Власний досвід«Велике місто не для мене». Це жінки, які вибрали жити в селі

Часто життя в місті може втомлювати. Постійний шум автомобілів, забрудненість, необхідність поспішати, багато часу, який потрібно виділяти на дорогу, – усе це впливає на твій ритм, настрій і навіть продуктивність. 

Однак доволі часто ми романтизуємо життя в селі, попри те, що побутових питань і складнощів там може ставати більше.

Софія, Яна та Марія вибрали жити в селі на противагу місту. Поцікавилися в них, чи легко дався їм переїзд, як вони облаштовують свій побут у селі, які хобі в них зʼявилися й чи є труднощі, які варто враховувати після міського життя.  

Текст: Ольга Дуденко

Софія Мензатюк

23 роки

Тобі постійно треба витрачати час на добирання від дому до університету чи до маркету, і це забирає багато сил

Я родом із невеликого СМТ в Івано-Франківській області, але коли закінчила школу, вступила до Львова й навчалася там чотири роки. Це навчання припало на ковід, потім на повномасштабну війну, фактично у Львові я пожила всього-на-всього два роки. 

Я переїжджала то додому, то в місто, і, побувши у Львові, я зрозуміла, що велике місто – не для мене. Воно занадто шумне, перевантажене рухом. Тобі постійно треба витрачати час на добирання від дому до університету чи до якогось маркету, і це забирає багато сил. Село класне тим, що всюди можна дійти пішки: ти вийшла, минуло пів години, і ти вже на другому кінці села. У Львові так не працює. 

Думаю, що менше часу ми витрачаємо в дорозі, то більш продуктивними ми можемо бути. У селі я знаю, що можу дійти пішки, куди мені потрібно, за двадцять хвилин, а у Львові я витрачу половину дня, щоб дістатися торгового центру. Тому після навчання я зрозуміла, що не хочу лишатися у великому місті.

Зараз я працюю онлайн, наш офіс у Львові. На попередніх посадах мене постійно запитували, чи не думала я переїхати в місто. Але я розумію, що не могла б жити у квартирі, особливо влітку, коли є сонце, ти можеш посидіти біля дому, влаштувати якийсь пікнік чи розкласти басейн. У квартирі немає такої можливості.  

Для мене село – це про комфорт. Після навчання я забрала диплом бакалавра, прийшла в гуртожиток, забрала речі й сказала: «Нарешті я їду додому». Не було стресу чи суму за великим містом. Інколи після двох-трьох місяців життя в селі я відчуваю, що хотіла б кудись поїхати, погуляти, щось подивитися, посидіти в якійсь кафешці. Але потім я повертаюся додому й видихаю, бо в селі однаково комфортніше. Тиша навколо дуже заспокоює. 

Я помітила, що у Львові, якщо я навіть не виконую якихось завдань, а просто виходжу на вулицю, їду кудись у транспорті, щось дивлюся в місті – я вже виснажена наприкінці дня, у мене все болить. У мене немає настрою чи ідей, я нічого не хочу робити й відчуваю себе «вбитою». Через це мені дуже подобається переїзд до села, я його майже не помітила. 

Інколи після життя в селі я відчуваю, що хотіла б кудись поїхати, погуляти, посидіти в якійсь кафешці. Але потім я повертаюся й видихаю, бо в селі комфортніше

Мені також подобається, що в селі одне одного всі знають, і це створює відчуття маленького комʼюніті. Ми жартуємо, що це нагадує BBC: щось десь у когось сталося, про це вже знає вся вулиця. (сміється) Рік тому ми з чоловіком переїхали до нового будинку, ще не знали наших сусідів, але вже два тижні потому вони запитували, як ми облаштувалися, як наші справи, чи є в нас вода, газ, хоч ми й не знали одне одного особисто.

У селі ти знаєш, хто де живе й можеш звернутися до них по допомогу. Нам трапилися класні сусіди, періодично ми їздимо разом на відпочинок. Якщо тобі потрібні якісь інструменти, щось полагодити, ми як своєрідна спільнота допомагаємо одне одному. 

