Власний досвід«Я не відчуваю, що все повністю минулося». Жінки про життя після зґвалтування

Зґвалтування – травматичний досвід, який може мати психологічний, соціальний і фізичний вплив на жертву. Наслідки сексуального насилля можуть проявлятися навіть через десятки років.

Згідно з дослідженням щодо впливу зґвалтування на психічне здоров'я, унаслідок зґвалтування в третини жінок розвивався посттравматичний синдром і з’являлися думки про суїцид, вони також більш схильні мати залежність від алкоголю або наркотичних речовин. У них також підвищується ризик високого тиску, клінічно низької якості сну та розвитку симптомів депресії та тривоги.

Ми запитали в жінок, які пережили зґвалтування, як цей досвід вплинув на їхнє почуття безпеки та ставлення до чоловіків, свого тіла й сексу.

Мене ґвалтували двічі: шість і чотири року тому. Обидва рази це були люди, яким я довіряла. Я не маю змоги працювати з психотерапевтом, тому намагаюся впоратися з цим самостійно, розмовляю з близькими. Та я не відчуваю, що все повністю минулося. У мене залишилися сліди посттравматичного синдрому.

Уперше мене зґвалтував мій хлопець. У мене були гінекологічні проблеми, я лікувалася, тому мені не можна було займатися сексом певний час. Та він хотів цього та вважав, що в парі секс має відбуватися весь час, навіть якщо дівчина цього не хоче. Я з ним розірвала стосунки після цього.

Я до кінця не розуміла, що означає «зґвалтування», коли це сталося. Усі вважали, що це коли ти йдеш по темній вулиці й на тебе нападає незнайомець. А якщо ви в стосунках і від тебе вимагають сексу, але ти цього не хочеш, то це не зґвалтування. Я зрозуміла, що це було насилля, лише через декілька місяців.

Я розповіла найближчим людям, але соромилася про це говорити, бо відчувала себе якоюсь брудною, наче це зі мною щось не так, бо чому не хотіла займатися коханням зі своїм хлопцем, якщо він мій хлопець?

Після того дня не могла думати про секс зі своїм партнером або взагалі з будь-ким іншим. Я не могла уявити, що це ще колись станеться в моєму житті. Протягом двох років я не могла ні з ким ні зустрічатися, ні ходити на побачення. Коли зі мною хтось намагався познайомитися, я відчувала небезпеку. Одразу думала про те, що станеться, коли ми залишимося наодинці. Мені було некомфортно у своєму тілі й від думки, що в мене буде з кимось секс. У мене ще активізувався розлад харчової поведінки: я заїдала стрес через зґвалтування, набрала вагу, і це теж вплинуло на відчуття себе.

Удруге це сталося чотири роки тому, це був мій друг. Я йому довіряла й запросила на ночівлю, ніякого романтичного підтексту там не було. Ми взагалі в той день обговорювали наші закоханості, і він розповідав про свою дівчину. Я всю ніч пояснювала йому, що не хочу сексу. Під ранок це таки сталося.

Я вже знала, що то було зґвалтування, і розповіла подругам наступного дня. Реакція була різна. Хтось казав, що мене просто дуже хотіли, і це класно, коли тебе хочуть. Хтось підтримував.

Після зґвалтування я відчувала, неначе моє тіло більше не належить мені, і не хотіла дивитися в дзеркало. Тоді я почала цікавитися темою бодіпозитиву. Мені хотілося показувати справжню себе, з розтяжками та волоссям на тілі, робити красиві фото себе в білизні та публікувати це в соціальних мережах. Таким способом я неначе почала повертати собі владу над власним тілом. Звісно, процес був довгий і я неодноразово стикалася з критикою та слатшеймінгом, проте вірність собі та власним переконанням допомогли забити на це.

Не так давно я вперше опублікувала у своєму Instagram пост, який був присвячений темі сексуального насильства. У пості я писала про те, що за статистикою найчастіше насильство трапляється саме в парах та сім’ях і часто насильниками можуть бути близькі люди. Тоді я стикнулася з нерозумінням і звинуваченнями з боку свого колишнього партнера. Він сказав, що своїми постами я вчу жінок боятися хлопців.

