Власний досвідЯ стала мамою до 18 років

Дорослішання, навчання й активне життя з дитиною на руках – до Дня Матері ділимося історією дівчини, яка стала мамою до повноліття.

Я народила першу дитину, коли мені було 17 років. Коли дізналася, що вагітна, мені було дуже радісно й страшно водночас. Я не відчувала розпачу та не вважала це катастрофою. У мене був коханий чоловік і з його боку я отримала повну підтримку. Він був старшого віку й хотів дітей. Ми говорили про це, але думали, що це станеться пізніше. На той момент ми вже майже жили разом і він зробив мені пропозицію. Тобто ми були за крок до створення сім’ї. Розписалися вже пізніше.

Моя мама народила за пів року до мене. Я розповіла їй про те, що вагітна, коли вона повернулася з пологового будинку. Батьки тоді ще не знали мого партнера, і вони самі щойно стали батьками, тому були трохи в розпачі. Проте відразу сказали, що нададуть мені всю необхідну підтримку.

Тобто загалом до моєї вагітності в близьких було досить неупереджене ставлення. Розумію, що це дуже відрізняється від досвіду інших дівчат, яких я зустрічала, які не відчували підтримки з боку оточення.

Це була складна вагітність, у мене мало не стався викидень. Я потрапила в лікарню й була на збереженні майже пів року. Лікарі казали, що не зможу зберегти дитину або ж що в дитини може бути багато проблем зі здоров’ям після народження. Я була впертою й казала, що хочу зберегти дитину. Я подорослішала в той момент, коли мені довелося ухвалити рішення, чи боротися за неї. Тоді було легше здатися.

Серед лікарів часто натрапляла на упереджене ставлення до того, що я не заміжня. Якось прийшла до лікарки, вона подивилася на мене, на мій паспорт і сказала: «Ти гарна, молода й не заміжня. Давай я тобі напишу направлення на аборт?» Хоч вона знала, що я хочу народжувати. Також якось я потрапила в лікарню з кровотечею. Тоді лікарка теж сказала: «Ти ж не заміжня, навіщо тобі тоді зберігати дитину?». Й усе через те, що в паспорті не було штампу.

Водночас я навчалася на першому курсі й розуміла, що не можу піти в академвідпустку. Це спочатку було проблемно. Я не хотіла припиняти навчання, і для мене було викликом поєднати освіту з материнством.

Спочатку мені зробили вільне відвідування й перенесли частину сесії після першого курсу, бо я не встигала її скласти. Після того, як я народила, думала взяти академвідпустку на другий курс, але зрозуміла, що все встигаю та навчалася в режимі вільного відвідування. Коли народжуєш у молодому віці, у тебе багато енергії. Ти встигаєш і навчатися, і готувати їсти, і слідкувати за дитиною. Зараз у 30 років я не змогла б це повторити (сміється).

Я брала дитину з собою на навчання. І на семінари, і на екзамени. Інколи залишала її в мами. Звісно, навчатися паралельно було досить складно, сон по три години. Але я ніколи не думала, що моя дитина може заважати життю.

Десь через чотири місяці з народження я зрозуміла, що маю виходити з дому й бачитися з друзями, а не лише навчатися та сидіти з дитиною. Я почала брати доньку з собою на зустрічі. Це було комфортно для всіх. Навіть під час передвиборчої кампанії, коли балатувалася в депутати міської ради, у мене була піврічна дитина на руках, уже третя, і я її брала майже щодня під час агітації.

На співбесідах у мене питали, чи зможу поєднувати роботу з дитиною, але я завжди запевнювала, що так. З боку роботодавців я на сильне упередження не натрапляла. Але просто в суспільстві, коли я ходила до банків чи на лекції з дитиною, мене могли спитати: «Чому ти не сидиш вдома? Навіщо воно тобі треба?» Особливо під час передвиборчої кампанії мені казали: «Навіщо тобі йти в політику, якщо в тебе така маленька дитина? У тебе троє дітей? Тоді точно сиди вдома».

Я дуже щаслива, що багатодітна мама в 30 років. Паралельно я встигла отримати освіту й досвід у роботі. Але я розумію, що це все сталося тому, що була підтримка моєї родини. Якщо б у мене не було її, я, мабуть, не змогла б зробити це все. Більшість дівчат у моїй ситуації не відчувають підтримки. Я вважаю, що держава має більше допомагати дівчатам, які вагітніють до повноліття. Важливо надавати їм соціальну і психологічну допомогу.