Власний досвід«Мені не важливо, чоловік хтось чи жінка». Я небінарна персона
Усвідомленість, камінг-аут і видимість
Суспільство звикло розділяти людей на чоловіків і жінок. Однак не всі відносять себе до якоїсь із категорій.
Небінарність – це спектр гендерної ідентичності, за якого люди не ідентифікують себе як чоловіки або жінки постійно й винятково. Під цим поняттям може ховатися багато різних ідентичностей, наприклад: гендерфлюїд, бігендер, тригендер тощо.
«Люди постійно шукають себе та намагаються зрозуміти, ким вони є в цій бінарній системі гендеру», – говорить Едвард Різ. Йому 36 років, він небінарний квір-активіст, який працює програмним асистентом в організації KyivPride. Едвард використовує займенники «він/його», активно веде свій блог на Facebook і в TikTok.
До Міжнародного дня небінарних людей, який відзначають 14 липня, ми поговорили з Едвардом про небінарність і гендерну дисфорію, пошук себе й камінг-аути, прийняття в суспільстві та хейт.
А також запитали, чому він планує робити трансгендерний перехід і як реагує на фільми з небінарними персонажами.
Текст: Катерина Янченко
Фото: Яніна Сич
Самоусвідомлення та небінарність
Я ідентифікую себе як квір-персону, яка знаходиться далеко від гендерних меж. Я сприймаю себе та всіх довкола просто як людей. Мені не важливо, чоловік хтось чи жінка. Звісно ж, водночас я поважаю гендерні ідентичності інших людей.
Небінарні люди можуть використовувати будь-які займенники. Мої – «він/його». Чому? Багато небінарних людей використовують займенники «вони/їх» y своїй мові, але це калька від англійських they/them. Для англійської мови – це нормальна граматична форма, займенник «вони» можна використовувати в однині, коли ви не знаєте стать людини. В українській це не є стандартною граматичною конструкцією, у нас немає гендерно нейтральних займенників.
Я сприймаю себе та всіх довкола просто як людей. Мені не важливо, чоловік хтось чи жінка
Якщо небінарні люди обирають для себе певну назву гендерної ідентичності, то це їхнє право так себе називати. Інші люди не мають у це втручатися.
Я люблю одяг, що називається жіночим, сукні, щось яскраве, блискітки, макіяж. Зараз у мене жіноча фігура, з якою живу все життя. Але я використовую чоловічий рід та ім’я Едвард для того, щоб створювати квір-контраст. Часто, коли представляюся комусь, то після починаю невелику лекцію про квір. [усміхається]
Я все своє життя розумів, що не є жінкою. Але я виріс у світі без інтернету, не мав можливостей дізнатися навіть про трансгендерність, не говорячи вже про небінарність. Єдині згадки про трансгендерних людей були у фільмах. Трансжінок показували зазвичай як монстрів, жертв або вбивць, які чатують у жіночих туалетах. Ми росли на такому кіно й усе, що ми могли побачити, – цих персонажів і Вєрку Сердючку.
У дитинстві й підлітковому віці я завжди вигадував для ігор героїв, які були гендерно нейтральні. Мені було комфортно в таких образах, мої персонажі могли змінювати свою стать.
Уперше про те, що хтось може бути небінарним, я дізнався з фантастичної літератури. У Семюеля Ділані в «Перетині Ейнштейна» були персонажі третьої статі. Автор є одним із теоретиків квіру, і ця книга досліджує його розповсюдження. Книжка Урсули Ле Гуїн «Ліва рука темряви» – це романтична історія про іншу планету, де кожна місцева людина має 7–8 варіантів гендеру. Так я зрозумів, що така можливість узагалі існує.
Саме про поняття небінарності й те, що себе можна так ідентифікувати, я дізнався у 2015-му, коли мені було 30 років. Тоді почав шукати інформацію в інтернеті, аж потім зрозумів, що нарешті знайшов свою назву.
