей, які читають ці ж книги, розділяють мою любов або, навпаки, недооцінюють ті книжки, які мені подобаються. Словом, була потреба обговорювати прочитане, і десь у 2012 році я зайшла на YouTube, набрала слово «книжки» в пошуковику, і мені видало кілька каналів.
На той момент українськомовного буктьюбу, як такого, ще не було – були російськомовні канали та російські блогери. Мені було цікаво, як узагалі відбувається цей процес, як люди створюють відео, і тоді ж зародилася думка, що я так само хочу ділитися своїми думками, враженнями, емоціями про те, що я прочитала, придбала, побачила.
Я довго виношувала цю ідею, і насправді поштовхом для мене став ковід, коли я захворіла й два тижні перебувала на карантині вдома. У мене було багато часу, сил, я думала, куди їх скерувати. Урешті-решт поставила камеру, у домашніх умовах облаштувала освітлення й записала перший ролик. Здається, це був 2020 рік, тоді все почалося. Я дуже цим захопилася, знайшла українськомовну спільноту й зрозуміла, що в нас зʼявляються нові канали, нові імена.
Те, що було, коли я почала знімати, і те, що є зараз, у 2024 році, – це дуже велика різниця. Мені було легко заходити у сферу, бо це був час, коли існували різні канали, хоч і небагато, спільнота українських буктьюберів у фейсбуці, і нових людей охоче приймали. Після повномасштабного вторгнення глядачі почали масово приходити на YouTube, як і нові блогери, які хотіли розповідати про книжки. Я зараз абсолютно не встигаю за всіма ними стежити, але їхня робота має великий відгук. Коли я починала, для мене тисяча переглядів була чимось неймовірним. Зараз статистика стала на кілька тисяч вищою, навіть якщо це нові обличчя.
Після повномасштабного вторгнення глядачі почали масово приходити на YouTube, як і нові блогери, які хотіли розповідати про книжки
Зазвичай я просто читаю та ділюся враженнями, але інколи виникають ідеї зняти незвичні формати, тематичні відео. Наприклад, мені в один період часто траплялися новини про те, що в судовій системи людям, яких притягнули до адміністративної відповідальності, призначали читання книжок як вирок. Це ніби спосіб змінити їхні думки, бачення, я почала відстежувати цю практику, щоби проаналізувати її для відео. У кожного свій глядач і свої вподобання в книжках, від цього різняться й теми.
Моя любов – це рубрика «Книгоподорож». Я загалом люблю подорожувати, для мене завжди було звичкою в будь-якому новому місті заходити в книгарні й проводити там щонайменше пів години (сміється). Коли я починала вести свій канал, подумала, що було б класно відзняти це на камеру. На жаль, ця рубрика на паузі у звʼязку з повномасштабною війною, бо я припинила часто кудись їздити, хіба що по роботі.
Мені важливо чути, чи читали люди ті самі книги, що і я, що вони про них думають
Я знімала книгарні Дніпра, Харкова, Києва, Бучі, Ірпеня. Було водночас і тепло, і боляче передивлятися випуски з Київщини, і про це писали мешканці області в коментарях, коли сталась окупація їхніх міст. Не знаю, чи ці книгарні вціліли.
Мені насправді важлива комунікація з моїми підписниками. Вона зазвичай відбувається в коментарях на каналі, але інколи й в інстаграмі, де люди паралельно можуть відгукуватися на те, що я створюю. Будь-який блогер не є блогером без свого глядача, і мені дуже приємно бачити людей, які зі мною від початку ведення каналу. Мені важливо чути, чи читали люди ті самі книги, що і я, що вони про них думають.
Часто спостерігаю за тим, як люди по-різному сприймають той самий твір, бо в кожного свій бекграунд, життєвий досвід. Коли ми робили спільні читання з моїми колегами, це дуже яскраво відчувалося – про одну книжку звучали різні думки. Є формат «питання-відповідь», де люди можуть запитати про все, що їх цікавить стосовно твоєї діяльності. Попри те, що вас розділяє екран, дізнаючись про тебе як про блогерку й особистість, дистанція з підписниками скорочується.
Видавництва починають активно долучати блогерів до обговорень книжок, презентацій, інших заходів
Не всі люди, які читають книжки, знають, що є люди, які розповідають про книжки. Звичайно, зараз популяризація книжкових каналів інтенсивніша, і зʼявляється більше глядачів. Проте я систематично натрапляю на коментарі в різних соцмережах про те, що люди не знають про книжкових блогерів на різних майданчиках. Видавництва починають активно долучати блогерів до обговорень книжок, презентацій, інших заходів, бо раніше книжкового блогера не сильно цінували. Після повномасштабного вторгнення книжковий ринок трансформувався: зʼявлялися нові видавництва, ринок розривав звʼязки з росією, тоді ж почалася активна взаємодія з книжковими блогерами.
