Власний досвідЧи можна одужати після розладів харчової поведінки? Жінки про свій досвід
Що робити, якщо РХП намагається повернутися
Розлади харчової поведінки (РХП), як-от: анорексія, булімія та компульсивне переїдання – передбачають нелегкий шлях до одужання. Він рідко буває прямолінійним і на початку викликає більше болю, аніж полегшення.
Одні пацієнти виліковуються від РХП повністю, у деяких старі звички повертаються дуже рідко, а інші на досить довгий час застрягають між повним одужанням і харчовим розладом. Героїні з різними досвідами одужання поділилися своїми історіями, а психологиня й психотерапевтка Надія Волченська розповіла, що таке часткове відновлення, як зрозуміти, що РХП повертається та що в такому разі робити.
Раніше ми вже розповідали, які є розлади харчової поведінки та їхні ознаки.
текст: Анастасія Микитенко
Дар’я
20 років
Краще б не було того дня, коли я дізналася, що таке калорії і які «класні» є способи схуднути
Це почалося, коли мені було 16, і тривало протягом двох років. Я планувала вступати на хореографічний факультет, і мені засіла думка, що всі танцівниці мають бути худенькі й маленькі. Я ще й не висока, тому кожен набраний кілограм було видно. Я почала читати про калорії й поступово їх зменшувала, до п’ятисот, інколи трьохсот на день. У 18 років я зрозуміла, що через РХП в мене вже два роки не йшли місячні, і вирішила піти до психолога. Мені поставили анорексію та булімію.
Рік по тому, як я вилікувалася, усе було нормально. А цією весною я без зайвих зусиль втратила 5 кілограмів. Тоді в мене з’явилася думка, що треба втримати цю вагу. Знову почалися якісь дивні думки, що треба рахувати калорії й ходити в зал. Так я повернулася до псевдовідновлення.
Деяких звичок я позбулася повністю: не викликаю нудоту, не планую прийоми їжі, перестала проходити 15–20 тисяч кроків у будь-яку погоду. Не було такого, щоб стовідсотково я повернулася до стану, у якому була під час розладу.
Дещо таки лишилося. Наприклад, я досі неоднозначно сприймаю своє тіло. Коли дивлюся на себе в дзеркало чи на фото, то бачу саме свої пропорції, а не спотворені уявою. Але коли відчуваю, що з’їла зайве, то мені одразу здається, що я важу більше кілограм на десять.
Я також досі знаю калорійність того, що з’їла за день. Я не рахую навмисно, просто звикла це робити й знаю калорійність продуктів напам’ять, без додатків. Досі не їм м’ясо та солодке, не п’ю солодких напоїв. Проте я однаково їм більше, аніж коли мала РХП.
Залишилося декілька думок, які заважають мені жити й досі. Я думаю, що танцюю, тому повинна тримати себе у формі. Фактично це стереотип: важливі мої професійні навички, а не моя вага. Коли мене критикують, особливо батьки, або я маю проблеми в особистому житті, чомусь здається, що це тільки через зовнішність. У мене досі немає усвідомлення того, що просто сталася така ситуація чи хтось без настрою. А ще я досі вважаю, що РХП – це нормально, якщо тримати якусь межу, і розумію, що це неправильно, але зупинитися не можу.
Коли я заходжу в архів історій і бачу свої фото в мінімальній вазі, то мені так хочеться повернутися в ту вагу, у те тіло
Це втомлює. Думки, що ти не в порядку й маєш психічний розлад, виснажують. Краще б не було того дня, коли я дізналася, що таке калорії і які «класні» є способи схуднути. А ще сильно втомлює ставлення інших до розладу і що ти з ним борешся. Вони так дивуються, що ти можеш з’їсти цукерку або цукор до чаю. Тоді ти починаєш себе накручувати й думати: «А, то це значить не нормально, і вони думають, що мені не варто класти цукор до чаю». І знову з’являються думки, що варто повертатися до свого «нормального» способу життя, тобто до РХП. Від солодкого я вже знову відмовилася. Коли я заходжу в архів історій і бачу свої фото в мінімальній вазі, то мені так хочеться повернутися в ту вагу, у те тіло.
