Власний досвід«Ми потрібні військовим, як і вони нам». Я працюю військовою психологинею

Психологічний стан військових на полі бою є не менш важливим за фізичну підготовку. Ще декілька років тому посада військових психологів не мала такого попиту, як зараз. І бійці, і фахівці, які з ними працюють, усвідомлюють важливість роботи з емоціями й труднощами, які переживає військовий, і кваліфікованої підтримки, яку їм необхідно надати.

Ми поговорили з військовою психологинею Катериною Мельник про те, як психологи працюють із бійцями, чим такі фахівці відрізняються від звичайних психологів, із якими запитами до неї найчастіше приходять бійці й чому їй подобається її діяльність.

Текст: Ольга Дуденко

Катерина Мельник

військова психологиня

Зараз дуже багато охочих вступати на психолога, особливо молодого покоління, яке прагне бути потрібним для військових

З філології на службу

В армії я вже протягом 16 років. Коли почалася окупація Криму, я саме була там. Я прийшла до Збройних сил після завершення Тернопільського національного педагогічного університету й починала свою службу на позиції солдатки. Моя перша освіта – українська філологія. З-поміж дисциплін в університеті ми вивчали діловодство, тому я могла вибирати щось дотичне до цієї діяльності в ЗСУ.

Приблизно через пів року служби вирішила, що хочу розвиватися й будувати військову карʼєру, просуваючись у військових посадах. Мені було 23 роки – доволі пізно для того, щоби вступати до військової академії на той час, як це роблять курсанти. Почавши службу в Тернополі я змінила кілька посад у підрозділах, набралася досвіду, а потім, практикуючись офіцеркою відділення морально-психологічного забезпечення, обійняла посаду в управлінні.

Спочатку моя робота нагадувала купу паперів, але з часом я заглибилася в професію військового психолога. Мені стало цікаво, бо й сама хотіла розібратися в собі, тому вибрала післядипломну психологічну освіту. Це допомогло мені пришвидшити зростання службою й загалом розвиватися в цьому напрямі, набиратися знань. З цього моменту я зрозуміла, що я там, де треба.

На початку 2000-х років психологія була чимось далеким і незрозумілим для бійців. Зараз же дуже багато охочих вступати на психолога, особливо молодого покоління, яке прагне бути потрібним для військових і розуміє, що така професія стовідсотково знадобиться нашій країні в майбутньому. Водночас і військові за останні два роки повномасштабної війни усвідомили, наскільки великою є їхня потреба в психологічній допомозі. На жаль, попиту більше, ніж самих військових психологів, проте вони навчаються, проходять практику, зараз це стає популярною професією.

Практика  

Моя перша психологічна освіта – це практична психологія, у структурі якої нічого не йшлося про військову психологію. Знання з університету я доповнювала практикою зі студентами. Допомогло й те, що з початком війни я вже мала чимало звʼязків у середовищі психологів, а у 2015 році проходила курс данської психотерапевтки Діті Марчер, яка навчила виводити бійців зі «стану війни», готувати їх до цивільного життя. На власному прикладі ми розбирали можливості перейти від відчуттів, страхів, бойового досвіду, травм до мрій і побудови планів на майбутнє.

Потім ми спілкувалися й з іншими іноземцями з військовим досвідом – десь це була наша ініціатива з бійцями, десь ініціатива нашого командування, яке домовлялося про навчання. Протягом наступних кількох років я поєднувала участь в АТО/ООС із навчанням у спеціалістів із Хорватії, США, Ізраїлю, а тоді отримала грандіозну можливість обмінятися досвідом з американськими ветеранами – відвідати США в чудовій компанії українських ветеранок. З часом ці знання й навички нашаровувалися й допомагали сформувати ті принципи й досвід, якими я оперую дотепер.

Військові важко сприймають цивільного спеціаліста, адже бойовий досвід так просто не розділиш із будь-ким

Насправді я постійно тримаю руку на пульсі щодо можливих навчань і намагаюся знаходити відповідні курси для своїх офіцерів-психологів, щоби вони розвивалися й це було легким і цікавим процесом. У ЗСУ не продуманий момент супервізії (коли психолог потребує допомоги колеги). Ця робота виснажує, проте потрібно звідкись черпати сили й відчувати допомогу однодумців. 

Військовослужбовець, як правило, звертається не до кабінетного психолога, а до того, хто має бойовий досвід, хто поряд із ним у районі зосередження, у полях. Військові важко сприймають цивільного спеціаліста, адже бойовий досвід так просто не розділиш із будь-ким, хочеться, щоб тебе розумів побратим.

Чим військові психологи відрізняються від звичайних

Військові психологи мають безпосередній досвід роботи з бійцями, вони дуже мобільні. Вони їздять на завдання разом із підрозділами, постійно перебувають десь у полях, спілкуються з людьми, надають психологічну допомогу, у деяких випадках – беруть із собою військового капелана, щоб підтримати бойовий дух.