Якщо небінарні люди обирають для себе певну назву гендерної ідентичності, то це їхнє право так себе називати
Конверсійна терапія
Я був завжди слухняною дитиною, майже не бунтував, коли ж почав зустрічатися вперше в житті, то, мабуть, батьки були в шоці, чому я мовчав усі ці роки. Мені хотілося якоїсь свободи, коли досягнув повноліття, але вони намагалися обмежити мене в цьому.
Мої батьки досить релігійні. Коли вони дізналися, що в мене «не та сексуальна орієнтація», що я не сплю з чоловіками, то почали застосовувати до мене конверсійну терапію (сукупність методик, спрямованих на зміну сексуальної орієнтації людини на гетеросексуальну – ред.).
Спочатку вони просто зачинили мене вдома, намагалися сховати від людини, із якою я зустрічався, перевезли жити до тітки. Потім водили до психіатра, щоб вилікувати від лесбійства. Спеціаліст видався нормальний, тому що я прийшов, а він запитав: «Ну, ти ж розумієш, що це не хвороба?» Я відповів, що знаю. І він такий: «А, ну добре, якщо мені вже заплатили, то давай про щось поговоримо». [сміється] І ми спілкувалися про мої інші проблеми.
А ще я був у православного екзорциста. Дивне відчуття, тому що я чекав, що щось станеться. А натомість – нічого. Ми прийшли з мамою до нього додому, він був радше як знахар. Поклав на кушетку, почав махати кадилом наді мною, читати молитви, я лежу й думаю, де демони, чого не виходять?
Поклав на кушетку, почав махати кадилом наді мною, читати молитви, я лежу й думаю, де демони, чого не виходять?
Я завжди цікавився містикою та горором. Мабуть, мама подумала, що все почалося через це. Але демони не вийшли, тож мама запакувала мене й ми поїхали в Київ, каталися по храмах, ставили свічки, молилися за те, щоб ця потороч мене покинула.
Насправді в мене було прекрасне щасливе дитинство: я бував у різних місцях і туристичних походах, отримував подарунки, мене майже ніяк не карали. Щоправда батько був психологічним аб’юзером, іноді кричав, але загалом було ок.
Й ось після 20 років щасливого життя раптом починається ось це, просто через те, що ти лесбійка. Це був великий шок, це відчувалося як зрада. Мені вдалося втекти від цього контролю. Мій партнер, який як і я, є небінарною трансмаскулінною персоною, і подруга зняли квартиру разом для того, щоб я міг переїхати до них. Батьки почали мене шукати, ходити на мою роботу та розповідати, що тут працюють лесбійки.
Я досі не можу їм довіряти й не планую цього робити. Зараз я спілкуюся трошки з мамою, вона підписана на мене й читає всі мої дописи про небінарність. Вона все знає, але прямо ми не говорили з нею про це. Мама намагається бути присутньою та підтримати, але близьких стосунків із нею я вже не можу мати. Із татом ми не спілкуємося взагалі, тому що він гомофоб і трансфоб.
Зрозуміти, хто ти є
Якщо б я сказав батькам ще й про те, що мені некомфотно бути жінкою, то мені б взагалі було б непереливки. У мене є запис у щоденнику, який я зробив у 18 років: «Якби я була нормальною жінкою, без якихось туди-сюди. То я відчуваю себе як 40-літній чоловік, то як ельф, то як ще хтось. Якби в мене цього не було, життя було б набагато простіше».
Ти навіть не знаєш, у кого спитати, де шукати цю інформацію. Багато небінарних і трансгендерних людей приходить до розуміння того, хто вони є, через якісь фанатські штуки. Вони сидять у групах прихильників гуртів, фільмів серіалів, манги, аніме та приміряють на себе ролі різних персонажів. Інтернет-комунікація допомагає знайти таких же, як ти.
