Власний досвід«Краще рвонути й зробити, ніж відкладати». Це жінки, які виграли грант на власну справу

Під час повномасштабної війни відкриття власної справи стало не лише способом здійснювати свої мрії, але й підтримувати економіку країни, створювати нові робочі місця, бути соціально відповідальними й говорити про важливі, актуальні для українського бізнесу речі. 

Починати щось нове – нелегко. Особливо коли це потребує і внутрішньої сили, і чималого фінансового ресурсу. Однією з можливостей наважитися на створення свого бізнесу стала грантова програма «Власна Справа». Це державна підтримка, що дає змогу отримати до 250 тис. грн на відкриття власної справи.

Таку підтримку отримали й Людмила, Анна та Марина. Вони створили інклюзивну кавʼярню, бренд адаптивного одягу і ягідне виробництво в маленьких містах і селах, наважившись здійснити свою мрію. 

Ми поспілкувалися з жінками про сумніви й виклики під час запуску власної справи, а також як їм вдається масштабувати бізнес, створювати робочі місця й виконувати соціальну місію. 

Текст: Ольга Дуденко

Анна Павлусь

власниця бренду адаптивного одягу WHEELNY 

Я створювала одяг усе життя, просто не такий, якого потребую зараз

Я сама пересуваюся на кріслі колісному, і під час моєї реабілітації виникло питання про незручність одягу. Коли тривало відновлення і я ставала активнішою в соціальному житті, зрозуміла, що звичний одяг, особливо нижній – штани, спідниці, сукні – майже неможливо вибрати під себе. Я працювала модельєркою-конструкторкою та створювала одяг усе життя, просто не такий, якого потребую зараз. 

Сама ідея бренду народилася у 2021 році, після того, як я натрапила на спільноту дівчат, які пересуваються на кріслі колісному. Тоді Ukrainian Fashion Week і громадська організація ГАР (Група активної реабілітації) влаштовували проєкт Fashion Inclusia, я взяла в ньому участь і ввійшла в десятку фіналістів. У підсумку ми проходили навчання за трьома напрямами: стилістика, фотографія й мейкап. 

Після цього я познайомилася з Уляною Пчолкіною, яка й запропонувала мені створювати адаптивний одяг. Я задумалася, чому ні, якщо інші люди також цього потребують. Так усе й почалося. З часом зрозуміла, що потрібно залучати кошти, і боялася цього. «Власна Справа» була моїм першим грантом, і я не розуміла, як складати бізнес-план. Складала його сама, без допомоги, і коли мою заявку затвердили, зрозуміла, що все роблю вчасно. Мені здавалося, що моя справа не буде потрібною, але потім я отримувала відгуки, що мій одяг надзручний. 

Найперші труднощі у звичайному одязі для людей з інвалідністю – це те, що штани сильно оголюють сідниці. Висоти стандартного крою не вистачає для тих, хто пересувається на кріслі колісному. Уже півтора року я граюся зі штанами, постійно змінюючи їхню конструкцію, і тільки зараз мої лекала стали зручними й підійшли для сидячого положення. 

Я виграла доволі багато грантів, приблизно сім, і зараз маю складності з масштабуванням і пошуком працівників

Буду й далі вдосконалювати свої макети, бо закрити всі потреби одразу неможливо. Кожна травма індивідуальна, у кожного свої положення тіла, м'язова система, і це все варто враховувати. Зараз так само хочу знайти місце, де гарно виварюють джинси, бо в багатьох моделях виникають сильні складки під коліном. Воно натирає, і це незручно. 

Я виграла доволі багато грантів, приблизно сім, і зараз маю складності з масштабуванням і пошуком працівників. Нещодавно я переїхала в нову державну будівлю – майже всі вони занедбані та без світла. Наближається зима, у нас немає освітлення й тепла. Тому зараз борюся з тим, щоби мені підключили електроенергію. 

Зараз мені складніше утримувати бренд. Стало важко через те, що я раптово вирішила переїхати в нову будівлю, але звикла до того, що краще рвонути й зробити, ніж відкладати. Треба рухатися далі: потрібні тканини, лекала, макетування. 

