Власний досвід«Ми мріяли про розпис у Дарницькому РАГСі», – лесбійські пари про своє весілля за кордоном

Найпершою у світі одностатевої парою, яка узаконила свої стосунки, стали Аксель та Ейгіл Аксгіли, які одружилися 1 жовтня 1989 у день набуття чинності закону Данії про одностатеві союзи. Сьогодні одностатеві шлюби дозволені в 16 країнах світу.

В Україні одностатеві шлюби все ще не дозволені, але, незважаючи на це, гомосексульні пари докладають багато зусиль, щоб офіційно укласти шлюб за кордоном і відсвяткувати весілля.

Ми поговорили з дівчатами, які одружилися за кордоном, і запитали, чому їм було важливо офіційно оформити свої стосунки, що потрібно, щоб отримати дозвіл на одруження за кордоном, та як пройшло їхнє весілля.

Ми п’ять років у стосунках. Одружитися вирішили, коли були разом три з половиною роки. Для нас обох виявилося важливим те, що стосунки повинні мати розвиток, і рішення одружитися було одним з етапів цього розвитку. Ми розуміємо тих, хто не хоче одружуватися, адже в нашій країні цей шлюб нічого не означає. «Але, мені здається, що глибинна причина не в цьому, думаю, що це просто небажання робити якісь кроки та витрачати свої ресурси на оформлення шлюбу за кордоном. Якби це було дозволено в нашій країні, то набагато більше дівчат прийшли б до цього», – ділиться Аліса.

Ми зважили всі «за» та «проти», тверезо оцінили свій ресурс і дійшли висновку, що ми краще організуємо все через агенцію – нею теж володіє пара, яка виїхала до Португалії, і вони тепер допомагають іншим одружитися. Ми обирали між Данією та Португалією й Португалія здалася нам більш привабливим варіантом з огляду на те, що там тепло, красиво та добре.

З точки зору організації нам було значно простіше, агенція дуже допомогла. Але ми собі трохи ускладнили життя, вирішивши поміняти прізвища. У кожної з нас тепер подвійне прізвище, нам потрібно було вкластися в термін, підготувати всі документи в Україні та відправити до Португалії. А ще встигнути приїхати. Якщо йти стандартним шляхом і не змінювати прізвища, то це значно простіше. Увесь процес займає місяць-півтора: потрібно взяти підтвердження в нотаріуса, що ми тут не перебуваємо в шлюбі й у нас немає жодних перешкод для реєстрації шлюбу за кордоном. У нотаріусів немає такої форми, готових шаблонів, і в цьому були труднощі, але нас супроводжували з усіма документами, ми сиділи в нотаріуса й диктували їй, як це все правильно написати. Другий нюанс, який потрібно врахувати, – вони вимагають свідоцтво про народження, воно повинно бути з апостилем. Якщо у вас свідоцтва старого зразка, такі зелененькі книжечки, то їх треба переробляти та ставити апостиль.

Ми трохи переживали, тому що часу було обмаль. Взагалі, у нас були куплені квитки в Амстердам десь за рік до всього, а потім ми вирішили одружитися й подумали, що добре б було цю поїздку розділити на дві частини, і щоб Амстердам був весільною подорожжю. Але за «щасливим» збігом обставин квитки в Амстердам нам не знадобилися взагалі, оскільки вони були куплені на старі прізвища. І ми купували нові.

Ми зібрали документи, відправили рекомендованим листом, і агенція вже далі займалася всім без нас. У них, до речі, є ще різні пакети супроводу, вони можуть узяти на себе саме лише оформлення документів, а можуть й організацію весілля різних рівнів – просто в ресторані або й виїзну церемонію з родичами та друзями. Наша церемонія коштувала 800 євро. Але розцінки різні, усе залежить від побажань.

Найдорожче – це сам переліт, але й тут можна розрахувати та взяти стикувальні рейси. Утім, ми вирішили так не робити заради такої важливої ​​події.

