Власний досвід«ЗСУ бореться за мою безпеку, а я борюся за ЗСУ». Дівчата про свій досвід волонтерства під час війни

Зараз майже вся країна перетворилася на один величезний волонтерський табір. Хтось плете сітки, хтось збирає й роздає продукти, хтось розбирає одяг, який невпинно несуть українці. За кордоном нас підтримують також та організовують табори для біженців і гуманітарну допомогу.

Ми запитали у волонтерів в Україні та за кордоном, як вони волонтерять і чому.

Ліза, 20 років

Щойно я прокинулася від вибухів і через 30 хвилин почула, що росія оголосила війну, я автоматично стала волонтеркою. Починала волонтерити інформаційно: ширила корисні пости та посилання, зв’язувала між собою людей, вирішувала логістично, як закрити чиїсь потреби. Зараз же я допомагаю організовувати доставку потрібних речей і гуманітарної допомоги прямо для ЗСУ в Києві, а також створюю платформу для волонтерів, де вони можуть організовано отримувати запити на необхідну гуманітарку й обробляти їх. Це робота 24/7, я з цим прокидаюся та засинаю. Щораз, коли думаю, що досить, я більше не можу, то кажу собі, що там люди помирають, тому мушу зібрати себе докупи заради них. Я згадую, як мужньо зараз борються наші солдати, порівнюю свої умови з їхніми та розумію, що мені взагалі не має сенсу жалітися. Так, наприкінці дня болять очі та голова, але це дрібниці.

Мене з дитинства навчали, що моя хата не скраю. Я знала, що не зможу виїхати, але й сидіти просто вдома та читати новини також не зможу. Я пробувала відволікатися на щось, що не пов’язано з війною або робити якісь робочі завдання, але зрозуміла, що так не можу. Мені здається, що все, що не пов’язано з війною, зараз просто не має сенсу. Усі дії мають бути спрямовані на те, щоб стати ближче до перемоги.

Більшість людей, яких я зустрічала у волонтерських штабах, намагаються усміхатися та сказати тобі щось добре. Ми всі можемо тривожитися всередині, але для інших ми залишаємося позитивними, заспокоюємо одне одного й часто говоримо про перемогу. Це нагадує, що все колись знову буде добре.

Волонтерство допомагає мені врятувати себе від того, щоб не з’їхати з глузду. А ще я розумію, що це мій спосіб вижити, хоча й наражаю себе на небезпеку, перевозячи щось по неспокійному Києву, я однаково тримаю свій фронт. ЗСУ бореться за мою безпеку, а я борюся за безпеку ЗСУ.

Я думала над тим, що моїх зусиль недостатньо, вони не надто глобальні. Проте зараз немає неважливого волонтерства: якщо ви бачите, що десь потрібна допомога, хапайтеся за це. Не треба боятися, що чогось не знаєте, вам пояснять і ви станете корисними. Якщо хочете й можете, просто почніть. Не знаєте, де шукати можливості, опублікуйте сторіс в інстаграм з тим, у якому ви місті, чи є у вас можливість волонтерити фізично та чи є у вас авто. Вас поширять і кудись прилаштують. Нині робота є для всіх.

Настя, 18 років

Я долучилася до волонтерського руху на четвертий день війни. Я розуміла, що моральний дух усе більше падає, сили наче є, але їх немає. Почала з того, що шукала місце, куди принести продукти й інші речі, зібрала тканину для сітки, занесла, куди потрібно й сама хотіла піти плести, але, як виявилося, уже й так було достатньо людей. Це, до речі, ще раз підтвердило, які ми, українці, єдині. Увечері цього ж дня зателефонувала знайома та сказала, що потрібні волонтери, і вже наступного дня я була в штабі.

Ми приймаємо всіляку допомогу від людей (їжу, засоби гігієни,одяг, ліхтарики, медикаменти тощо), розфасовуємо це, щоб потім передавати на блокпости, готуємо їжу для тероборони, переселенців та біженців і годуємо військових. Крім того, також ведемо інформаційне волонтерство, публікуємо та поширюємо сторі / пости щодо збору продуктів, плетіння сітки тощо. Я ще продовжую закуповувати за свій кошт продукти й також приносити їх волонтерам.