Та я відганяю ці всі відголоски хвороби. Я починаю згадувати, як мені було погано фізично й морально, як складно мені було встати з ліжка і як я постійно думала про їжу. Згадую, що не зможу народити дітей, що буду знову непритомніти. Так себе й витягую. Зараз уже все набагато краще, я розумію, що треба моєму тілу. Та, думаю, у мене однаково залишаться відголоски РХП, просто проявлятимуться набагато рідше.
Орися
19 років
Мене вже не лякає зважування, і я займаюся спортом, коли це забажає моє тіло
Розлади харчової поведінки в мене почалися у 12 років. Друг нашої сім’ї сказав, що мені пора трохи схуднути, бо я як булочка. Ця булочка й засіла мені в голові. Я починала з правильного харчування та просто обмежувала порції, але потім перейшла на питні дієти й голодування, обмежувала калорії до декількох сотень, почала пити проносні засоби.
Коли я достатньо схудла й подобалася собі фізично, то почала кілограмами скуповувати їжу, яку мені забороняли дієти. У мене була ціль нарешті наїстися. Потім я все це вибльовувала в туалеті. Таке могло траплятися 3–5 разів на день. Я вже сама розуміла свою проблему, але не могла зупинитися, тому попросила батьків відвести мене до психолога. Мені поставили нервову анорексію та булімію. У прогресивній формі це тривало два роки.
Мене врятували психологи і я сама, бо багато читала та дивилася про РХП. Мені також допомогла оголена фотосесія. Я побачила себе і... полюбила. На це в мене пішов рік.
Я повертаюся до булімічних звичок, бо моя психіка так хоче скинути напругу й компенсувати емоції
Я уже 4 роки в ремісії й нарешті відчула цінність себе у світі та полюбила життя. Мене вже не лякає зважування, і я займаюся спортом, коли це забажає моє тіло, без компульсивних навантажень і посилів. Коли щось з’їдаю зайве, то вже себе не звинувачую.
Що залишилося з того часу, то це поодинокі булімічні зриви. Вони трапляються що пів року або рік. Зазвичай це через надто сильний стрес або емоції, які я не змогла прожити та проговорити. А ще коли я беру на себе безліч справ, з якими не можу впоратися. Зараз я розумію свої тригери й намагаюся робити все, щоб таких ситуацій уникнути.
Я повертаюся до булімічних звичок, бо моя психіка так хоче скинути напругу й компенсувати емоції. Це вже навіть не про схуднення та ненависть до свого тіла. Це турбоспосіб переварити емоції, але не переварити їжу. Коли один-два дні я так скидаю стрес, то намагаюся максимально не переживати цю ситуацію емоційно – сталося, то й сталося, я йду далі. Так буває в дівчат, які ввійшли в ремісію. Це нормально, і не варто винити себе за це. Тому намагаюся не згадувати, коли це було та що я тоді думала.
А ще важливо звертатися по допомогу, фільтрувати навіяні Instagram та «еталонами краси» думки й відстоювати кордони. Наприклад, коли в мій бік зараз говорять докори або поради, які я не просила, то можу відповісти, що це не нормально. Колись у мене не було такої навички, і частково через це в мене з’явилися булімія й анорексія.
РХП – це стан, який можна скорегувати, почати нормально сприймати світ і себе. Та ви маєте допомогти собі самі, бо жодна чужа думка не може вас врятувати, якщо ви самі цього не захочете.
Наталія
28 років
Перший період я дуже довго дивувалася, як так можна їсти усе, що хочеш, і тоді, коли хочеш
Я страждала на РХП від 20 до 25 років. Займалася моделінгом і вирішила поїхати в Японію. Вони люблять по-підлітковому худих дівчат, тому за три місяці до поїздки я почала худнути, різко обмежила раціон, ходила в тренажерний зал до обіду, щоб декілька годин не думати про їжу.
