Власний досвід«Мене гризло, коли я дивилася на худих дівчат». Жінки про своє ставлення до целюліту

Целюліт є у 85–98% жінок, проте для декого досі це одна з найбільш нестерпних естетичних проблем. Целюліт може бути на всіх ділянках тіла, де є поверхнева жирова тканина. Проте найчастіше ми помічаємо його на ногах через анатомічні та фізіологічні особливості, а також через розподіл жирової тканини.

Індустрія краси нав’язує, що целюліт – це жахливо і з ним треба боротися перцевими обгортаннями й сухими щітками, виснажливими тренуваннями й великою кількістю випитої води.

Останні роки ця тема починає нормалізуватися: з’являються бодіпозитивні блоги, що набирають мільйони підписників, інфлуенсери й зірки показують своє справжнє тіло. Наприклад, акторка Ліна Данем позує із целюлітом для обкладинки журналу, а співачка Каміла Кабело записує відео про вдячність і прийняття свого тіла.

Ми поговорили з жінками, які намагалися позбутися целюліту, а в підсумку полюбили себе ще більше й зрозуміли, що він не заважає повноцінному життю. А також запитали дерматологиню Каріну Паньків, чому виникає целюліт і чи можна мінімізувати його прояви.

 Якось я була на відпочинку з батьками і моя тітка сказала: «У тебе така класна фігура, тільки сідниці якісь мляві». Мені було 13 років і тоді я не зрозуміла, про що вона. Приїхала додому, роздивилася в дзеркалі й побачила, що в мене бугорки на сідницях. Я прочитала, що треба зробити перцеві обгортання, щоб їх позбутися. Целюліт не зник, але я отримала опіки, які сходили ще три тижні.

Потім я почала вивчати цю тему через дівчачі журнали. Там ішлося про масажі сухою щіткою, від яких не було результату. Я робила й обгортання, і скраби, і масажі банками. Не розуміла, що воно не спрацює. А суспільство це нав’язувало. Я купувала гайди в дусі «раз і назавжди». Там були різні поради й обіцянки про те, що через два тижні целюліт зникне і все буде класно. Але насправді він не зникає, звісно, його стає менше, але в кожного він по-різному проявляється.

Рік тому я вирішила краще вивчити цю тему, знайшла хороше джерело, де пояснили, що целюліт – це нормально, особливо для дівчат, що це наша природна структура жирових тканин. Тільки тоді я заспокоїлася. Так, треба доглядати за своїм тілом, але любити його таким, яке воно є.

Моя мама завжди казала, що в мене прекрасне тіло, що целюліт є в усіх. Вона намагалася вберегти мене. Але хто слухає батьків у 13 років. [сміється]

 Я завжди була худенькою, а мій целюліт був майже непомітним. Я не ставилася до нього, як до проблеми, є так є. У 28 років я набрала вагу і помітила, що на ногах, сідницях і руках з’явилася «апельсинова кірка». Я засмутилася, почала думати, що вже негарна, і мало того, що товста, так ще й одяг збільшився на розмір-два. Життя – біль. [усміхається]

Це була осінь-зима, я носила закритий одяг і нормально себе почувала. У той період я перестала займатися фітнесом, танцями й розтяжкою, у пріоритеті були інші справи. Коли ж почалася весна, я подивилася на себе в дзеркало й зрозуміла, що мені не подобається відображення. Раніше я думала: треба займатися спортом, і целюліту не буде. Я почала читати різні матеріали з теми й зрозуміла, що можна не силувати себе спортом, а натомість ходити на масажі й змінити догляд. Я завжди піклувалася про обличчя, а тілу не приділяла достатньо уваги. До того ж я змінила харчування на більше якісне: це була не дієта, а просто виключення некорисної їжі.

Я купила суху щітку (якою майже не користувалася), наносила скраби, почала зволожувати шкіру кремом. Вона стала більш пружною й свіжою. Коли я побачила свої фото з пляжу, зрозуміла, що ефект дійсно є. Усе це я робила для себе, мене не цікавила думка інших, навіть якби хтось щось говорив. Я розуміла, що не подобаюся собі й поставила себе на останнє місце.

Я думаю, у соцмережах треба показувати себе справжню. Якщо дівчата-підлітки будуть бачити приклади блогерів і відомих людей, у яких теж є целюліт чи ще щось, то зрозуміють, що це нормально. Колись для мене була прикладом Кім Кардаш’ян, тому що вона вона була з великою попою, а не знала, куди подітися зі своєю. І вона показала, що можна відчувати себе королевою. В один момент я запитала себе: «А так можна було?»

 Колись я була дуже худою і мала булімію (один із видів розладу харчової поведінки – ред.). Потім почала набирати вагу, тому що сказали, що треба. Як наслідок з’явилися розтяжки, через які я почала перейматися. Тому зі стресом боролася поїданням солодкого й мучного. Через деякий час побачила на ногах «апельсинову кірку».

Я пам’ятаю те відчуття, що мене гризло, коли я дивилася на худих дівчат у спідницях і їхню рівну шкіру на ногах, порівнювала себе з ними. Мене це тривожило й вибивало з колії. У певний момент я носила тільки джинси і брюки, щоб ніхто не бачив мій целюліт. Тато теж його помітив і сказав: «Щось ти якось піднабрала, перестань їсти всяку фігню і все буде окей».