Перевага села ще й у тому, що тебе всюди оточує природа. Наприклад, я прокинулася зранку й можу поїхати в ліс. Десять хвилин – і я вже там. Двадцять хвилин – і я вже в горах, іду збирати гриби. Це дає відчуття такого натхнення, ніби ти й у частковій цивілізації, але водночас у природі. 

Крім цього, немає загазованості й шаленого трафіку. У Львові моя шкіра швидше забруднюється, виникають постійні висипання. Так само з волоссям, яке стає жорсткішим. У селі є джерельна вода, вона набагато м'якша та чистіша, краще впливає на мій стан. Є можливість харчуватися органічними продуктами. У мене немає городу, але я можу нарвати щось у батьків, узяти щось із їхнього саду. 

На відміну від життя у квартирі, у селі потрібно косити траву, газони, розчищати сніг узимку, ремонтувати злив чи змінювати кран

Я працюю комʼюніті-менеджером і час від часу приїжджаю до Львова на кілька днів, щоб влаштувати різні заходи. Мені вистачає цього, щоб побачити знайомих людей і місто. Уже на другий день я прокидаюся виснаженою й думаю про повернення в село. Я взагалі втомлююся від тривалого спілкування, шуму, натовпів. Водночас мені неважко підтримувати зв’язок із друзями, які лишилися в місті, враховуючи, що через війну багато з них розʼїхалися. Так само нескладно домовитися про зустріч у Львові чи запросити когось до себе додому. 

Є певний мінус у сільському житті, якщо в тебе немає авто. Я поки не маю водійських прав, вони є в мого чоловіка, але якщо мені треба кудись швидко поїхати, то бракує служб таксі, які легко можна викликати в місті. Але навіть тут можна дивитися по-різному: у Львові є таксі, але інколи виникають сильні затори, тож простіше дійти кудись пішки. 

Ми з чоловіком – нетипова сільська сім'я. Наше село розміщене поблизу центральної траси, тож ми живемо не на віддалі від міст. Наприклад, мені потрібно десь 35–40 хвилин, щоб дістатися Івано-Франківська, чи дві години до Львова. У нас є друзі, які живуть у гірському селі, і там дорога набагато складніша. До того ж у нас немає тварин: ні собаки, ні корови, ні свині, ні курей – нікого. Поки що вони не потрібні, адже догляд за ними – також повноцінна робота.

На відміну від життя у квартирі, у селі потрібно косити траву, газони, розчищати сніг узимку, ремонтувати злив чи змінювати кран за потреби. Нещодавно зіткнулися з тим, що в селі є криниця, і її треба було поглиблювати, бо щось сталося з водою. Попри це, міська рутина й сільська насправді мало чим відрізняються. Я так само прокидаюся, готую сніданок, працюю, маю дозвілля ввечері після роботи. 

Міська рутина й сільська насправді мало чим відрізняються

Тій людині, яка задумується про переїзд у село, я пораджу спершу поїхати в гори. Але не в Буковель, де є готель, а вибрати село з кількома будиночками й подивитися, як там облаштовують побут. Насправді це дуже класно, коли всюди є трава, менше загазованості, у декого ходять якісь тварини. Якщо в селі є «Нова пошта», магазини, то переживати немає за що. Воно фактично нічим не відрізнятиметься від міста. Звісно, що в селі важко знайти роботу, яку б класно оплачували. Але є можливість працювати віддалено.

За моїми спостереженнями, у Львові ти набагато швидше витрачаєш зароблене. Тобі треба оплатити квартиру, ти використовуєш таксі, харчуєшся в кавʼярнях. У селі ти витрачаєш менше внаслідок того, що ходиш пішки, і тут немає великої пропозиції щось купити. 

Для мене жити в селі – це своєрідний ретрит, бо ти мало з ким говориш, відпочиваєш, навколо тебе багато природи. У нас є великий сад, колись туди забіг заєць. До моїх батьків інколи може прибігати лисиця. Це ніби мініатюрний контактний зоопарк, чого в місті не зустрінеш.

Яна Ліщук

31 рік

Коли я в селі, то близько контактую з природою, і мені добре. Це те середовище, яке я обираю, щоб почуватися добре

У мене завжди було відчуття, що колись я переїду в село. Насамперед це рішення свідчить про мене як про людину, і про мого партнера як про людину, про те, як ми бачимо своє життя. Сільське життя нам дуже близьке, і в певний момент воно просто сталося. 