Я почувалася дуже щасливою, а потім повернулася додому й не мала більше стимулу стримувати себе. Організм згадав, що він дуже недоїдав, і в мене почалося компульсивне переїдання, після якого я все вибльовувала. Пробувала сама вирішити проблему, але не вийшло, тому зателефонувала психотерапевтці.
Навіть тоді моїм запитом було не РХП, а те, що я стала лінива й не зібрана, що хочу повернутися до часів, коли їла на 1200 калорій і ходила щодня в зал. Ми зрозуміли, що раніше я хворіла на анорексію, а потім – на компульсивне переїдання та булімію. Я зібрала весь комплекс РХП за декілька років. Відновлення тривало трохи менше року. Мені допомогла психотерапевтка та підтримка чоловіка.
Пройшло вже три роки. Зараз у мене зовсім немає старих звичок. Я не обмежую себе в їжі й не переїдаю. Перший період я дуже довго дивувалася, як так можна їсти усе, що хочеш, і тоді, коли хочеш. Я казала про це чоловіку ледь не щодня і, напевно, трошки його дістала цим. Та мені було однаково, для мене це було надто важливе відкриття.
Під час РХП я постійно коливалася у вазі, бо або себе дуже обмежувала, або намагалася наїстися. Тепер маю стабільну вагу, не відмовляючи собі ні в чому. Узагалі зрозуміла, що проблема не в тілі, а в тому, як сприймаю ситуацію. Зараз, коли в мене якісь труднощі, я не йду заїдати емоції, а намагаюся їх прожити або попросити підтримки в чоловіка.
Я рідко важуся й не виню себе, якщо набрала декілька кілограмів, узагалі про це не задумуюся
Я рідко важуся й не виню себе, якщо набрала декілька кілограмів, узагалі про це не задумуюся. Тепер любуюся своїм тілом і нормально сприймаю целюліт. Під час РХП я була задоволена собою лише раз, коли важила 45 кілограмів. Зараз дивлюся й розумію, що це було просто худе виснажене тіло, до якого не хочеться повертатися. У той час за ваги 50–52 кілограми мені здавалося, що всюди є лишнє. А зараз дивлюся на себе в те саме дзеркало з вагою 54–55 кілограмів і думаю, що я класна. У мене красиві груди, стегна й руки, немає до чого придиратися.
Пам’ятаю, що, коли мала РХП, то пояснювала психотерапевтці, що почуваюся, наче в глибокій ямі. У ній сиро й холодно, і скоро мене повністю засиплють землею. Та з цього стану можна вийти й жити прекрасне життя, коли ти себе не звинувачуєш і тішишся тому, який ти є. Я щаслива.
Надія Волченська
психологиня та психотерапевтка, голова етичного комітету Асоціації лікарів і психологів «Розлади харчової поведінки: терапія та превенція» (Україна)
Що таке квазі рекавері (псевдовідновлення)?
Відновлення після РХП найменше схоже на одужання в класичному значенні слова. Адже одужання – це коли в процесі тобі стає легше. А відновлення після РХП – це болісний, страшний і неприємний процес. Для пацієнтів рекавері на самому початку виглядає й переживається набагато гірше, ніж безпосередньо хвороба.
Тому існує стан, як-от квазі рекавері або псевдовідновлення. Це коли людина набрала вагу, позбулася деяких симптомів РХП, і їй загалом краще, ніж під час хвороби, але деякі звички ще лишаються. Ознаки квазі рекавері такі ж, як і в РХП, просто вони не такі виражені, мають непостійну природу, але, на відміну від симптомів РХП, не так охоче обговорюються.
