Власний досвід«Усередині нікого нема». Я пережила втрату вагітності

Мені подобається, коли я вагітна

Моя перша вагітність відбулася швидко й легко. Я побачила маленьку дівчинку, яка мені дуже сподобалася, і подумала, що хочу собі таку ж. Прийшла до свого чоловіка (який тоді ще був моїм хлопцем) і сказала про це. У нас вийшло одразу.

Другу дитину ми планували й хотіли ще раніше, аніж я змогла завагітніти. Це не було «по зальоту», для мене є принципова різниця між «займатися коханням» і «робити дітей», тому всі спроби були усвідомленими. Пам’ятаю цей день і мить, це точно було бажано.

Дізналася про вагітність, коли була вдома з мамою. Вона чомусь засмутилася, але я відреагувала спокійно: не було ні сліз, ні яскравих емоцій. Для жінки така новина завжди шок. Не треба боятися своєї реакції після того, як бачиш дві смужки на тесті. Ви не мусите бігати й стрибати від радості. Пізніше я зрозуміла, що ще тоді могла здогадатися, що щось піде не так. Можливо, підказувала інтуїція та внутрішні відчуття.

Цю новину захотілося відразу розповісти чоловіку, але не знала, як це зробити. Він був на роботі, тож вирішила просто зателефонувати під час його обідньої перерви. Тоді я сказала: «Подивися на небо. У нас буде малюк». Він відповів, який класний і гарний момент щойно був і подякував, що я поділилася цим так.

Ми чекали на дитину й були раді. Я постійно усміхалася, тому що люблю бути вагітною. Тоді ми жили з моєю мамою, родина була поруч, усе йшло дуже добре.

Друга вагітність виявилася іншою

Після того, як я перевірила ХГЛ (хоріонічний гонадотропін людини, який виробляється оболонкою ембріона і який діє на статеві органи матері, налаштовуючи їх на підтримку вагітності, – ред.), виявилося, що показники приблизно вдвічі менші, аніж треба. Це було мало, але не катастрофічно. Лікарка-гінеколог зателефонувала та сказала, що цього недостатньо для третього тижня, потрібно зрозуміти, що відбувається. Мені стало дуже неприємно, тому що вона прямо поставила під сумнів мою вагітність. Тоді це взагалі не звучало переконливо. Я відчувала злість і думала: якщо за статистикою, це відбувається з кожною четвертою, то я можу бути будь-якою, але не четвертою. Це ж тільки початок, скоро все налагодиться, це якась помилка. Надія на краще залишалася.

До 6–7 тижня ніхто з лікарів не каже перервати вагітність. Усі страхуються, тому що показники можуть змінюватися. На УЗД мені пояснили, що ХГЛ дійсно маленький, але вагітність є. Вона в матці, вона хороша, і її можна зберігати. Чомусь тоді я не пила гормони. Замовила, але так і не забрала з аптеки.

Згодом почалися незначні виділення, які мене турбували й тримали в напруженні. Під час першої вагітності такого не було. Я змінювала кількох лікарів і спеціалістів з УЗД. Потрапила до одного досвідченого лікаря, який сказав, що моя вагітність не перспективна. Пояснив, що в нього був тільки один випадок, коли він помилився, але тут точно впевнений.

У плідному яйці не було дитини

Мені поставили діагноз анембріонія. Це означало, що в плідному яйці не було дитини. У такому разі вагітність розвивається як звичайна, тільки деякі показники є нижчі. Усі ознаки вагітності, однак усередині нікого нема. Там порожньо. Я просила лікарів роздивитися, а раптом є хоч маленький шанс. Обрала формат чекати.

Лікарі поважали мої кордони й радили зробити так, щоб я відпустила вагітність сама, без втручання. До неможливості боляче було просто ходити й чекати. Я була вагітна і не вагітна водночас.

Жінці завжди треба давати собі час, щоби зрозуміти та прийняти втрату. Протягом 10 днів я пропускала через себе те, що з вагітністю щось не так. Силою думки тримала це в голові й розвивала.

Ми з чоловіком взяли відпустки, а доньку не водили в дитячий садочок. Були разом вдома й просто чекали. Пам’ятаю, як прийшла додому й зрозуміла, що я просто тримаю яйце в собі, тому що вірю в нього. Сіла перед дзеркалом і почала повторювати: «Відпускаю, відпускаю, відпускаю». Тоді в мене почалася кровотеча. Я відчувала спустошення та заперечення.

Я шукала підтримки

Удень і вночі я шукала історії, на які можна спертися. Хотіла когось запитати й поговорити про те, що відбувається. Але нікого й нічого не було. Заходила на різні форуми, де писали щось на кшталт: «Мені ставлять під питання анембріонію, ось такий термін і показник ХГЛ». Суть таких платформ у тому, що люди приходять із проблемою, але не повертаються з рішенням. Усі в коментарях відповідали на подібні запити: «Як ви? Що все-таки сталося? Ви писали ще у 2017 році». Та нічого невідомо досі.

Утрата вагітності – це стан, у якому ти почуваєшся як у в’язниці. Твоє тіло вже не твоє, ти не розумієш його, не можеш із ним домовитися. Ображаєшся, злишся, не знаєш, як у нього залізти та все змінити. У голові рояться думки, які неможливо заспокоїти.