Я психологиня артилерійської бригади. Коли, наприклад, якийсь із моїх підрозділів потрапляє під обстріл, і в бійців трапляється психотравма, або ж є поранені чи загиблі, першими до них виїжджають медики, а після евакуації з ними починає роботу психолог. У кожному великому підрозділі обовʼязково є психолог, який постійно визначає морально-психологічний стан бійців. 

Відповідно до положення про психологічну допомогу, у військових частинах у психолога підрозділу є три години для надання першої психологічної допомоги за потреби. Розібравшись, чи зможе боєць повернутися до виконання бойових завдань, психолог вирішує або повернути його у стрій, або ж скерувати до пункту психологічної допомоги. Там психологи разом із медиками аналізують потреби психотравмованих і можуть надати їм кваліфіковану допомогу протягом 3-х днів. Військовослужбовці мають можливість відпочити, випрати речі, подивитися фільми, попити чай чи каву, нормально покупатися в гарячій воді. 

Після цього бійці повертаються в підрозділ або за вказівкою спеціалістів до госпіталю чи психоневрологічної лікарні. Ми акцентуємо на тому, що бійці мають якісно відпочити, і спостерігаємо за тим, як вони приходять у норму. Тому в більшості випадків після перебування військовослужбовців на пункті їхній психологічний стан стабілізується, і вони швидко повертаються до побратимів. 

Буквально років 4–5 тому такого в Збройних силах не було. Практика співпраці з військовим психологом дає величезні результати, ми бачимо цей прогрес у внутрішньому стані бійців. Раніше в армії були цивільні психологи, але військовому було важко відкритися й комунікувати з ними. Якщо психолог працюватиме у воєнних умовах, його практика буде ефективнішою та ближчою для бійця, бо вони опиняються в рівних умовах.

Якщо ми лікуємо своє ментальне здоровʼя та піклуємося про нього, тоді воно не позначиться негативно на фізичному. Завдяки такій роботі є шанс, що після війни як на фронті, так і серед цивільного населення відсоток людей, які стикаються з посттравматичним синдромом, зменшиться.

Практика співпраці з військовим психологом дає величезні результати, ми бачимо цей прогрес у внутрішньому стані бійців

Як працюють військові психологи

Військовий психолог може працювати як в екстрених ситуаціях, наприклад, коли боєць травмувався під час бойового виходу, після якогось обстрілу, так і протягом усієї його служби. Психологи постійно працюють на виїзді, зі своїми підрозділами. Інколи боєць просто приходить, сідає й каже: «У мене все жахливо». Інколи йому треба просто випити кави, покурити й у присутності фахівця висловити все, що на думці. Військові психологи працюють із цими запитами, і це стабільна робота 24/7. 

Військовим психологам важливо діяти в межах своїх компетенцій. Якщо вони бачать, що у військового є серйозні медичні потреби, то скеровують його до відповідного спеціаліста. 

Переживання травми також індивідуальне – комусь із військових достатньо відрядження, комусь потрібна тривала реабілітація на декілька місяців. Те, що такі механізми є, – теж успіх останніх років. У ЗСУ відбулися грандіозні зміни, і від збільшення уваги до психологічних потреб ми спостерігаємо значний прогрес.

Комунікація з військовими

Складнощі в комунікації з військовими були на початку моєї служби, коли я тільки приходила до колективу й мала довести свою експертність. Тобі треба взаємодіяти з офіцерами, сержантами, лікарями, зарекомендувати себе як хорошу спеціалістку. Наразі я служу вже багато років, кількість контактів із військовослужбовцями теж збільшується, що й дає мені змогу ефективно працювати.

Зараз ти, навпаки, відчуваєш потребу в собі як у спеціалістці. Військові самі запитують: «А коли ви приїдете до нас?», «О, ми знаємо, що ви приїхали в цей підрозділ – ми тут через 5 кілометрів, зайдіть до нас». Бувають, що військові не усвідомлюють, що з ними сталося, наприклад, одразу після обстрілів. Вони звертаються до мене з проханням допомогти з такою психотравмою, і я часто відкладаю всі інші справи та їду. 

Військові самі запитують: «А коли ви приїдете до нас?», «О, ми знаємо, що ви приїхали в цей підрозділ – ми тут через 5 кілометрів, зайдіть до нас»

Навіть якщо в нашій комунікації виникають проблеми, ми все вирішуємо, бо знаємо, що ми потрібні бійцям, а вони нам.

Етичні принципи в роботі з бійцями 

Обовʼязкове перше правило – не нашкодь. Якщо я знаю, що не можу впоратися з якимось випадком, то одразу скерую цей запит на спеціаліста, який працює з відповідною проблемою. Чимало років я працюю саме як військова психологиня, тому, наприклад, я не піду в сімейну терапію, у роботу з цивільними, дітьми чи підлітками. Я можу їх вислухати, зрозуміти, але мої професійні інструменти не дають змоги повноцінно опрацювати ці ситуації. Мій профіль – військові та ветерани.

