Власний досвід«Ми думали, що посивіємо разом». Жінки про розрив із подругами
«Коли згадую наш розрив, то думаю, що, напевно, з хлопцями так складно не розлучалася, як із нею»
Є тисячі книжок, пісень і фільмів про розбите серце після романтичних стосунків, але ми рідко говоримо про те, як насправді болить розрив дружби. Водночас друзі часто залишаються поруч набагато довше, аніж романтичні партнери, і знають нас краще.
Ми запитали в дівчат, як вони переживали розставання з друзями, а психологиня Злата Гнатюк розповіла, чому так важко розривати дружбу та як із цим упоратися.
Текст: Анастасія Микитенко
Юлія
28 років
Ми познайомилися в університеті на першому курсі та дружили дев’ять років. Вона здавалася сильною та дуже класною дівчиною, підтримувала мене в тяжкі періоди, завжди брала слухавку, ми постійно проводили разом час. Та найкраще я пам’ятаю те, як нам було весело. Знаєте, це щось схоже на хімію – здається, ви просто у всьому погоджуєтеся та завжди на одній хвилі.
Але через два роки вона потрапила в дуже токсичні стосунки. Дружба перетворилася в те, що я її постійно підтримувала та намагалася допомогти їй розібратися з хлопцем. Проте не завжди вона була жертвою, я не завжди була рятівником, а він не був катом увесь час. Іноді вона спеціально його провокувала, а часом вони возз’єднувалися та разом робили неприємні речі мені. Якось виявилося, що вона часто говорила неправду про справжній стан речей, розповідала хлопцеві мої дуже особисті історії та показувала наші з нею переписки, водночас видаляла свої повідомлення й удавала, ніби я намагаюся змусити її його кинути просто так.
Чому я залишалася в цій дружбі ще сім років? Насамперед – не відразу розумієш, у що тебе втягнули. Ніхто під час першого знайомства не каже: «Привіт, я маніпуляторка п’ятого рівня та буду тебе газлайтити». Ми багато на що можемо піти заради дружби, терпіти те, чого би не витримали в романтичних стосунках. Тому дуже важливо вміти зізнатися собі, що подруга робить тобі погано. Мені для цього треба було пропрацювати цю ситуацію з психотерапевтом.
Тоді здавалося, що це подруга на все життя та що ми будемо бабусями їздити на кабріолеті Італією.
Та найбільше мене тримала надія на те, що вона вибереться. Коли ти бачиш близьку людину в сльозах і синцях, поки вона розповідає про всі жахіття своїх стосунків, це тебе спонукає допомогти. Я сподівалася, що зможу цю ситуацію виправити. І я бачила її зусилля вийти з цих стосунків, і це ще дужче вселяло в мене надію.
А ще вона була людиною, з якою ми починали доросле життя та створювали себе, з якою в нас було багато історій і жартів, вона дарувала мені відчуття безтурботності. Тоді здавалося, що це подруга на все життя та що ми будемо бабусями їздити на кабріолеті Італією. Відчуття дружби у 21 й у 28 дуже різне – тепер я би не стала дружити з кимось лише тому, що нам весело разом, а й звертала б (і звертаю) увагу на інші аспекти, особливо на свої почуття. Але тоді цього було достатньо.
Коли згадую наш розрив, то думаю, що, напевно, з хлопцями так складно не розлучалася, як із нею. Наш розрив тривав років зо два – я переставала їй дзвонити та почала говорити, що я знаю, коли вона мене обманює. А потім стався великий конфлікт, коли виринуло ще більше фактів, які підтверджували, що вона бреше. Тоді я написала їй велике повідомлення про те, чому я не хочу більше спілкуватися. Вона його не сприйняла та почала всім говорити, що я просто кинула її у важкий момент. Після того повідомлення вона навіть не намагалася зв’язатися зі мною та якось прояснити ситуацію. Я почувалася злою, засмученою, зрадженою та скривдженою.
Та мені й зараз легко відкриватися людям, бо я знаю, що це історія не про цінність дружби, а історія окремої людини. З іншими подругами в мене все складається. Тому досі вірю, що дружба до кінця днів існує, вона прекрасна та має не меншу цінність, ніж стосунки чи сім’я.
Вікторія
(ім’я змінено на прохання героїні)
35 років
Зі своєю подругою я познайомилася в університеті на третьому курсі – тоді я саме перевелася на заочне навчання. Дружили ми досить довгий час, побували дружками на весіллі одна одної, подорожували разом, багато сміялися та підтримували одна одну. Ми були майже сестрами. Сумую за тими радощами без причин.
Після мого одруження (я вийшла заміж пізніше) ми досі зустрічалися один раз на тиждень, зідзвонювалися кожного дня. Якось вирішили заїхати до моїх батьків перед походом у кіно, брат був тоді вдома. Через тиждень ми знову вирішили там само влаштувати посиденьки, а в якийсь момент більше почали бувати в моїх батьків, аніж у кафе та кіно. Там у них усе і закрутилося з моїм братом: спочатку вони приховували свої стосунки, потім вирішили зізнатися. Я не була проти, тому що бачила, який він щасливий. Та потім вона почала його зраджувати та розповідати про це мені.