Із моїм колишнім партнером ми знаходили інформацію на застарілому форумі про трансгендерних людей. Там майже нічого не було про небінарність, але ми хоч прочитали про трансчоловіків. Якраз тоді партнер почав вживати гормони, бо відчував себе як небінарна людина і йому хотілося маскулінізувати свою зовнішність. Ми самі розраховували та прописували ці дози. Тоді жили в Дніпрі, і там не було френдлі-лікарів. Ніхто б цього не зрозумів, ніхто б не дав нам якісь рекомендації, увесь процес відбувався без медичного нагляду (зараз в Україні можна звернутися до лікарів, дружніх до ЛГБТ-спільноти – ред.)
Тому я зараз намагаються вести блоги на різних платформах. Хочеться, щоб люди мали можливість до когось звернутися та знаходили правдиву інформацію.
Якби я була нормальною жінкою, життя було б набагато простіше
Сприйняття суспільством
У школі мене булили, але радше за окуляри та зайву вагу. Ми сформували компанію друзів, така собі маленька когорта лузерів. Усім було абсолютно ок, що Наталка завжди грає дівчат і зустрічається з хлопцями, а я завжди в ролі якихось сумних чоловіків, які багато пережили. [усміхається] Звісно, це не сприймалося як трансгендерність чи небінарність, тому що ми не знали цих слів і не думали, що таке буває.
Я навчався на журналістиці, у нас було багато лесбійок на курсі. Усі ставилися одна до одної толерантно, тому проблем зі сприйняттям не було. Тоді я спілкувався з якимись «маргінальними» людьми, то з анімешниками, то з представниками творчих професій. У таких колах зазвичай усім байдуже, як ти називаєшся.
Я зробив певний публічний камінг-аут десь у 2018 році. У якийсь момент мені стало дуже важко, сильно загострилася гендерна дисфорія (стан, коли людина не може повністю прийняти свій гендерний статус чоловіка або жінки та відчуває гостре незадоволення ним – ред.) через те, що всі мене називають паспортним жіночим ім’ям і звертаються як до жінки.
У якийсь момент мені стало дуже важко, сильно загострилася гендерна дисфорія
У Facebook, закривши допис від своїх роботодавців, я написав, що я небінарна людина, називайте мене в чоловічому роді. Мене прийняли люди, із якими спілкувався і робив проєкти. Багато хто говорив, що здогадувався. Це момент, коли ти розумієш, що треба жити своє життя повністю.
Певний час я працював в ІТ. На щастя, у нас не сильно питали про дітей чи коли я їх планую народжувати. Один колега був підписаний на мене, читав тексти, де я писав, хто я. А на 8 березня він приніс мені квіти. На запитання, що це означає, він нагадав про свято. Я сказав: «Ну, по-перше, Олегу, я сьогодні був на Марші жінок, тому що підтримую фемінізм. А по-друге, я ж не жінка, ти ж читаєш». [сміється] Він, звісно, образився, але квіти забрав.
Згодом я почав працювати в активізмі. Там усі одне одного приймають. У Києві я абсолютно відкрито говорю про свою небінарність. Якщо хтось починає мене називати в жіночому роді, то я вже не мирюся, а пояснюю, як правильно.
Аб’юзивні стосунки
Із партнером ми прожили разом близько 13 років. Фізичне насильство наді мною почалося в перший рік, але я думав, що заслужив це. Мене побили – ну, добре, отже, буде так.
У мене почався депресивний стан і загострився розлад харчової поведінки. Я вмовив партнера дозволити мені піти до психотерапевта. Це допомогло мені зрозуміти, що відбувається. У ті часи я абсолютно не міг повірити, що існує світ поза нашою парою, поза нашим домом. Коли пішов від нього був такий стан, ніби ти народжуєшся заново, нібито було одне життя, а тепер інше.
Коли йдеться про аб’юз у ЛГБТ-парах, як ти притягнеш до кримінальної відповідальності за насильство? Не має доказів, що ми пара, ми не одружені. Якби я знімав побої, то, найімовірніше, мені сказали в поліції, щоб я йшов звідси. Коли ти приходиш і кажеш, що я жінка за паспортом і живу з жінкою за паспортом і вона мене побила, то тобі не повірять, усім однаково.