«Обручки ми робили на замовлення – прийшли міряти, а вони не підходять, переплутали розмір, а нам через тиждень відлітати. Ми трохи перенервували, звичайно, але ювеліри встигли, і ми полетіли з обручками. Ми були в білих сукнях, але купити якісь без рюшів і фатину було складно, тому ми замовили дві однакові сукні в української дизайнерки – вони абсолютно прості, але ми заморочилися кольоровими колготками, шнурочками до кедів, а ще я собі купила маску єдинорога», – розповідає Надя.

Ми поїхали до Португалії зі своїми друзями, що, звичайно, створило нам свято. І організатори розповіли, що зараз усе більше пар приїжджають із родичами, батьками, друзями, є прогрес.

У цей день було все ідеально. Ми поїхали на мис Рока, знайшли фотографа, влаштували фотосесію – це дійсно був ідеальний день, який нам би хотілося пережити ще раз.

Після одруження відчуття, звичайно, змінюються. Приходить усвідомлення відповідальності. Це стається не відразу, а в якісь кризові моменти, коли розумієш, що вже так просто розкидатися словами не будеш, валізи не збереш і не поїдеш. Але нам подобається відповідальність та усвідомленість стосунків.

Ми вирішили одружитися, коли нашим стосункам був рік, а ось недавно ми відзначили вже третю річницю шлюбу.

«Усе почалося з того, що я ніби жартома часто говорила Юлі: «Давай одружимось, давай одружимось!». Мені подобається обручка як символ, мені подобається носити її на руці. Подобається романтика, яку несе сам факт церемонії. І ось одного разу Юля сказала: «Так, давай поїдемо туди, де можна оформити шлюб», – ділиться Лера.

Ми вибирали між Голландією та Данією. Але в Голландії складніша процедура, тож ми зупинилися на Данії. Зайшли на сайт, написали представникам, запросили перелік документів і почали оформлення. Саме оформлення зайняло близько місяця-півтора. З придбанням квитків, пошуком житла, збором документів, отриманням підтвердження.

Перед тим, як нам підтвердили дату, необхідно було відправити копії паспортів, заповнену анкету, рахунок про оплату церемонії, це офіційний внесок для всіх, резидентів і нерезидентів, у розмірі близько 100–130$ і, найважливіше, посвідчення про те, що жодна з нас не перебуває в шлюбі, з апостилем, перекладом англійською та завірене нотаріально. Це посвідчення робили через приватну нотаріальну контору, вони самі відправляють запит у Мін’юст, самі перекладають і ставлять апостиль. За термінами – близько 2-х тижнів.

«Але всьому цьому передувала ще одна романтична подія: у нас є знайома, ювелір, і Юля замовила нам дуже гарні чорні обручки. Поїхали гуляти на недобудований міст на Подолі, і Юля мені тоді зробила пропозицію», – розповідає Лера.

«До вибору одягу для весілля ми теж поставилися відповідально: я замовила собі гарну білу сукню у знайомої дизайнерки, а Лера купила білий брючний костюм», – ділиться Юля.

Сама церемонія тривала хвилин 20, і за цей час ми встигли пережити весь спектр емоцій. Дуже зворушило, що жінка, яка розписувала нас, була настільки щирою, не виникало відчуття, що в неї якийсь конвеєр пар. Може, це тому, що там дуже багато щасливих людей, усі просто непомірно щасливі, що можуть одружитися, і це дуже надихає. Після того, як ми обмінялися обручками, розписалися у книзі й нам видали свідоцтво про шлюб, яке діє на території країн, де дозволені одностатеві шлюби.

Нам дуже пощастило, що з нами поїхали наші подруги, вони все знімали, це залишилося з нами на пам’ять. Потім ми на два дні поїхали до Берліна, влаштували собі такий подарунок, погуляли там і повернулися в Копенгаген, а потім уже додому. Уже три роки, як ми одружилися, але ми все ще проживаємо цю подію, досі трохи не віриться, що це сталося. З того часу ми щороку восени їздимо за кордон (крім цієї осені), щоб ще раз усе згадати.

А ще ми хочемо влаштувати велике романтичне свято тут, у Києві, – зробити вечірку, куди можна буде запросити більше людей.