Було б чудово зробити якісь стандартні манекени саме для людей у сидячому положенні, але для цього потрібні колосальні кошти. Раніше я не думала, що так складно обігнути тіло людини, яка перебуває в сидячому положенні. Поки я пропускаю одяг через себе, бо сама на кріслі колісному. Але дизайнеру потрібна конструкція, на основі якої він розробить одяг.

У мене є базові розміри для спортивного одягу, бо це еластична тканина, з нею легше працювати. Люди з інвалідністю найчастіше замовляють теплий одяг, спортивний, базу під лижну основу. Їм комфортніше одягнути спортивний костюм, ніж діловий, бо це зручно. Зараз збільшилися запити на куртки, але це теж нелегко, бо ті, хто пересуваються на кріслі колісному, зазвичай мають шийні травми чи сутулість, і з цим теж треба працювати в одязі. 

Найчастіше я отримую відгуки стосовно того, що мій одяг мегазручний і має естетичний вигляд. Для мене це і є цінності WHEELNY, бо вони справді змінюють самопочуття людини

Люди на кріслах колісних самі ставлять мені питання, що ж незвичайного є в одязі, який я створюю. У них немає розуміння, що це справді інший одяг. Я раджу людям порівняти одяг бренду WHEELNY і звичний, походити в ньому й сказати, чи зможуть вони опісля повернутися до повсякденного. Я сама кожного разу дістаю із шафи речі з, так би мовити, попереднього життя: у мене лишилося дуже багато джинсів, які б я із задоволенням носила, але не можу. Вони просто дратують своєю незручністю.

Найчастіше я отримую відгуки стосовно того, що мій одяг мегазручний і має естетичний вигляд. Для мене це і є цінності WHEELNY, бо вони справді змінюють самопочуття людини. Коли вона впевнена в тому, що має гарний вигляд і їй зручно, це полегшує її стан. Щодня в кріслі колісному ти стикаєшся з якимись подразниками, барʼєрами, і це засмучує тебе. Наприклад, коли тобі треба вийти на заправці, ти виходиш із машини, і в тебе ззаду можуть оголюватися сідниці. Одяг має давати відчуття впевненості й комфорту.

 Узагалі я хочу змінити ставлення до одягу людей, які пересуваються на кріслах колісних. Щоб вони одягали не тільки треники чи підштанки, а й шубу чи пальто, і могли в них сидіти, їздити, рухатися. Я для цього і вчилася, щоб створювати зручні речі. 

Мій успіх – це коли я сиджу, відпочиваю й бачу свій бренд у кожному домі, де є людина, яка пересувається на кріслі колісному

Я пройшла курси 3D-моделювання, і саме це допомогло мені розробити манекен, хоча він теж недосконалий. Можу створювати зображення й так доносити людям, що я роблю. Усе змінюється, час дуже динамічний, і вчитися варто постійно. Хочу підвищувати свої навички в конструюванні. Насамперед я майстриня чоловічого піджака й прагну вдосконалити його обробку, бо зʼявляється чимало інновацій. 

Зараз потрібно набрати людей у команду, щоб повноцінно запустити робочий процес. Я веду фінансову, бухгалтерську частину – це трохи складно, хочу делегувати це більш обізнаній людині. До того ж я просто не встигаю робити все сама. Вести бізнес самостійно означає не давати йому змоги масштабуватися, бо я не можу охопити всі процеси. Я навіть трохи загрузла в замовленнях, бо не встигаю все відшивати. Колись ми знімали відео про нашу роботу, і в мене є мета колись його показати. Воно про те, що той, хто любить свою справу, працює в різних умовах. 

У майбутньому мій успіх бачу так: WHEELNY стає масовим виробництвом. У бренду зʼявляються власні шоуруми або ж якісь колаборації з магазинами, де продають одяг для людей з інвалідністю. Я не бачу великого розвитку адаптивного одягу і в європейських державах, тому планую виходити за межі України. Мій успіх – це коли я сиджу, відпочиваю й бачу свій бренд у кожному домі, де є людина, яка пересувається на кріслі колісному. І всі визнають цей одяг, розуміють його важливість. 