Я звернувся по допомогу до мами. Я попросив її зателефонувати й сказати, що вона в лікарні, щоб партнер повірив, що хочу до неї піти на ніч. Коли я вже вийшов з нашої квартири, то зателефонував і пояснив, що відбувається, що їду до Києва. Вона підтримала, дала одяг і гроші на перший час.
Після переїзду до Києва в мене почалися нові стосунки. Ми розійшлися через пів року, але це була велика любов. Я ходжу на психотерапію, щоб розібратися з усім цим. Зараз знаходжуся в рольових стосунках з людиною з іншої країни, ми вигадуємо історії та персонажів. На сьогодні мені цього достатньо. Це романтичні емоції, які ти отримуєш у стосунках, але людина не може тобі нічого зробити. [усміхається]
Коли йдеться про аб’юз у ЛГБТ-парах, як ти притягнеш до кримінальної відповідальності за насильство?
Про трансгендерний перехід
Часто небінарним говорять: «Визначися нарешті», «Ти хто? Чоловік чи жінка?» Наразі я в процесі трансгендерного переходу. Усе життя хочу зробити мастектомію (хірургічна операція з видалення молочних залоз – ред.), бо груди – це не мій орган, він мені не подобається, і я його не використовую.
Для того, щоб в Україні провести таку операцію, потрібно зробити трансгендерний перехід, отримати чоловічі документи. Іншого варіанту для небінарних людей у нас немає.
Я іноді забуваю, як звати мене за паспортом. Коли треба кудись їхати, я розгортаю його й такий: «О, привіт, це ти»
Як активіст і блогер я хочу пройти цей процес публічно. Це не складно юридично – це складно морально. Тому що для трансгендерного переходу людина має провести певний час у психлікарні в статусі хворого*. Просто для того, щоб мати можливість змінити своє тіло, уживати гормони чи зробити операцію.
* В Україні діє Міжнародна класифікація хвороб 10 редакції, у якій трансгендерність належить до категорії психічних захворювань.
У Міжнародній класифікації хвороб 11 перегляду «трансгендерність» уже не належить до психічних захворювань, але Україна поки що не запровадили ці зміни.
Я іноді забуваю, як звати мене за паспортом. Коли треба кудись їхати, я розгортаю його й такий: «О, привіт, це ти».
У мене з дитинства підвищений тестостерон, росте волосся на обличчі саме собою, його багато й на тілі. І я його зажди вищипував і голив, а тепер думаю навіщо, якщо робитиму трансперехід. Я звикаю до цього, напевне, буду вживати гормони для голосу. Буде період, коли буду жінкою з бородою з цирку, а потім я буду пі**ром, який відрізав груди, але продовжує обмазуватися блискітками й носити сережки.
Гендерна дисфорія
Не в усіх небінарних людей повинна бути гендерна дисфорія. Наприклад, хтось не ідентифікує себе як чоловік чи жінка постійно, але йому дискомфортно, коли їх так визначає хтось інших. Є люди, у яких не має тілесної дисфорії. Вони живуть із тілом у гармонії.
У мене ж є й соціальна гендерна дисфорія, і тілесна. З останньою я намагатимуся боротися завдяки операції, можливо, буду вживати гормональні препарати. Із соціальною дисфорією можна боротися камінг-аутом, постійним нагадуванням про те, як тебе називати, перебуванням в оточенні, яке тебе приймає.
Вони зчитують інших так, як їм говорить їхній культурний код у голові
Коли мені неприємно, що мене ідентифікують як жінку, я просто кажу про це. Люди роблять так не через те, що вони погані, не через те, що вони хочуть якось не так тебе назвати, а через те, що не розуміють. Вони зчитують інших так, як їм говорить їхній культурний код у голові. Цього можна позбавитися насправді, я вже натренувався й не сприймаю людей як чоловіків і жінок.
У компанії друзів, на роботі, у соцмережах мене називають у чоловічому роді. Загалом моє життя доводить, що можливо до людини звертатися так, як вона хоче.