Мені було дуже погано після розриву з подругою, бо це відчувалося так, наче я втратила якусь частину тіла
Я завжди знала, що брат для мене буде на першому місці, і вона про це знала також. Тому, коли їй сподобався інший чоловік, поки вона була в стосунках із братом, вона пообіцяла піти, але хотіла зробити це гуманно та найменш болісно для нього. Спочатку я терпіла, думала, що вона знає, що робить, але стосунки розвивалися паралельно. Її зради я терпіла місяці зо три. Останньою краплею стало те, що брат подарував їй дорогий телефон на 8 березня – я вирішила все розказати, між нами трьома відбулася велика сварка. З братом стосунки дуже погіршилися, пройшов не один рік, щоби ми змогли спілкуватися, як раніше.
З одного боку, мені було дуже погано після розриву з подругою, бо це відчувалося так, наче я втратила якусь частину тіла, а з іншого боку, я відчула значне полегшення, бо тепер не мала ніяких секретів перед іншою рідною людиною.
Я не перестала вірити в добре, що є в кожній людині, але після того дуже придивлялася до людей, які хотіли зі мною товаришувати. На щастя, мене тоді ще підтримали дві інші подружки, з якими ми дружимо досі.
Марія
(ім’я змінено на прохання героїні)
25 років
На першому курсі ми разом робили лабораторну роботу, так і почали дружити. На той період у мене були дуже складні стосунки, спочатку говорили в основному про них і про навчання, але в кінці другого курсу я почала більше на неї звертати увагу, цінувати як подругу та проводити з нею ще більше часу.
Ми знову стали віддалятися, коли я почала легковажно ставитися до навчання. Нас об’єднувало те, що ми вдвох ночами вчилися та готувалися до пар та екзаменів, але на останньому курсі я вже розуміла, що не буду працювати в цій сфері та почала цікавитися іншим. Я покинула університет після закінчення бакалаврату, а вона продовжила навчання. Спочатку ми дуже часто зустрічалися – раз чи два на тиждень – бо в нас ще був відгомін прив’язаності. Але вона говорила про те оточення, яке я вже покинула, а в мене були нові знайомства, перша серйозна робота, тому спільних тем ставало все менше.
Після наших зустрічей мені ставало морально важко. З іншими людьми вона поводилася набагато жвавіше, була дуже включена в розмову, але зі мною ставала закрита та відсторонена. Я мала постійно жартувати, ставити запитання та придумувати нові теми для розмов, а вона просто відповідала одним словом або сиділа в телефоні. Я вже й напряму питала, чи їй не хочеться зі мною спілкуватися, чи їй більше не цікаво, але вона казала, що просто може зі мною не прикидатися, і те, що я бачу, це справжня вона. Після кожної зустрічі я думала, що це наша остання зустріч, бо я завжди виходила з них пригніченою та мусила довго відходити від наших розмов. А потім проходило два-три тижні, я розуміла, що сумую за нею, і запрошувала знову. І все повторювалося. Та цих зустрічей ставало все менше й менше, а потім я й зовсім переїхала в інше місто.
Ти дивишся «Друзів» і мрієш, що в тебе так також буде. Але це дуже важко втілити в реальне життя. У мене не вийшло.
Останню крапку поставити ніхто так і не наважився. У нас були не раз спроби з’ясувати стосунки, але все закінчувалося тим, що ми казали одна одній, що ми завжди будемо поруч і допоможемо одна одній, якщо що. Мабуть, через оце поступове вщухання і було важко. Ми стали спостерігачами публікацій одна одної, але було б нормальніше просто вже не знати нічого. Для мене це постійне нагадування про стару дружбу, за якою я досі сумую.
Ми ж на першому курсі мріяли, що обоє підемо в аспірантуру, станемо викладачками та працюватимемо в одному кабінеті – будували дуже великі плани на життя разом. Це була та людина, з якою ми разом змінювалися, формували себе як самостійних дорослих особистостей і пробували багато чого вперше. Ти чуєш, що найкращих друзів на все життя знаходять в університеті, або дивишся «Друзів» і мрієш, що в тебе так також буде. Але насправді це дуже важко втілити в реальне життя. У мене не вийшло.
Я зараз маю знайомих, спілкуюся з ними, виходжу кудись, нібито відверто розмовляю, але такої близькості не відчуваю вже ні з ким. Тепер думаю, що ось сьогодні ми класно побалакали, а потім, може, ніколи більше не зустрінемося. Я вже не прив’язуюся та не думаю, що хтось може стати моєю подругою – просто намагаюся бути вдячна за те, що мені випав шанс із кимось поговорити.
Злата Гнатюк
гештальт–психологиня
Чому друзі розходяться?
