Власний досвід «Немає кого запитати про це». Як програма Recovery допомагає бійцям у сексуальному відновленні

Людей, які потребують реабілітації, стає все більше. Часом вони не отримують відповідей на питання, що їх хвилюють, зокрема й тому, що лікарів не завжди навчають етичної й доречної комунікації з пацієнтами. Одне з таких питань – як відбуватиметься сексуальне відновлення в людини, яка постраждала в умовах війни, отримала поранення чи ампутацію. 

Програма «Recovery. Сексуальне життя» намагається дати відповіді на це питання. Це навчальний проєкт, який об’єднав спеціалістів, що працюють із військовими після поранення задля відновлення їхнього сексуального життя. Адже це також важлива частина реабілітації. Серед них – психологи, психотерапевти, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, а також військові з пораненнями, що пройшли реабілітацію. 

 Один з учасників програми – Олександр Баталов. У минулому він працював військовим медиком Збройних сил України, але отримав мінно-вибухову травму й втратив ногу. Олександр ділиться: протягом реабілітації йому ніхто не розповідав, як буде відбуватися сексуальне відновлення. Тож довелося самотужки розбиратися в цій темі.

 Ми поспілкувалися з Олександром про те, як проходила його сексуальна реабілітація, чи зручно йому спілкуватися з друзями на тему сексуального відновлення й що треба змінювати, щоб ця тема не була табуйованою. 

текст: Ольга Дуденко

Олександр Баталов

ветеран, учасник програми «Recovery. Сексуальне життя»

Ветеран або цивільна людина, яка отримує поранення, здебільшого залишається на самоті зі своїми сумнівами й страхами

«Довелося самостійно досліджувати себе»

Мене запросили долучитися до програми Recovery, щоб я розповів, як відбувалося моє сексуальне відновлення після ампутації. Розказане мною зводилося до того, що на цю тему майже ніхто не говорить. За той час, поки я перебував у госпіталі та в реабілітаційному центрі, питання інтимного життя чи його розвитку взагалі не порушувалося. 

 Жоден лікар навіть не озвучував, чи функціонують мої статеві органи, чи ні. Ніхто не розповідав, наприклад, про фізичні особливості катетера, який уже місяць стоїть у твоїй сечостатевій системі. У таких ситуаціях ти залишаєшся один: як самостійно в усьому розберешся, таким і буде твоє відновлення. 

Тема залишається невисвітленою. Мабуть, це пострадянський вплив, коли про секс не говорять, і його немає. Навіть якщо взяти моїх друзів, то ми не говоримо про сексуальне життя. Усі можуть зустрічатися з кимось, вести статеві стосунки, але не озвучувати це.

Після мого виступу слухачі підтверджували той факт, що не знають, як підійти до питання сексуального відновлення, як коректніше поставити його військовому. Ветеран або цивільна людина, яка отримує поранення, здебільшого залишається на самоті зі своїми сумнівами й страхами. Лікарі перевантажені роботою, їм ніколи відповідати на твої, здавалося би, безглузді питання. Так було і в моєму досвіді. Крім цього, лікування мало свої етапи. Певний час мені постійно робили операції, наприклад, 12 операцій за 12 днів. Зрозуміло, тоді ти не думаєш про сексуальне відновлення. 

Коли мій стан дозволяв подумати й про сексуальну реабілітацію, я сам намагався зрозуміти, що і як усе працює. Мені довелося самостійно досліджувати, що зі мною відбувається. Лікарі, як і раніше, не згадували про це, могли прийти й максимум запропонувати допомогу уролога, якщо катетер викликатиме дискомфорт у сечостатевій системі. Але це не були повноцінні консультації, де ти можеш розповісти, що тебе хвилює.

 У мене не було уявлень, як я буду відновлюватись у сексуальному плані. Я розумів, що все буде по-новому, і треба просто розібратися, як усе працює. Чи взагалі функціонує сечостатева система, чи зможу я ходити в туалет, чи відбувається збудження, чи реагує мозок на щось. Ти просто згадуєш, що збуджувало тебе раніше, і через такі відчуття досліджуєш себе. У якомусь випадку працює уява, в іншому – можеш щось подивитися й хоча б діагностувати, чи виникає реакція, чи ні.

З близькими про сексуальне відновлення

Дружина розуміла мій стан, і в нашій комунікації не було жодних проблем. Вона підтримувала будь-які мої спроби дослідити свій стан і не проявляла до мене жалості. 

Серед друзів я навіть не можу актуалізувати цю тему, бо не факт, що вони серйозно до цього поставляться. Людям зазвичай незручно говорити про проблеми, пов’язані з реабілітацією, тому вони намагаються або віджартуватися, або перейти на іншу тему. До того ж я виступаю за те, щоб звертатися з питаннями про сексуальне відновлення до лікаря, бо він розуміє, куди тебе скерувати далі: до уролога, сексолога, психолога тощо. 

Як говорити про сексуальне відновлення 

 Говорити про сексуальне відновлення треба, починаючи із самих госпіталів, де перебувають постраждалі. Коли вони лікуються там, проходять операції чи процедури – це вже впливає на їхній стан. У цей момент ти навряд чи думаєш про сексуальність. Але людина поступово одужує, і лікар повинен озвучувати, яка в неї травма, чи є якісь невидимі фізичні або психологічніушкодження. Буває так, що людина до кінця не знає, що з нею відбувається, і залишається в небаченні. Комунікація з лікарем може подолати такі непорозуміння.  