Людмила Наумець

власниця інклюзивної кавʼярні Sunny Coffee 

Я отримала позитивний результат стосовно грантової заявки 26 липня – якраз у день народження свого сина

Я очолюю громадську організацію «Діти Сонця» вже понад шість років та опікуюся саме правами дітей і молоді з інвалідністю, які мають інтелектуальні порушення. Але основним поштовхом до того, щоб відкрити інклюзивну кавʼярню, став мій син Вадим, який має синдром Дауна. Коли він зростав, я міркувала, що буде далі.

Ідея відкрити кавʼярню виникла досить давно, і я бачила приклади деяких закладів в Україні, які працюють з інклюзією. Я також мріяла про це, коли дізналася про грантову програму «Власна Справа», зрозуміла, що, можливо, це й стане моїм першим кроком. Треба було діяти, починати працювати в цій сфері та здійснювати мрію. 

Страхів було досить багато, оскільки я подавалася в першій хвилі приймання заяв. Був початок повномасштабного вторгнення, у країні – хаос, непорозуміння, і, звичайно, було важко вирішити, чи потрібно брати грант і продовжувати працювати, бо ми не знали, що чекає завтра. Усе ж таки я ризикнула й вибрала роботу. Ми лишилися в Україні, не планували виїжджати, а отже, мали й підтримувати економіку, і створювати власну справу. 

Для подачі на грант потрібно було заповнити заявку в «Дії» та скласти приблизний бізнес-план за шаблоном. Я отримала позитивний результат стосовно грантової заявки 26 липня 2022 року – якраз у день народження свого сина. Тільки після цього зрозуміла, що потрібно діяти. У мене був певний шок, я не знала, що робити. Спочатку це все було мріями, а коли усвідомила, що вже сьогодні треба щось планувати, то почала задумуватися, що абсолютно не розбираюся в кавовому бізнесі.

Ми створили групу молодих людей, які мають синдром Дауна, і на базі нашої кавʼярні відвідують різні майстер-класи та творчі зустрічі

Тому я поїхала до Львова на курси «Бариста: бізнес і практик». Тільки після навчання трохи заспокоїлася й почала планувати свою діяльність. Довелось опанувати чимало всього, бо я ніколи не працювала в цій сфері. Уже після отримання грантових коштів почалась активна робота: закупівля обладнання, вибір локації. 

Загалом наш бізнес є соціальним бізнесом. Окрім основної діяльності, ми надаємо послуги підтриманого працевлаштування та соціально-побутової адаптації для молоді із синдромом Дауна. У нашому закладі офіційно працевлаштований молодий хлопець із таким діагнозом. Також ми створили групу молодих людей, які мають синдром Дауна, і на базі нашої кавʼярні отримують знання з кулінарії, відвідують різні майстер-класи та творчі зустрічі. Це дає їм можливість реалізуватися, стати більш упевненими, краще обслуговувати себе, відчути себе необхідними для суспільства, а суспільство своєю чергою вчиться бути більш толерантним до людей з інвалідністю. 

Працювати в такому полі мені зовсім не страшно, бо мій робочий стаж – 20 років. Він дорівнює віку моєї дитини, тож для мене це звична місія, яка переросла в ще одну ланку роботи – кавʼярню. 

Здебільшого виклики в цій діяльності стосуються нас не як соціального бізнесу, а як будь-якого бізнесу, який тільки відкривається. Було багато виробничих труднощів, які ми подолали завдяки спільним зусиллям – грантовій допомозі, місцевій та обласній владі, благодійникам.

Офіційне відкриття кавʼярні відбулося 7 квітня. До нас приїжджала Тетяна Бережна, заступниця міністерки економіки України, а Перша леді України Олена Зеленська назвала нас «маленьким проєктом із великим серцем». Мені тоді дуже запамʼяталася ця фраза. 