Те, що я дізналася про себе за все життя, – це те, що я не люблю гучних звуків. Я часто відчуваю ці звуки в місті, особливо останні декілька років, які провела у Львові. Це постійний шум, машини, що їздять бруківкою, велика кількість людей, і коли я перебуваю в цьому, то не почуваюся приємно. Коли я в селі, то близько контактую з природою, і мені добре. Відповідно, це те середовище, яке я обираю, щоб почуватися добре. Для мене це як виспатися. 

Ми дуже раділи, бо наш переїзд був бажаним та очікуваним. Я людина, яка виросла в селі, провела там значну частину свого дитинства й зростання, тому для мене, певно, у такому житті немає помітних складнощів. Гребти траву чи косити її – звичні речі для мене, і я отримую від них задоволення. Іноді я дивуюся з цього, бо є період, коли ти їдеш на навчання, і тобі цікаво, що там у світі, ти хочеш виїхати із села, якось себе реалізувати, не повертатися до господарства. Потім я живу й помічаю, що мені хочеться повертатися в село, просто в іншій формі. Для мене цінно бути в цьому середовищі, де на першому плані – спокій. 

Я психологиня, тілесно-орієнтована терапевтка, і для мене було важливо продовжити свою практику, навіть якщо я переїду. Працювати онлайн не так ефективно, це забирає мою енергію. Тому я час від часу їжджу до міста, щоб проводити терапевтичні групи. Або ж, навпаки, група може приїжджати до мене. 

Найбільше задоволення в селі полягає в тому, що зранку я можу вийти на терасу, і вже бути на вулиці, дихати свіжим повітрям, чути звуки пташок, корівок, спостерігати, як прокидається життя. Це насамперед про контакт із природою. Коли ми заїжджали сюди й купували хату, у нас було правило, що на цій землі ми робимо те, що хочемо, і не робимо те, чого не хочемо. Якщо я сьогодні прокинулася й зрозуміла, що не хочу косити траву, я покошу її іншого дня. 

Також ти можеш робити щось по господарству й одразу бачити результати своєї роботи. Я підмітала якусь ділянку чи скосила траву, і це одразу відчувається. Такі прості речі, які приносять дуже багато задоволення. 

Коли ми заїжджали сюди й купували хату, у нас було правило, що на цій землі ми робимо те, що хочемо, і не робимо те, чого не хочемо

Не менш класними в селі виявилися люди. У нас є сусід Юрій Юрійович, який живе поблизу, і він дуже щасливий із того, що ми сюди переїхали. Каже: «Я собі думав, як же я маю тут доживати, а тут ви зʼявилися, і мені добре». Це гуцул, який часом співає коломийки або приходить допомогти з чимось. Така взаємодія дуже добра, людська, приємна, і ти потроху інтегруєшся в соціум, де всі одне одного знають. 

Є речі, про які тобі слід потурбуватися, щоб у селі було комфортно. Наприклад, напалити грубу, коли стає холодно. У місті для цього треба було б натиснути якусь кнопку; тут усе складніше, але в цьому я теж знаходжу задоволення. Ніби ти йдеш до простішого життя, і в цьому спрощенні багато втіхи й безпеки, враховуючи, у які часи ми живемо. Попри те, чи буде світло, чи ні, тут є всі ресурси для того, щоб усе було в порядку, був дах над головою, були тепло та їжа. 

Моє село розташоване в гірській долині, і для мене це не стільки село, скільки гори. Мені дуже допомагає наявність авто – це дає змогу бути мобільною. Якщо мені захочеться потрапити на якусь тусовку чи в сусіднє село, я зможу туди поїхати. Усе залежить лише від мого бажання.

У селі буває нудно, адже тут небагато варіантів дозвілля, але я не відчувала дискомфорту стосовно цього. Я така людина, яка, навпаки, буде пропонувати дозвілля від себе, а не очікувати, поки його запропонують мені. Найімовірніше, рано чи пізно я щось влаштую в селі. Хочу організувати щось для людей, тим паче, що тут є ліс, велика тераса – потенційне місце для кемпінгових тусовок із наметами. Простір такий, що бери й роби, що забажаєш, придумуй, організовуй і збирай людей.