Наприклад, якщо в людини в уретрі стоїть катетер, у неї будуть больові відчуття при сечовипусканні. Будь-які спроби задовольнити себе в цій ситуації викликатимуть дискомфорт. Це все потрібно проговорити в розмові з пацієнтом та опісля повідомити, до яких спеціалістів і з якими запитами він/вона може звернутися. 

 Крім цього, комунікувати потрібно не тоді, коли в палаті присутні родичі чи друзі, а віч-на-віч із пацієнтом. Не кожен готовий говорити на тему сексуального відновлення. Коли ти перебуваєш наодинці з авторитетним лікарем, то можеш поставити йому всі необхідні питання, поцікавитися, з чим тобі треба працювати, що слід враховувати, і це робить процес безпечнішим. 

 Основне – поважати простір людини. Питати, чи вона взагалі готова говорити на тему сексуального життя. На противагу людям, які не знають, як допомогти, є ті, хто наполягає на допомозі й так тисне на постраждалого. Це заважає, бо я можу бути в такому стані, що мені не до розмов про сексуальну реабілітацію. Може, через тиждень для мене це стане важливим. На початку лікар може просто повідомити, у якому напрямі він працює, з якими запитами, і я знатиму, що, коли прийде час, я зможу до нього звернутися. 

У мене не було уявлень, як я буду відновлюватись у сексуальному плані. Я розумів, що все буде по-новому, і треба просто розібратися, як усе працює

Так само лікар може комунікувати одночасно з постраждалими і їхніми партнерами/партнерками й обговорювати теми, які турбують їх обох. Деякі тези можуть здаватися недолугими для пацієнта, а лікар буде нейтральною стороною, який прояснить ситуацію й порадить, що можна спробувати. 

Варто враховувати й те, що людина може отримати не фізичну травму, а психологічну. Я багато спілкуюся з військовими в реабілітаційних центрах, де є фізично здорові люди, але вони пережили те, з чим не можуть упоратися. Тоді не може йтися про статеве життя чи сексуальність, бо людина заплющує очі й повертається на фронт.

 Це нормально – проживати такі відчуття – але для того, щоб їх пропрацювати, лікар може скерувати пацієнта до психолога. Він допоможе проаналізувати пережите й знайти способи врівноважити себе. Своєю чергою це може покращити фізичне та сексуальне відновлення. У людини залишиться те, що з нею трапилося, але вона буде спокійною до цього досвіду. 

 Я почав працювати з психологом із першого тижня після поранення. Півтора місяця я не міг спати, заплющував очі й повертався на поле бою. Тож мені потрібен був спеціаліст, який би показав, як я можу себе підтримати й вийти з цього стану. 

 Інколи для деяких процесів потрібен час. Видихнути, не тиснути на себе, дозволити собі погуляти, походити й згодом помітити, як до людини повертається сексуальне бажання. Головне – дати їй трохи простору й безпеки, бо до цього вона була в небезпечних умовах.

Навчання про сексуальне відновлення  

Насамперед курс від Recovery для мене важливий, бо я бачу, де були провали в спілкуванні з лікарями під час моєї реабілітації. Де я хотів знайти якусь інформацію, а її не було, бо про неї ніхто не говорив. 

Кожне заняття має свою тематику, і їх проводять спеціалісти й із сексуальності, і з травм, і з роботи з лежачими хворими, і ті, хто працює з черепно-мозковими травмами. Фактично у програмі є різні методики й підходи до комунікації. Оцінюючи їх, розумієш, які фізичні й емоційні відчуття провокують травми, що відбувається після цих травм, і це дає тобі багато інформації.

Знаючи цю інформацію, ти можеш передавати її іншим людям. Можливо, хтось, хто зараз проходить реабілітацію, має певні проблеми в побудові стосунків із партнером чи партнеркою. Ти можеш порадити їм, що зробити, про що поспілкуватися, спираючись на свої досвід і знання.

В основному всі модулі курсу направлені на те, щоб дати або інструменти допомоги, або знання про щось. Комусь потрібно покращити інтимні стосунки з дружиною, комусь перевірити, чи взагалі працює статева система. Нас навчають коректної й доречної комунікації, щоб фахівці могли дати пацієнтам належні інструменти, які останні будуть використовувати й так відновлюватися у своєму темпі.  

На певних темах я можу додавати свої коментарі, залишати якийсь фідбек, бо певні речі в реабілітації складно зрозуміти, поки ти перебуваєш по один бік. Спеціаліст не зможе порадити щось травмованому, не розуміючи його ситуації. 

Знову ж таки проблема може виникати в тому, що більшість людей закриті й не хочуть ділитися проблемами статевого життя. Хоч інтимні стосунки – одна з найважливіших тем, про них усе ще соромляться говорити. Тому треба актуалізувати цю тему й надавати їй коректного звучання. Вона не про вульгарність чи хтивість, а про сексуальне здоров'я та сексуальну освіту, уміння розуміти, що є у твоєму тілі і як це працює. Нормально поговорити про це, а не вірити, що все вирішиться само собою.  

 Факт того, що програма із сексуального відновлення є, – це вже успіх. Люди, маючи подібну проблему, знатимуть, куди можна звернутися. Багато хто орієнтується на закордонні програми з реабілітації, на те, як вони зроблені, але варто розуміти, що така модель працює в інших країнах. У нас є свій контекст і свої люди, яких треба відновлювати. Можливо, ми тільки прокладаємо шлях у цей бік, але зміни будуть. Реабілітація – це також велика система. Її треба ворушити й показувати, як вона може працювати, щоб усі українські військові та цивільні отримували належну допомогу.