Своєю розповіддю я хочу звернутися до дівчат і жінок зі схожою історією та сказати, що ви не одні, вам не потрібно мовчати та боятися, якщо ви хочете поділитися своїм досвідом. А якщо хтось вказує вам, як говорити про нього, замисліться, чи дійсно ця людина варта того, щоб надалі приділяти їй час.

Мені було 17. Це сталося на вечірці в гуртожитку. Він зґвалтував мене, доки я була п’яна та накурена й нічого не розуміла.

Наступного ранку ми прокинулися в одному ліжку, і він вів себе так... ніби в нас був секс. Ніби сталося щось, на що я була в змозі дати свою згоду. Як людина з досвідом нехтування своїх почуттів, я подумала, що, якщо він так себе поводить, то я щось собі, певно, надумала й у нас справді був секс за згодою.

Ми з ним ще деякий час спілкувалися, він зруйнував мою самооцінку і був жорстоким аб’юзером. На той час мало говорили про зґвалтування й токсичні стосунки, тому я не розуміла, що його поведінка та ставлення до мене – це не нормально. Мені постійно було дуже погано, і я думала, що просто якась не така, що проблема в мені. У якийсь момент я почала думати про самогубство, тоді й обірвала ці «стосунки».

Я нікому про це не розповідала досить довго, тому що розуміння, що відбулося, прийшло лише через півтора року. Я пішла на психотерапію, і тільки тоді до мене почали закрадатися думки про те, що це не секс, коли хтось майже у відключці. Я обговорила це з терапевткою, весь сеанс у мене були думки про те, що я себе накрутила, вони й зараз насправді лунають. Так, ніби це було «недостатньо зґвалтування». Мій мозок ніби каже, що зґвалтування – це щось справді жахливе й мій досвід не дотягує до цього рівня. Я не можу прийняти це як частину своєї ідентичності або свого досвіду. Я думаю, це частина самозахисту для того, щоб не стикатися з травматичними емоціями.

Після зґвалтування головне – це звернутися по психологічну допомогу самій або попросити когось з близьких. Не залишайтеся в цьому самі й пам’ятайте, що це ніколи не провина жертви. Мені довго було соромно за те, що «ну я ж напилася, сама винна». Проте це взагалі неправда. Якби я зустріла дівчину в такому стані, зробила би все, що в моїх силах, щоб вона була в безпеці. Зґвалтування – це завжди вибір насильника.

Це був день народження моєї подруги. Ми були п’яні. Усі пішли спати по кімнатах, і її найкращий друг зайшов до мене та зґвалтував.

Я думала, що, може, сама спровокувала його або подавала якісь сигнали, щоб це відбулося. Але це було не так. На ранок мені було дуже погано, усе боліло, була кров. Я нікому не розповіла тоді, що сталося. Намагалася сказати подрузі, але нас було надто багато та складно було з нею усамітнитися. Вона досі не знає.

Приїхавши додому, я зателефонувала подрузі, яку також зґвалтували. Поїхала до неї та пожила там кілька днів. Ми говорили про це як про щось нормальне, навіть не плакали. Я знала, що вона мене розуміє. Вона розповіла про свій досвід, пояснила, що з цим можна жити, і мені стало легше. Узагалі кожна третя жінка з мого кола спілкування пережила зґвалтування. У мене з’явилося таке дивне відчуття, що начебто всі жінки через таке проходять, що це нормально й у цьому немає нічого страшного. Я картаю себе за цю думку, але позбавитися її не можу.

У поліцію вирішила не йти. Пам’ятаю, коли дивилася серіал «13 причин чому», і там дівчинку зґвалтували. Я постійно думала, чому вона не розповіла поліції: треба ж його зловити, щось зробити. Коли це сталося зі мною, я зрозуміла. Коли ти пишеш заяву, то пускаєш у свій простір дуже багато людей, ти точно будеш варитися в цій справі, роздумах та аналізах ще дуже довго. Я б цього не пережила.

Я сходила тільки до гінеколога, дуже трепетна, мудра жінка. Вона побачила ранки й запитала про це, але я сказала, що це був просто невдалий досвід із партнером. Якби я могла повернутися назад, я б сказала їй правду. І взагалі дбайливіше до себе ставилася б.

Обкладинка: rawpixel