Я зрозуміла, що повинна поділитися своїм досвідом. В інстаграмі розповіла, що зі мною сталося і як справлялася з цим. Мені пишуть багато жінок, які проживають втрату вагітності. Деякі з них хочуть поговорити зі мною особисто, тому що шукають підтримки й розуміння. Завжди знаходжу час на подібні дзвінки. Загалом я отримала повідомлення більше ніж від 500 жінок і можу сказати, що анембріонія буває в худих і повних, у 20-річних і 40-річних, у жінок, які вже мають дітей, і для кого це перша вагітність. У цього немає єдиного портрета. Така вагітність просто стається. Відчуваю за собою відповідальність говорити про це.

Утратила вагітність не тільки я

Утрата вагітності сталася не тільки зі мною, а й з чоловіком. На нас це вплинуло по-різному. Мені здається, йому було складно приймати й усвідомлювати те, що відбулося. І він має на це право. У його житті тепер теж є така історія.

Наші стосунки змінилися, але складно сказати, у чому саме і в який бік. Після цих подій чоловік швидко купив квитки на Мальдіви. Хотів, щоб ми прожили все в іншому місці. Там ми інсценували навіть весілля, я була в дуже гарній сукні, це цінні спогади для мене.

Коли ми повернулися, то одразу поринули в роботу. Але мені все ще було морально важко, тож я задумалася, заради чого ми так багато працюємо. Заради машин? Мені вони не подобаються. Заради квартири й одягу? У мене це є. І воно не робить мене по-справжньому щасливою. Ми поговорили з чоловіком і зрозуміли, що вдвох втомилися від шаленого ритму. Вирішили, що найкращим рішенням буде змінити картинку й провести літо в США. Я дуже люблю цю країну, вона дає мені багато сили й наповнення.

Важливі речі кажуть випадкові люди

Для того, щоб підтримати жінку в період утрати можна просто запитати: «Як ти зараз?» Ось таке просте магічне питання не переходить особисту межу, але водночас є дуже теплим і важливим. Тоді я знаходилася ніби у вакуумі, відсторонилася від усього зовнішнього світу. Коли написала пост, до мене почало приїздити багато жінок. Вони сиділи зі мною годину-дві й говорили. Кожна з них втрачала дітей, це був неймовірний прояв жіночої солідарності.

Моїх близьких друзів не було поруч. Думаю, що людина, яка не проживала втрату, не може зрозуміти в цьому іншу. Їй важко підтримувати й знаходити слова, які не були б образливими. Бути поруч у таких моментах страшно. Тому я не ображаюся ні на кого, а ставлюся з розумінням.

Я шукала щось, що мене може заспокоїти. І як часто буває, важливі речі кажуть випадкові люди. Одна дівчина розповіла, що в неї була така ж історія, як у мене. Коли вона дізналася, що втратила вагітність, то купила торт, прийшла до сина, і вони відсвяткували цей день. І через місяць та жінка завагітніла знову. Тоді мені було важливо почути її історію. Досі вдячна за цю щирість.

Донька постійно питала за малюка. Тож я вирішила пояснити, що він передумав з’являтися. Вона подивилася на мене, сказала, що ніколи його не відпустить, і більше ніколи нічого не запитувала. Це був чуттєвий момент і вияв її дитячої мудрості. Мія прожила зі мною цей період, я не соромилася при ній плакати й переживати всі емоції. Вийшло так, що ближче неї нікого не було. Вона була тією жінкою, давала мені любов. Дочка – моя найкраща подружка.

Організм досі думає, що я вагітна

Усе це дуже вплинуло на моє здоров’я, за яким мушу ретельно стежити. Я набрала вагу, у мене високий пролактин і деякі показники такі ж, як у вагітних. Мій організм думає, що я досі виношую дитину. Чула, що через 9 місяців він заспокоїться, і я мала народити ще у вересні. Досі не можу вирівняти менструальний цикл. Хоча не знаю, що саме на нього вплинуло, оскільки вилікувалася від коронавірусу й завагітніла майже одночасно.

Морально я дуже спокійна. Насправді це був один із найщасливіших років у моєму житті. Я шукала для себе трактування того, що сталося. Оскілький яйце було порожнє, зрозуміла, що це було моє особисте переродження. Я дуже сильно змінила життя й змінилася сама. Полюбила себе й не злюся на своє тіло за те, що воно так вчинило зі мною. Воно дуже класний комп’ютер, який розпізнав помилку, і з усіх можливих варіантів втрати мій виявився найлайтовішим. Можливо, я уникнула неблагополучної вагітності чи поганих наслідків для себе. Тепер знаю, що в мене є два варіанти того, як проходить вагітність: десь із дозволом, а десь без нього. І це нормально, що буває і так, і так.

Зараз я максимально наповнена й кайфую від себе. Це бачать усі довкола й кажуть, що я цікава, енергійна, легка. Тому розповідаю цю історію в дуже класний період.

Наступна вагітність

Я розумію, що наступна вагітність може пройти добре, а може знову статися те, що було. Не впевнена на 100%, що готова до двох варіантів. Треба привести своє здоров’я й гормони до ладу. Якщо завагітнію, буду рада, але активно не планую цього.