Є три поширені причини, чому люди перестають дружити. Перша – природна. Це коли в людей змінюються цінності, вони переростають дружбу або зникає контекст, навколо якого вони дружили – наприклад, школа, університет або робота. Досить часто люди дружать лише тому, що бачаться кожного дня та постійно мають тему для обговорень типу домашніх завдань, викладачів або клієнтів і колег. Коли ж спільний контекст зникає, то ви можете виявити, що це єдине, що у вас було спільного, і всі інші ваші інтереси та погляди дуже відрізняються.
Другою поширеною причиною є токсична дружба, яка приносить більше дискомфорту, аніж радості, бо вас критикують, активно порушують ваші кордони, не зважають на ваші потреби, використовують або постійно ображають, подаючи це як поради, турботу про вас і хороші наміри. Зрозуміти, що дружба починає вам шкодити, можна за тим, що ви відчуваєте після зустрічей із людиною – якщо після зустрічі ви почуваєтеся виснажено, відчуваєте полегшення, що це закінчилося, або обмірковуєте, що не так сказали, на які недоліки вам вказували й у чому звинувачували. Якщо ви проводите більше часу, сварячись і з’ясовуючи стосунки, аніж просто спілкуючись, то варто задуматися, чи потрібна вам така дружба взагалі.
А деякі розходяться, якщо більше не відчувають потребу в людині. Таке відбувається, коли ви об’єднуєтеся навколо спільного ворога або поганого досвіду (наприклад, розлучення або втрати роботи). Такі люди потрібні – у якийсь проміжок вашого життя вони можуть бути підтримкою й опорою і розуміти вас набагато краще, ніж ті друзі, які з вами довше, але живуть зараз дуже щасливо. Проте, коли змінюються обставини, то може виявитися, що вам мало про що є говорити, окрім як про спільне горе.
Чому так боляче розривати дружні стосунки?
Нам постійно показують, що розставання з романтичними партнерами дуже складне. У серіалах люди зустрічаються всього місяць, а страждають через це все життя та не підпускають до себе нікого нового. Проте чомусь ми мало обговорюємо те, як складно розходитися з друзями, з якими ми, можливо, з дитинства йдемо життям або вже декілька років підтримуємо одне одного.
Водночас іноді наші очікування від дружби навіть вищі, ніж від родинних або романтичних стосунків. Деякі люди розповідають друзям більше секретів і частіше діляться переживаннями, бо відчувають, наче з ними вони можуть бути на 100% собою і їх за це не осудять. Це люди, до яких ми йдемо у своєму найчутливішому стані й з усіма своїми проблемами, навіть після сварок із партнерами або родиною. Тому розставання з другом – це втрата близької людини та безлічі спогадів і досвіду, які з нею пов’язані.
Складніше також може бути через те, що ми рідко коли обговорюємо розставання з іншою людиною. У романтичних стосунках часто все відбувається прямолінійно та швидко – в один день ви разом, потім вам говорять, що стосунки завершились, і чому – і ви починаєте проходити всі етапи розставання. У дружбі ж цей процес дуже повільний – ви просто починаєте віддалятися, ніхто не каже: «Я більше не хочу з тобою дружити». Відтак ви до кінця не розумієте, чи кінець уже настав, а іноді марно шукаєте відповіді, чому так узагалі сталося. У деяких випадках ви так і не розходитеся назавжди, а стаєте далекими знайомими, які досі інколи зустрічаються та вітають одне одного з днем народження, але не відчувають тієї глибокої довіри, як раніше, і це може боліти ще більше та хвилювати ще довго після завершення.
Як пережити розставання з друзями?
Якщо ви помічаєте, що людина від вас почала віддалятися, тобто вона рідше виходить на зв’язок або менше цікавиться вашим життям, то можна спробувати прояснити, що ж сталося. Можливо, у людини якісь проблеми в житті або вона має якусь давню образу. Тоді ви можете обговорити проблеми, піти на парну терапію або ж узяти перерву в дружбі, це також нормальне явище. Якщо ж вам не хочеться продовжувати спілкування з людиною або вона повністю вас ігнорує, то важливо змогти це відпустити та дати можливість людині від вас піти. Зрештою, у неї є на це право, насильно близькість заново не збудуєш.
Далі починається період переживання цього досвіду. Ми так рідко говоримо про те, як болить закінчення дружби, що для когось це може стати несподіванкою, що вони відчувають такі емоції, а інші просто намагаються подавити в собі смуток, злість або нерозуміння, бо цих же почуттів не має бути, цього ніде не показують. Та варто собі дати час, щоби відчути та пережити всі емоції, подякувати людині за досвід, оцінити, що у вас було, і прийняти, що воно пройшло й більше ніколи не повернеться. Якщо хочете і маєте змогу, то краще обговорити цю ситуацію з кимось і поділитися тим, як ви зараз почуваєтеся та що вам би зараз допомогло відчути себе краще.
Якщо після розриву вам важко відкриватися іншим людям і довіряти їм, то варто повернутися до того місця, коли ви почали віддалятися від людей, зрозуміти, чого саме ви боїтеся. А потім прийняти той факт, що цей досвід не обов’язково повториться в наступних стосунках та усвідомлено вчитися заново довіряти людям.
Коментарі
Підписатись