Я почала робити маски з червоним перцем, обгортання, намагалася розігнати кров у ногах, терла шкіру щіткою й думала, що це має допомогти. Шкіра стала гладенькою, але целюліт залишався. Навіть зараз, зі збалансованим харчуванням, мінімально, але він досі є.

Якось я ходила на шопінг зі своїм хлопцем і він сказав: «Було б круто, якби ти носила шорти, у тебе такі класні форми, чому ти їх приховуєш?» Я пояснила, у чому проблема, через що я комплексую. Він запитав, чому я люблю тебе такою, яка ти є, а ти не можеш полюбити себе. Мені було складно прийняти той факт, що моє тіло – це моє тіло. Я зрозуміла, що целюліт – це не вирок. Я можу бути будь-якою: худою без розтяжок і целюліту, а можу бути навіть із ними дуже сексуальною. І так, можна жити спокійно з целюлітом і радіти життю, ну, і їсти солодке. [сміється]

 Я завжди була трохи плас сайз. У 16 років я почала себе дисциплінувати і зараз я в крутих стосунках зі своїм тілом. Мені дійсно подобається, який я маю вигляд і вже не маю такої цілі – скинути вагу. Я пишаюся тим, що знайшла баланс між тим, що було і що є зараз. Мій шлях сильно вплинув на мою особистість і характер.

Із 16–17 років я завжди намагалася схуднути і то втрачала, то набирала 10 кілограмів за рік. Целюліт я помітила в період диких дієт, коли мені було десь 23. У мене були зриви й незбалансоване харчування, і як наслідок целюліт.

Я вирішила поекспериментувати: відмовилася від цукру й молочних продуктів. Ішла крок за кроком, почала додавати зволоження, хороший сон, вела здоровий спосіб життя. Давала собі термін 3–4 місяці, коли бачила результат, то йшла далі. (Але хочу наголосити, що це підійшло мені і є моїм власним досвідом). Так я прийшла до дисципліни: біг, харчування й зволоження. Якщо порівняти прояви мого целюліту 5 років тому і зараз, то різниця відчутна. Навіть у великій вазі й формі можна його перемогти.

Це велика омана думати, що дівчата з целюлітом і плас сайз-формами не ведуть здоровий спосіб життя. Я прийняла себе у той момент, коли рівень дисципліни та догляду за тілом перевищив моє невдоволення собою. Щодня я вкладала якийсь час і ресурс, потім бачила результат, який ставав візуально помітний. І йдеться не про кілограми, а про якість шкіри.

Чисте харчування і спорт – мій депозит у майбутнє. Я бачу, що шкіра мені вдячна. Я не знаю, коли саме вона стала гарною, але я це помітила, коли в мене в голові пройшла та ідея, що всі довкола кращі за мене. Тому мої три основні правила: не вживати цукор, не палити, не порівнювати себе. [усміхається] Я не орієнтуюся на цифру на вагах, а дивлюся на візуальний вигляд. Я кайфую, що змогла зробити якісне тіло.

 Мені було років 15, і я прочитала статтю, де писали, що целюліт – це жах. До цього я взагалі не помічала, в кого він є, а в кого ні. Я поговорила зі своєю хрещеною, вона сказала, що целюліт є взагалі у всіх жінок, навіть у дівчат, яким 12–13 років. Мене попустило.

Але в 17 років у мене почався розлад харчової поведінки, булімія, і мабуть, тоді я стала більше перейматися через целюліт. Я читала різні ресурси з невеликим рівнем експертності про те, як з ним боротися, що їсти, що не їсти. Наприклад, там казали, що треба випивати 4 літри води на день, тоді молекули жиру будуть не так групуватися під шкірою. Це була все антинаучна маячня. Потім я почала тестувати різні креми, та це не допомогло. Мій целюліт був не сильно помітний, просто бісило, що він узагалі є. Стресово було ходити в магазини. Там світло завжди падає зверху вниз і підкреслює кожну ямку на твоєму тілі.

Мабуть, усе життя я намагалася щось зробити з целюлітом. А він проявлявся сильніше і сильніше. Через булімію я постійно і набирала або втрачала вагу, з’явилися розтяжки. Десь пів року тому я зрозуміла, що не буду більше нічого робити, тому що це нормально. Мені здається, що, крім мене, целюліт ніхто не помічає.

У підлітковому віці зазвичай твоя соціалізація – це подружки і мама. І вони всі говорили: «Та хлопцям узагалі однаково, вони не помічають». І мене завжди дратувала ця позиція, що я маю любити чи не любити своє тіло з огляду на те, що про це думають хлопці. Моєю мотивацією завжди було те, щоб це подобалося мені. Це моє тіло, воно функціонує, може бігати, стрибати, класно танцювати, ходити в походи і це взагалі не пересікається з ідеєю целюліту. Він ніяк не заважає, окрім нав’язаних естетичних переконань. І мені взагалі стало легше жити з цим розумінням. Я почала носити речі, які до цього не носила раніше. Мене напружувало те, що я одягну юбку і в мене буде видно целюліт на ногах і вени. Після великого стресу в мене був епізод булімії, з якого я вийшла, почався етап прийняття себе – і целюліту теж.