У селі все по-іншому. Для когось це повернення до простого життя, для когось, навпаки, – те, що ускладнює

Я би влаштувала щось філософське й глибоке, націлене за зближення. Хотілося б, щоби люди відчували контакт, ділилися своїм досвідом і станом. Можливість зустрічатися, як на мене, узагалі дуже важлива для суспільства в цілому, бо з появою онлайн-форматів ми віддалилися одне від одного. Хочеться сприяти тому, щоб люди зустрічалися, і це були різні терапевтичні вправи, взаємодії в розважальному форматі.

Я не сильно комунікабельна людина, мені достатньо спілкування на роботі. Вона доволі близька, і я нею насичуюся. Коли я жила в місті, у мене не було потреби щодня бачитися з друзями чи зідзвонюватися з кимось. Тому мені вистачає комунікації, яка відбувається в селі. Якщо мені раптом стане нудно, я можу запросити близьких людей у гості або приїхати до них.

Часто говорять, що в селі буде важко жити, і тут стільки роботи, що з нею навряд чи впораєшся. Оскільки я працюю в терапії, мені доволі просто жити, бо я не мушу виконувати важку, фізичну роботу. Я можу не витрачати на неї сили, а заплатити гроші комусь і допомогти людям, які живуть у селі та потребують доходу. 

Саме тому, коли ти переїжджаєш, важливо розуміти, які в тебе будуть ресурси. Побутових питань зʼявиться точно більше, ніж у місті, і доведеться розумно розраховувати свій час. У місті ми, напевно, звикли, що багато чого відбувається саме по собі: вода тече сама собою, батареї нагріваються. У селі все по-іншому. Для когось це повернення до простого життя, певне спрощення, для когось, навпаки, – те, що ускладнює. 

Можливо, у своїй уяві ми романтизуємо те, як відбуватиметься наше життя в селі. Тут у мене так само чотири стіни, як і в місті, тільки це хата в селі. Але мій внутрішній стан інший. Я дивлюсь на своє тіло, руки, і вони ніби грубші, аніж у місті. Не знаю, від чого це залежить, бо мій догляд залишився однаковим, у мене немає господарства чи городу. Але природа, яка скрізь тебе оточує, дає відчуття, що вона дуже близько, що вона якась інша. 

Побутових питань зʼявиться точно більше, ніж у місті, і доведеться розумно розраховувати свій час

Хочеш чи ні, а ти змінюєшся в селі. Ти дещо відходиш від соціальних очікувань, на зразок того, що жінка має гарно виглядати, бути ідеальною. Ти повертаєшся до чогось простого та звичайного. Мені завжди спадає на думку, що, напевно, головна цінність – це простота. Хочеться повернутися до неї у своєму житті, бо довкола вирує занадто багато інформаційного шуму. 

В усьому цьому хаосі ти просто шукаєш своє безпечне, тихе місце. І, схоже, я його знайшла тут, у цих умовах, які десь складніші, ніж у місті, а десь – набагато спрощують. Я дуже хочу, щоб кожна людина знайшла своє місце, бо тоді мене будуть оточувати щасливі люди. І мені буде добре від того.

Марія Кольцова 

33 роки

Мені подобалося рубати дрова чи виконувати іншу фізичну роботу, і в Києві цього не вистачало

Сам переїзд до села був спонтанним рішенням. Я переїхала до села, куди їздила туристкою сім років. Там була база спелеоклубу, де я брала участь і дружила з багатьма людьми. Ми досліджували печери, робили розкопки. У моєму інстаграмі був пост про те, що я б хотіла там жити. 

Проте в мене було багато речей, які тримали мене в Києві. На той час я була в довготривалих стосунках, у місті в мене були друзі й робота. Потім так сталося, що почався коронавірус, команда почала працювати віддалено. В якийсь момент я зрозуміла, що ті стосунки, які в мене були, потрібно завершувати. Я переїхала на знімну квартиру, і мені написали друзі, які орендували хату в селі. Вони сказали, що будуть купляти інший будинок і переїжджати, тому можна орендувати попередній. 