У пацієнтів залишається занепокоєння своєю вагою/формою, але тепер про це страшно говорити, бо людина не хоче визнавати, що в неї залишилися симптоми хвороби. Тому вона ховає якісь симптоми, і людям навколо здається, що вона одужала. Насправді це не так. Потрібно ще пройти певний шлях до повного одужання.
Чи можна повністю вилікуватися від розладів харчової поведінки?
Так, вилікуватися повністю можна. Проте якщо людина зіткнулася з таким діагнозом, їй важливо бути уважнішою до себе, коли виникають думки про обмеження або невдоволення собою. Саме виникнення таких думок ще не є ознакою РХП, але важливо, щоб ці думки не займали всю увагу людини та не призводили до змін у житті.
Які знаки, що ваша хвороба повертається?
Насамперед це повернення вже відомих чи виникнення нових симптомів, пов’язаних із прийомами їжі та критикою власного тіла:
- підвищена увага до прийомів їжі;
- повернення старих або формування нових обмежень у харчуванні;
- збільшення фізичної активності, особливо тої, що спрямована на компенсацію з’їденого;
- поява контролю над усіма сферами життя, пов’язаними з їжею;
- зменшення соціальної активності, пов’язаної з їжею;
Найкраще буде, якщо людина самостійно заповнить тест ЕАТ-26. Він є найпоширенішим інструментом досліджень РХП та перебуває у вільному доступі.
Що потрібно робити, якщо ви відчуваєте, що РХП повертається?
1. Намагайтеся визначити, що змінилося у вашій харчовій поведінці. Чому саме зараз ви повернулися чи хочете повернутися до тих способів емоційного регулювання та поводження з собою, яке було за часів РХП?
У цьому вам може допомогти ведення щоденника емоцій і їжі. Він допоможе визначити взаємозв’язки між прийомами їжі (або їх відсутністю) та симптомами РХП. Записуйте в щоденнику, що й коли ви їли, якої сили голод відчували, які думки передували їжі і які були після.
2. Знайдіть вашу особисту «команду» – людей, які підтримують вас, грають на вашому боці в боротьбі з РХП й хочуть бачити вас щасливими та здоровими.
3. Уникайте спілкування з людьми, які підтримують не вас, а вашу хворобливу поведінку в їжі й оцінці власного тіла й коментують ваші зміни у вазі. Достатньо сказати, що для вас неприйнятно говорити про такі речі, щоб люди дійшли висновку, що ваше тіло – ваше діло.
4. Почистіть інформаційні джерела, що пропагують РХП, видаліть з підписок акаунти та людей, які пропагують нездорове ставлення до свого тіла, заохочують обмеження в їжі.
5. Поверніть їжу у своє життя. Плануйте прийоми їжі заздалегідь, стежте за тим, щоб їжа була доступною та регулярною. Не важливо, ви хочете пропустити прийом їжі з метою скидання ваги, поганого настрою або тому, що переїли вчора. Прийом їжі вже спланований і повинен відбутися у звичний для вас час, у звичному режимі та кількості.
6. Намагайтеся урізноманітнити доступні вам способи проведення часу. Особливо важливо знайти те, що швидко та просто підвищить вам настрій. Складіть список ваших особистих активностей (і пасивностей), не пов’язаних із їжею, які приносять вам задоволення.
7. Зберіть свою «тривожну валізу» з практик, які допомагають вам впоратися зі стресом, і виконуйте їх щоразу, коли з ним стикаєтеся. Ідіть на прогулянку, робіть дихальну гімнастику, включайте headspace, телефонуйте близькій людині, слухайте улюблену музику. Практикуйте дуже прості речі, ніби йдете на випередження симптому РХП, який може виникнути, якщо зараз ви не впораєтеся зі стресом одним із цих способів.
8. Поверніться до тих практик, які вже одного разу саме вам допомогли впоратися з РХП.
Якщо через якийсь час це не принесло результатів, то обов’язково зверніться до спеціаліста. Що раніше ви помітите рецидив РХП, то простіше буде впоратися з ним.
Коментарі
Підписатись