На жаль, інколи гостро стоїть питання толерантності. У нас доволі вимогливий глядач, мені траплялися коментарі на кшталт «Ви погано розібрали книгу», хоча я не літературознавиця. Або коментарі про зовнішність, коли комусь щось не подобається, про швидкість чи повільність мого мовлення.
Кожному блогеру, певно, хотілося б гідної оцінки своєї роботи, особливо у фінансовому плані. Книжкове блогерство – недешева річ, яка вимагає щонайменше хорошої камери, освітлення, мікрофона й нових книжок. Я доволі багато вкладаю у свій канал, але його монетизація замала. Інколи надходять пропозиції від рекламодавців, але це ще не часта практика. Якщо приходять видавництва чи автори, найчастіше ми співпрацюємо за бартерними умовами: тобі надсилають рукопис чи книжку, ти їх читаєш і даєш свій відгук.
У нас доволі вимогливий глядач, мені траплялися коментарі на кшталт «Ви погано розібрали книгу», хоча я не літературознавиця
Для мене головна складність у роботі з буктьюбом – це системність. Якщо в тебе є основна робота, родина, інші хобі, якісь домашні обовʼязки, стає важко вести канал регулярно. Інколи мені доводилося й о 23:00 записувати відео, монтувати його або, навпаки, прокидатися дуже рано. YouTube – така платформа, яка вимагає від тебе системності. Якщо її не буде, алгоритми змінюються, і твоє відео не просувають, його менше пропонується в стрічці чи пошуковику. Мало хто задумується над тим, що блогерство – це повноцінна робота, яка вимагає твоєї регулярної присутності.
Мало хто задумується над тим, що блогерство – це повноцінна робота, яка вимагає твоєї регулярної присутності
У пошуку свого глядача ти намагаєшся бути присутнім відразу на кількох платформах: телеграмі, інстаграмі, тіктоці, усюди, де тільки зможеш зареєструватися.
Працюючи з ютуб-каналом, я постійно розвиваю свої навички, бо глядач стає вимогливим. Поступово ти вчишся більше знімати, відбираєш цікаві ракурси, вдалі кадри. Я, наприклад, підписана на блогерів, які навчають фото- та відеозйомки. З часом приходять нові випробування, коли ти запускаєш свою першу трансляцію на YouTube. Ходиш на курси, лекції, купуєш ліцензовані програми, треба мати величезне бажання, щоб учитися цього всього й розвиватися.
Дарʼя Карпенко
з каналу dolliтературне
почала вести канал 2 роки тому
У якийсь весняний день я ходила квартирою й кажу: «Може, мені завести мій канал?»
Завести свій канал – рішення, яке довго зріло, бо я дивилася буктьюб, ще коли була школяркою. Тоді здебільшого був російський буктьюб або українські блогери, які говорили про російські книжки. Одним із перших українськомовних каналів тоді був канал Ані Лисенко-Гурської Annika Blog, і, коли я почала її дивитися, дуже зраділа, адже вона говорила про українські книжки українською мовою. Це саме те, що я бачила в магазинах, могла придбати, те, що було близьким для мене.
Я думала, що було б прикольно вести свій канал, але кожного разу сумнівалася, коли згадувала, що в мене немає фону, камери, я не вмію монтувати й усе таке. Потім я вчилася на журналістиці, і так склалася доля, що я і знімала, і монтувала, бо треба було для навчання. Тоді я все більше почала задумуватися про свій ресурс і завела телеграм-канал. Я подумала, що це буде простіше й швидше, адже не треба нічого знімати чи монтувати, можна просто писати враження.
Коли почалася повномасштабна війна, у мене з'являлися думки про те, що в нас такі умови життя, коли немає часу відкладати свої бажання. Коли над тобою буквально літають ракети, краще здійснити щось, що тобі давно хотілося, ніж потім шкодувати, що не спробувала.
У якийсь весняний день я ходила квартирою й кажу: «Може, мені завести мій канал?» Хлопець каже: «Заведи». У мене є така особливість, що, якщо я щось задумала, треба зробити це в перший момент, бо потім я знову відкладатиму.
Я дуже люблю коментарі й намагаюся відповідати на всі. Комусь треба порадити книжку, хтось відгукується на якесь відео
Перше відео я знімала години чотири, щоб воно вийшло на пів години. Я забула, як говорити на камеру, хоча працювала журналісткою, але це був незвичний досвід. У той же день я все змонтувала й виклала відео. Так усе й почалося.
Я опублікувала одне чи два відео, і мені написала одна букблогерка й запропонувала приєднатися до буктьюберської спільноти в телеграмі. Звісно, я дуже хотіла з усіма познайомитися, мене додали в чат, і я побачила там людей, відео яких дивилася раніше. У цьому плані я дуже легка на підйом, тоді я ще жила у Львові й пропонувала блогерам, які також тут, зустрічатися офлайн, на каву чи книжковий клуб.