Я погодилася без жодних сумнівів. На той момент, коли я переїхала на знімну квартиру, у мене був дуже пригнічений стан: я лежала на дивані, дивилася серіали й замовляла доставку їжі. Навколо шуміли машини, у Києві на мене все тиснуло, і я не могла розслабитися. Хоч я і народилася та виросла в Києві. 

Я запитала в друзів, що мені потрібно в селі, і за місяць зібрала свої речі та перевезла їх. Тоді я ще вирішила перевірити, як у цій хаті житиметься взимку, і, якщо все буде окей, то я стовідсотково залишаюся. 

Я з дитинства звикла до незручних умов. Часто з батьками ми їздили з палатками, і мене це не лякало, а, навпаки, надихало. Мені подобалося рубати дрова чи виконувати іншу фізичну роботу, і в Києві цього не вистачало. Я доволі рухлива людина. 

Я живу в глиняній хаті з туалетом і душем у приміщенні та з пічкою, що опалює дві кімнати. З собою я брала рукомийник, бачок для рукомийника, щоб була вода. Перше, що я зробила, – це свердловину. На моєму подвірʼї не було криниці, і я носила воду відрами за кілька десятків метрів від дому. Також важливо взяти з собою теплі речі на зиму, капці, бо ти звикаєш до того, що постійно взуваєшся, роззуваєшся, бігаєш, не сидиш у хаті. З важливих речей мені потрібен був матрац, садові інструменти, вогнегасник. Зараз я вже завершила ремонт: провела воду в будинок, побудувала нову пічку й встановила газову плиту. 

З міста я взяла дуже багато одягу, і в перший час у селі я ходила як міська божевільна (сміється). Я думала, що мені потрібні речі, які я носитиму саме в селі, але коли усвідомила, що з села нікуди не поїду, то одягала все своє вбрання. І я не шкодую його, бо я вибрала таке життя. Це не означає, що я маю погано виглядати чи носити брудні футболки. Але якщо я йду копатися в городі, то знаю, що забруднюсь і не вдягатиму білу сукню. 

Я мало чого боюся, але в селі треба бути готовим до мурах, комах, мишей

Перше, що треба зробити, – це прийняти ті умови, в які ти їдеш, щоб вони були в задоволення. Ти маєш розуміти, що це твій вибір, і ти в цих умовах, бо сама цього хотіла. Якщо такі умови не підходять, і ти щоразу думаєш «о, знову треба наколоти дров, знову пічку розпалити», тоді, мабуть, переїжджати не варто. 

Мені не було важко взагалі. У селі я живу вже три роки, і мені стає важко лише зараз. Перший час я робила все на ентузіазмі, мені справді подобалося все. Тепер я бачу, що з роботою в мене стає менше часу на те, щоб доглядати за городом. Для мене це ніби тягар – я хочу цим займатися, щось посадити, але не маю часу для цього. Такі речі можна делегувати, але город – це щось особисте. Це я посадила, виростила, а якщо це зробив хтось інший, у цьому немає сенсу. 

Я мало чого боюся, але в селі треба бути готовим до мурах, комах, мишей. Це ти приїхала до них додому, а не вони до тебе. Якщо ти не будуєш новий будинок, а відновлюєш старий, то швидше за все там буде багато тваринок. 

У селі буде багато фізичної роботи й іноді без сторонньої підтримки не обійтися. Мені подарували великий басейн на чотири куби води. Я поставила його влітку й під кінець сезону зрозуміла, що сама не можу з ним упоратися. Я просто фізично не можу злити такий великий обʼєм води, а потім відмити сам басейн, скласти його, перенести. 

Думки про самотність у селі стають насправді актуальними. Питання в тому, наскільки людині комфортно бути наодинці, самій із собою. У холодний період це проявляється особливо, бо літом село стає туристичним, сюди приїжджає багато людей, є чимало спілкування. Крім цього, треба покосити город, завжди є якісь справи, і влітку ти бігаєш як білка в колесі. Потім настають холоди, і це відчувається: люди зачинаються в оселях, їх стає менше, і тобі важливо вміти проводити час наодинці з собою. 