Наразі наша робота більш-менш стабільна. Вона не без труднощів, і ми шукаємо гранти, які в майбутньому допоможуть нам стати енергонезалежними. Улітку, коли регулярно вимикали світло, нам було дуже важко працювати. Кавʼярня споживає досить багато пального в генераторі, тому вся техніка доволі енергомістка. Ми хочемо поставити сонячні панелі, щоб мати змогу працювати в умовах блекаутів чи планових відключень. 

Я вважаю, що те, що ми працюємо й не в збитковому стані, – це значне досягнення. Наше місто невелике, тому тут велика конкуренція: декілька кроків – і вже нова кавʼярня. Через це дуже важко виживати як бізнесу, але ми продовжуємо розвиватися. Спочатку мали два робочі місця, у травні створили третє. Залучили ще один грант, відкрили літню терасу, завдяки чому збільшили кількість клієнтів. 

Навесні цього року ми відкрили ще одну локацію та літню відпочинкову зону. Ми не стоїмо на місці й постійно в русі. Планів у нас багато. Звісно, ми б хотіли відкрити ще інші локації, але це в майбутньому. Зараз зосереджені на тому, щоб побудувати біля кав'ярні дитячий майданчик, щоби мамам із дітьми було зручно відпочивати й купувати нашу продукцію. Значну роль відіграє й наша соціальна робота: ми проводимо регулярні заняття й намагаємося, щоб діти із синдромом Дауна отримували нові вміння й знаходили своє місце в суспільстві. 

Марина Шмаль

власниця виробництва Berry Family 

Мені довелося опанувати навички механізатора, агронома, маркетолога, фінансиста

Рішення закласти власний ягідник прийшло після відвідин багатьох європейських фермерських господарств, які їх вирощують. Сподобалася сама ягода, але були чималі сумніви щодо того, чи буде вона смачною в Україні. А через декілька років досвіду виявилося, що в Україні ягода може бути смачнішою й солодшою. 

Мені довелося опанувати навички механізатора, агронома, маркетолога, фінансиста, бо я обрала найскладніший шлях – від лану до столу. Ми з колегами повністю відмовилися від посередників і самостійно комунікуємо зі споживачами. Усю продукцію пропонуємо винятково в брендованому пакуванні й із полиць наших магазинів-партнерів.

 Отримавши грант «Власна Справа», ми прагнули пришвидшити свій розвиток. Так вирішили виробляти додаткову лінійку продуктів із лохини: соки, смузі, пюре й інші. Така державна допомога є вкрай важливою для тих підприємців, які ще не обізнані з банківськими кредитами, бо умови отримання гранту є доволі простими та зрозумілими. 

Інколи, улітку, ми долучаємо до збору ягід жителів навколишніх сіл, і вони відчувають свою участь у нашій справі

Ми отримуємо численні відгуки про те, що наша продукція смачна. Так само намагаємося постійно говорити про те, що вона безпечна, і підтверджуємо це регулярним аналізом виробництва. Покупець, отримуючи брендоване пакування, бачить, де ягода вирощена, як її збирали, які вона має смакові властивості, і це формує його довіру. 

Нам також пощастило з командою – вона стабільна й дуже весела. Кожен із нас – майстер своєї справи. Інколи, улітку, ми долучаємо до збору ягід жителів навколишніх сіл, і вони відчувають свою участь у нашій справі. Ми також маємо чітку систему збору ягоди, і, як результат, ягода виходить стиглою й гарною.  

Ми постійно прагнемо йти в ногу з інноваціями й шукаємо шляхи, як удосконалити технології вирощування, працювати з ягодою, розробляти нові продукти з лохини. Звісно, часом є брак часу, коштів і знань на всі наші бажання, але ми рухаємося.

Зараз ми працюємо над тим, щоби розширити лінійку наших продуктів, і за мету ставимо співпрацю з торгівельними мережами вже з усієї України. Це будуть смачні й корисні продукти, які в нас ще не виробляються. Тож плануємо бути першими в цьому.