Про хейт
У мене між ключицями є напис Survivalist – той, що виживає. Це про те, що я виживу за будь-яких умов, щоб не сталося. А навіть якщо я через щось помру, то як казав Пітер Пен: «Смерть – це ще одна велика пригода».
Я займаюся активізмом, тому мене постійно публікують у праворадикальних пабліках, погрожують убити. Та мені здається, що мене трошки побоюються. Я доросла людина, із великим досвідом, їм легше хейтити когось молодшого, у кого немає сил і ресурсів, щоб відповісти.
Після минулого Маршу рівності я потрапляв у списки «сафарі», у яких зібрані дані активістів із фотографіями та закликами на кшталт «знайдете – бийте». Зі мною такого не ставалося. Після однієї такої публікації мені зателефонували й попередили, що мій номер є в мережі. Виявилося, мене здала праворадикалам знайома.
Мені зателефонували й попередили, що мій номер є в мережі. Виявилося, мене здала праворадикалам знайома
Багато хейту, погроз і навіть смерті бажають у TikTok. Я зазвичай використовую ці коментарі, як привід навчити підписників, як спілкуватися з хейтерами, як відповідати на негатив. Для мене найкращий варіант – гумор. Коли це перестає бути чимось серйозним, воно перестає бути серйозним. Люди, які пишуть онлайн-хейт, нікого не підуть бити.
Коли хтось гортає стрічку й бачить, що людина виглядає як жінка, але говорить про себе в чоловічому роді, то в нього щось ламається в голові. З’являється бажання полагодити свій світ, який розвалився від цієї картинки. Починається хейт просто тому, що важко зрозуміти та склеїти реальність.
Нещодавно я був на тренінгу в Одесі й узяв з собою веселковий шопер. Було страшнувато. Там я відчував на собі погляди й чув, як мене обговорюють. Я проходив повз дівчат-підлітків, вони спочатку намагалися зрозуміти, хлопець я чи дівчина. А потім побачили мою сумку й кажуть: «А, ЛГБТ, понятно». У минулому році після «ОдесаПрайд» відбувалися серйозні напади на людей, було багато постраждалих, поліція не змогла адекватно зреагувати.
Я потрапляв у списки «сафарі», у яких зібрані дані активістів із фотографіями та закликами на кшталт «знайдете – бийте»
Про фільми й висвітлення небінарних людей
У небінарності нам ще далеко до квір-бейтингу. Ми настільки невидима категорія, що за будь-яку згадку просто дякуємо.
Останнє, що обговорювали, – це Локі. Він скандинавський бог, що змінює свою подобу з чоловіка на жінку. По суті, він небінарний. Позитивно, що Marvel дотрималися коміксів й оригіналу з міфології та зробили його гендер-флюїдним і бісексуалом.
Багато знаменитостей роблять камінг-аути: співачка Halsey, Демі Ловато, Сем Сміт, Езра Міллер. Важливо, щоб люди, яких люблять і слухають молоде покоління, робили камінг-аути. Коли мені було 15 років, мало того, що ніхто як Måneskin не цілувалися на сцені, не було взагалі ніяких згадок про трансгендерних і небінарних знаменитостей.
Ми настільки невидима категорія, що за будь-яку згадку просто дякуємо
Особливо круто, що з’являються небінарні персонажі в мультсеріалах. У «Принцесі Ши-Ра» є персонаж Double Trouble. Він позиціонується як небінарний і озвучує його теж небінарний актор. Це також важливо, адже підвищує видимість.
У TikTok є багато небінарних блогерів, більшість англомовних. Наприклад, Джефрі Марш, їм за 40 років і вони є небінарною персоною, знімають відео з підтримкою. З українських класно знімає про квір і лесбійство блогерка Ксеня Термасіна. Завжди правильний контент дають акаунти ЛГБТ+ організацій: «КиївПрайд», «Інстайт», «Параюристи», «Ліга», Trans Generation, «Когорта». Там працюють люди, які хочуть, щоб цей контент розвивався.
Коментарі
Підписатись