Для мене дуже важливо бути близько до землі, щоб я могла походити по траві, доторкнутися до дерев, щодня відчувати, як змінюється природа

Цьогорічну зиму я перенесла доволі легко, бо в мене вдома є пічка, тепло, затишно, є душ, туалет, усі зручності. Ти не маєш сильної потреби виходити на вулицю, у тебе все під рукою, і можна створити спокійну атмосферу – почитати книжку, попити чаю. Ти починаєш цінувати такі зміни періодів: літо було драйвовим, ти багато чого зробила; опісля настає осінь, і це перехідний момент, коли можна сповільнитися й споглядати. 

Зараз я працюю в стартапі, і в мене ненормований робочий графік. Це американська компанія, тому в нас є різниця в часі, і більшість зідзвонів відбуваються пізно ввечері. Немає моменту, коли всі завдання виконані, і виходить, що ти в робочому стані з 9-ої ранку до 9-ої вечора. Звісно, опісля тобі вже нічого не хочеться, і в мене стало набагато менше часу на свої хобі. 

Моя мрія зараз – це розвинути свій блог і заробляти саме на цьому. Мені подобається транслювати свій спосіб життя, свою філософію. Наразі я розумію, що сиджу в приємному, прекрасному місці й дивлюся не на природу, а в екран компʼютера. 

Головний плюс села – це спокій, і це дає відчуття щастя. Незалежно від того, що на мене навалилися побутові обовʼязки та робота, я втомилася, але мені достатньо вийти на терасу, подивитися навколо, і мені стає спокійно. Я розумію, що я там, де вибрала, де хочу бути. 

У неділю в селі ніхто не працює, бо, за релігійними переконаннями, у вихідний день працювати не заведено. Спочатку мене це дуже дратувало, бо я звикла працювати постійно. Зараз мені дуже подобається цей принцип: я можу виділити цілий день, щоб помедитувати, і навколо мене не буде сторонніх шумів, бо ніхто не оре город, трактори не їздять, усі відпочивають.

Для мене дуже важливо бути близько до землі, щоб я могла походити по траві, доторкнутися до дерев, щодня відчувати, як змінюється природа. Ти настільки вчишся жити в цьому циклі й у ритмі з природою, що навіть бачиш, як твій настрій змінюється залежно від погоди. Ніби відбувається якась синхронізація, і ти навіть не можеш її пояснити. Це схоже на те, що людина повертається до свого природного середовища. І в мене такі відчуття, що я, нарешті, припинила йти проти течії, а опинилася в ній. Таке враження, що ти можеш створити все, що завгодно, і в цьому середовищі тебе нічого не дратує.

У тебе завжди є місце, де зібратися, тобі не треба нічого завчасно планувати й бронювати столик у закладі за два тижні до

Немає нічого, за чим я сумую в Києві. Я не особливо часто ходила в кіно чи ресторани – для мене це було способом зайняти час, якщо мені нудно. Але серед цих способів насправді було мало речей, які мене заряджали. Зазвичай це була саме природа. Зараз ми можемо зібратися з друзями, зробити барбекю, і загалом тут чимало простору для якоїсь діяльності – помалювати, поліпити з глини. У тебе завжди є місце, де зібратися, тобі не треба нічого завчасно планувати й бронювати столик у закладі за два тижні до. 

Чого мені тут не вистачає, – це якісної медицини. Якщо мені потрібно пройти загальний чекап, я приїжджаю до Києва. Основна проблема, яку я бачу зараз, – це те, що в мене немає стосунків, і я не знаю, як їх побудувати, якщо так далеко живу. Я дуже сфокусована на робочих і побутових завданнях, тому зараз, напевно, для мене важливіший саморозвиток. Проте соціальні звʼязки, комунікація так само важливі. Якщо село не дуже віддалене, там можна знайти своє комʼюніті.

У селі я почала займатися садівництвом, більше малювати. У цілому я почала дуже багато речей. Нещодавно я знайшла трьохсотрічну балку й хочу зробити з неї лофтову лампу. Також я дуже люблю виготовляти різний декор на свята. Минулого року мені побудували класну деревʼяну терасу, яку я прикрашаю щосезону: на Геловін там стояли гарбузи, на Новий рік ялинки. Тут завжди є чим зайнятися, і хочеться зайнятися всім. Аби був час.