Настрій у штабі дійсно оптимістичний: ми всі дружно працюємо заради одного, і це надихає. Ми також багато сміємося та жартуємо. Коло волонтерства об’єдналися люди, ну, зовсім різних сфер діяльності: студенти, учні, члени молодіжних рад, кондитери, залізничники, перукарі, учителі, бізнесмени тощо. Хоча й приходжу додому втомлена, але так добре себе почуваєш, коли усвідомлюєш, що цей день точно прожитий недарма, а з користю для України. Морально набагато легше, ніж сидіти вдома: немає часу постійно гортати інсту та перевіряти новини, а сирена повітряної тривоги не така й страшна, коли навколо тебе інші люди. Коли навколо тебе безліч військових, і ти дивишся їм в очі, а там лише сильна віра в перемогу та щасливе майбутнє, то це справді заспокоює. Це все запевнює, що ти в безпеці, бо саме ці люди борються за мирне небо над твоєю головою.

Військові нашого міста передають: «Друзі, зараз як ніколи нам потрібна єдність. Підтримуймо одне одного, тримаймося разом, і саме так ми доб’ємося миру в Україні».

Катя, 23

українка, яка живе в Німеччині

Зараз більшість людей зібралися й роблять просто все, щоб якось допомогти країні. Так волонтерю і я, намагаюся хапатися за будь-що. Звісно, це відбувається в моменти, коли я не в істериці через якісь фото або переживання за батьків.

Я починала з інформаційних штук, усе, що треба, блокувала, з’єднувала людей і поширювала інформацію. Потім мені скинули контакт людини в Німеччині, яка займається передачею ліків, і я доєдналася до них. Нас було людей 20, де ми збирали інформацію про постачальників і перевізників, а потім ходили по магазинах та аптеках тут і скуповували всі медикаменти. Ми також хотіли на мітинг у Франкфурті, а зараз організовуємо збір гуманітарки та медикаментів у моєму місті, потім будемо доставляти або перевізниками або, якщо не знайдемо, повеземо самі.

Якщо ви думаєте, що це лише українська діаспора, яка все організовує, то це неправда. Німці, наприклад, також дуже активно включаються. Я дуже вдячна своїй німецькій сім’ї, ми всі разом бігаємо та шукаємо медикаменти, перевізників, продукти. Коли ми їхали на протест, то сестра мого хлопця принесла нам, мабуть, половину канцелярського магазину.

Я волонтерю тому, що не можу сидіти склавши руки: мене це вбиває. Проте я не думаю, що всі мають щось робити та поширювати інформацію. Зараз нормально допомагати, нормально не допомагати, нормально просто сидіти втикати в стіну або DDoSити сайти. Це мій індивідуальний вибір волонтерити, бо це те, що допомагає мені.

Я з Чернігова, і мені болить за кожне сповіщення в чаті «Суспільного Чернігів» або каналі ОДА, а волонтерство відволікає, допомагає перенаправити думки та підтримує мій бойовий дух. До того ж я маю провину вцілілого, і волонтерство тут також не замінне.

Що мені показали останні дні, то це те, що українці – найкращі люди. Як і всі, закликаю вірити в ЗСУ і в те, що все буде Україна. Я знаю, що зараз дуже важко дивитися на ці новини й фото, але бережіть і доглядайте за собою та своїми рідними. Ми все відбудуємо.

Габріела, полячка

У мене є друзі, які живуть у Києві, тому ця війна торкнулась і мене. Дуже боюся за них. Тому це було просто фактом, що мушу допомогти. До того ж у мене також є багато вільного часу, і я хочу провести його з користю. Зараз уже бачу результати своєї роботи, бачу, що можу реально допомогти цим людям.

Я не закріплена за якимось місцем, а просто намагаюся волонтерити, де можу. У нас у районі є волонтерський центр, і вони збирали речі й іграшки в Україну, і я вирішила допомогти їм розфасовувати речі, щоб українцям потім було легше знайти те, що їм потрібно. Я також допомагала на вокзалі, п’ять годин поспіль готувала бутерброди для людей, тому що багато українців приїжджають потягами, і вони дуже голодні.

Серед волонтерів дуже хороша атмосфера, тому що ми всі знаємо, що робимо це не за гроші, і немає сенсу сваритися та грубіянити одне одному. Люди в Польщі дуже сильно об’єдналися, й усі намагаються зробити свій вклад у допомогу. Хтось приносить речі, ліки та продукти, деякі одразу питають, як можуть допомогти руками, і віддають свій час та сили на це. Проте також допомагає багато українців – ті, хто тут жив або щойно приїхав. Вони постійно пропонують допомогу в перекладі або просто вільними руками.

Хотіла б вам передати лише те, щоб ви трималися та що я дуже пишаюся всіма вами й тим, як запекло ви боретеся за свою країну та цінності.