Наприклад, побратим може попросити мене прийняти його разом із дружиною, у таких випадках я відмовляю, бо працюю лише з бійцями. Я не хочу нікому нашкодити, але однаково допомагаю людям шукати спеціаліста, щоб їхні запити були вирішені.

Я постійно перебуваю в контакті з бійцями й уже незмінно переживаю їхні проблеми, як свої

Крім того, психолог має підтримувати тих військових, із якими працює. Я постійно перебуваю в контакті з бійцями й уже незмінно переживаю їхні проблеми, як свої. Важливо також усвідомлювати, що ти ніколи не знаєш справжнього стану бійця – не здогадуєшся, що він пережив, що він відчуває, він може не все розповідати. Тому коли той звертається, потрібно вислухати його до кінця й, виходячи зі своєї експертності, допомогти йому якомога швидше відновитися.

У мене був досвід до повномасштабної війни, коли я працювала з групою підтримки для ветеранів. Багатьох із них уже немає в живих, вони можуть перебувати в різних військових частинах і ситуаціях, але підтримка їм усе одно потрібна. Ти проводиш із ними майже пів року, тобі здається, що кожного з них ти знаєш, але це не так. Наприклад, до мого підрозділу прийшов чоловік із цієї групи підтримки. Виходячи із ситуації, яку ми пропрацьовували раніше, психологічно він ще не готовий до служби. Але як фахівчиня у військовій структурі я не маю права використовувати дані, відомі мені про нього, поза межами частини. Тому я маю його протестувати, провести з ним співбесіду й потім визначити, приймати його чи не приймати на службу, відповідно до результатів аналізу.

Підтримка від цивільного світу бійцям дуже потрібна, і навіть надіслані з дому смаколики – це вже класний спосіб покращити їм настрій

Найчастіші запити військових 

Зараз найважче питання для військових – це підтримка. Частими запитами також є стосунки в парі, коли, наприклад, військовий має проблеми в комунікації з дружиною, вони не можуть їх вирішити, не чують одне одного, і все це накладається на його службу. Підтримка від цивільного світу бійцям дуже потрібна, і навіть надіслані з дому смаколики – це вже класний спосіб покращити їм настрій. Їх можуть підкачувати довіра до командира, чи довіра до побратимів, чи посестер, але коли їх підкачує тил, це дуже сильно позначається на внутрішньому стані.

Важким етапом у службовій діяльності є безповоротна втрата бійця в підрозділі. У короткий термін виникає потреба його замінити для продовження виконання бойових завдань. Бійці завжди важко приймають втрату, проте внаслідок того, що вони в колективі, їм вдається це пропрацювати разом. Тут спрацьовує принцип допомоги «рівний-рівному», а коли долучається кваліфікований спеціаліст, хлопці швидше адаптуються. 

Важлива послідовна й ретельна робота з військовими психологами: від настрою бійця та його налаштованості залежить, як він виходить на бойові дії. Ми також допомагаємо їм підготуватися до того, що війна буде тривалою, і для цього доведеться багато працювати.

Натхнення та труднощі

Я люблю свою роботу, бо я люблю людей. Я можу бути в полях із підрозділами, у відрядженнях, у розвалених хатах чи нормальних будинках, тривалий час не знати, що таке теплий душ, і, попри фізичну втому, я настільки заряджена морально, що мені достатньо одного-двох днів на відновлення, щоби повернутися до роботи.

Нещодавно в одного з моїх військових був важкий бій, він отримав серйозні травми (дуже понівечене тіло). У дорозі до госпіталю, щоб провідати його, я міркувала, наскільки йому боляче зараз, як важко це переживати, які слова підтримки дібрати. А коли я прийшла до нього, він так мене зарядив! Його сили духу вистачить ще на кількох! Каже мені: «Ой, а можеш там порішати, щоб мене взяли назад у стрій? Воно все так швидко заживає». Коли ти працюєш із такими людьми, то й сама не помічаєш труднощів, хочеш допомагати бійцям, щоб у них був крутий результат.

Усі військові різні, але вони перебувають на одній війні. Я бачу, як вони розвиваються, набираються досвіду, який прогрес роблять щодня, просуваючись у службі й роботі з ментальним станом. 

Повсякденні радощі 

Обстрілів по військових частинах було досить багато, тому командир вирішив розмістити нас по різних частинах міста. Кімната, де я працюю зараз, раніше нагадувала хлів, але побратим, який тоді був на реабілітації після поранення, зробив мені майже євроремонт (сміється). Сказав, що в мене має бути «добре». У моєму маленькому кабінеті завжди купа народу. Я жартую: «Що вам тут, медом намазано?», а бійці часто відповідають: «У вас найзатишніше».

Я можу бути в полях із підрозділами, у відрядженнях, у розвалених хатах чи нормальних будинках, і, попри фізичну втому, я заряджена морально