Канал – один зі способів знайти собі людей зі схожими зацікавленнями
Спільнота буктьюберів – це супервідкриті люди. Завжди, коли ми бачимо нові обличчя, пропонуємо їм долучитися до наших обговорень і співпраць. Іноді ми вночі обговорюємо, як ефективно варити пельмені, ті теми, які взагалі не повʼязані з книжками (сміється).
Підготовка до відео залежить від його тематики. Якщо це відео з книжковими покупками, то я орієнтуюся в тому, що маю розповідати. У мене також є нотатки в книжках, якісь підкреслення, які я можу проглянути й освіжити в памʼяті власні враження. Якщо в мене формат із новинами про те, що відбулося в літературному світі, то я прописую детальний сценарій.
Найбільше я люблю формати спільних відео. Поки я жила у Львові, ми з блогеркою Ксенією Келлерман зустрічалися й щось знімали. Так виходили більш живі та веселі відео, наближені до глядачів.
Я дуже люблю коментарі й намагаюся відповідати на всі. Комусь треба порадити книжку, хтось відгукується на якесь відео. Колись до мене підійшли на вулиці й сказали, що дивляться мій канал, це було дуже несподівано, але приємно. Я так знайшла одну зі своїх подруг, яка підійшла до мене в книгарні й розказала, що дивиться мої відео. Потім ми почали спілкуватися на книжковому клубі, який я їй порадила відвідати. Канал – один зі способів знайти собі людей зі схожими зацікавленнями.
Наша робота – це розважальний контент з освітнім компонентом, але ми насамперед ділимося своїми враженнями, а не повноцінно аналізуємо твори
Іноді я жартую, що, якби хтось знімав і монтував мої відео, я б, можливо, цим не займалася (сміється). Я вмію це на базовому рівні, але в мене немає достатньо часу, щоби в цьому розвиватися. У майбутньому я б хотіла піти на курс і навчитися і краще монтувати, і фотошопити, щоби робити кращі обкладинки. Але поки для мене це хобі.
Важлива навичка в буктьюбі – це комунікація. Набагато легше розвивати канал, коли ти можеш написати видавництвам, запропонувати їм ідеї, формати й спокійно відреагувати, якщо вони тобі відмовлять.
У нашому чаті було обговорення з іншими букблогерами про те, що, якщо ти не вкладаєш стабільно багато часу для розвитку каналу, ти не вийдеш на нормальну монетизацію. Я до цього ставлюся спокійніше й знімаю відео тоді, коли в мене виникає внутрішнє бажання. Так я отримую позитивні емоції, спілкуюся з людьми, і мені від цього приємно. Так само я не бачу особливого сенсу розповідати про книжки в той момент, коли в мене немає бажання цього робити.
Мені потрібен був час, щоби усвідомити, що буктьюб для мене – це хобі, за дохід якого я не планую жити. Це просто те, що мені подобається робити у вільний час.
Хотілося б, щоби бізнеси були більш відкритими до книжкових каналів і цінували їхніх творців
Хотілося б, щоби рекламодавці зверталися до буктьюберів не лише з рекламою книжок, а й суміжних сфер. Наприклад, зараз рекламу починають пропонувати канцелярія та свічки – товари, повʼязані із затишком. До книжок насправді дуже дотичний лайфстайл-контент, той самий одяг. Я можу в ньому сидіти на відео, і це просуватиме продукцію. Хотілося б, щоби бізнеси були більш відкритими до книжкових каналів і цінували їхніх творців. Навіть коротке відео потребує чимало часу, щоб його зняти й змонтувати.
Найважливіше, що потрібне українським буктьюберам, – це час, бо для нас це має стати типовим контентом
Мені здається, найважливіше, що потрібне українським буктьюберам, – це час, бо для нас це має стати типовим контентом. Зараз я щодня бачу нові канали, а ще 7 років тому їх можна було порахувати на пальцях однієї руки. Відео про книжки мають стати контентом, який споживають як розвагу, бо ми не літературні критики. Можливо, наша робота – це розважальний контент з освітнім компонентом, але ми насамперед ділимося своїми враженнями, а не повноцінно аналізуємо твори. Це щось схоже на лайфстайл-блоги, які ти можеш дивитися на тлі, поруч з іншими справами. Тому це має стати якоюсь буденною частиною твого життя, тоді буктьюби почнуть набирати більше охоплень.
І хотілося б, щоби люди ставилися до самого процесу читання простіше, як до розваги й відпочинку, на рівні з переглядом серіалу. Звісно, є і серйозна література. Проте масово люди читають саме для відпочинку. А в нас досі іноді прилітають коментарі з трохи радянським поглядом, що книга – це священний обʼєкт для навчання. У країнах із вищим рівнем читання все зовсім не так. Там люди кидають книгу в сумку, щоб почитати десь дорогою додому. У ній можна креслити маркером чи лишати свої думки. Поки люди жахаються таких думок і дивляться на книгу, як на «колодязь знань», то вона красиво стоїть у домашній бібліотеці й нею хизуються перед гостями, але не читають. І це треба змінювати.
Коментарі
Підписатись