Є питанняВ Україні підписали перший партнерський договір для ЛГБТ-пар. Як він працює?

Громадська діячка Олеся Соломіна анонсувала, що підписала перший в Україні партнерський договір для ЛГБТ-пар. Його розробив адвокат Артем Афян. Нещодавно разом з Олесею вони запустили проєкт Love Unit, який допомагає іншим парам укласти партнерські договори.

Такий партнерський договір вони називають «альтернативою шлюбу, що є доступною для всіх». Зокрема, документ передбачає:

• право на спільно нажите майно й можливість його поділу в разі розірвання договору;
• доступ до палати або слідчого ізолятору, де знаходиться інший партнер / партнерка;
• можливість усиновлення дитини партнера / партнерки в разі смерті обох біологічних батьків або за інших обставин, у яких дитина може потрапити до притулку;
• призначення партнера / партнерки як спадкоємця в заповіті.

«Ми не можемо гарантувати на 100%, що кожен пункт цього договору буде виконуватися. Розуміємо, що доведеться судитися. Але наша ціль – змінити законодавство й отримати рівні права для всіх. Договір – один з інструментів комунікації [цього]», – розповіла Wonderzine Україна Олеся Соломіна. Запитуємо її, як працюватиме такий партнерський договір в Україні, і розбираємо таку практику з юристом.

Як з’явилася ідея партнерського договору?

Ідея створення цього договору виникла в Артема [Афяна] після концерту Елтона Джона. Тоді голова церкви сказав, що в Україні ніколи не буде гей-шлюбів. Артема це зачепило. Цікаво, що він гетеросексуальний чоловік, має вищу освіту, працює в юриспруденції, тобто не з тих, хто піддається дискримінації. Але в нього загострене почуття справедливості, і він поставив собі питання: «Чому хтось може укладати шлюб, а хтось – ні?» Тому Артем визначив собі за ціль створити договір, який дасть гомосексуальним парам права, хоча б наближені до того, що мають гетеросексуальні.

Він розробив договір, але тоді не зміг оформити, бо не знайшлося людей, які були готові зробити подібний камінг-аут. Договір пішов у стіл. А півтора року тому ми з Артемом спілкувалися й я розповіла якусь історію з минулого про колишню. Тоді він сказав: «У мене є договір [для ЛГБТ-пар], і я хочу, щоб ти на нього подивилася». Запропонував разом попрацювати над ним і я погодилася.

Ідея Артема була в тому, щоб змінити підхід до поняття «сім’я». Цей договір не лише для гомосексуальних пар. Він для всіх, хто вважає, що сім’я заснована на взаємних домовленостях і зобов’язаннях. Часто люди йдуть розписуватися в РАЦС і навіть не розуміють, що це їм дає. Завдяки цьому договору [його учасники] прозоро розуміють, що хочуть одне від одного.

Наразі в цьому договорі є максимум того, що може дати українське законодавство. Але ми розуміємо, що на основі нього можна скласти кращий. І, щоб далі щось змінювати, необхідний прецедент і судова практика. Важливо й те, що цей договір склав адвокат, який для того, щоб змінювати законодавство й підсилювати рівні права, готовий особисто судитися в кожному прецеденті.

Нам відразу сказали: «Ви ж розумієте, що цей договір – до першого суду?» На що Артем відповів: «Я дуже чекаю на цей суд».

З яких пунктів договору ви очікуєте, що доведеться судитися?

Зрозуміло, ми не можемо гарантувати на 100%, що кожен пункт цього договору буде виконуватися. Наприклад, договір дозволяє доступ [партнера / партнерки] в реанімацію, отримати інформацію про лікування та стан здоров’я, доступ до слідчого ізолятора, розпоряджатися тілом після смерті. По суті, цей пакет документів об’єднує багато нотаріальних довіреностей. Загалом це робоча в межах закону історія, але, як вона виконуватиметься, залежить від рівня толерантності вповноважених людей [які, наприклад, можуть взяти до уваги цей документ і допустити партнера в реанімацію або ні].

Щодо майнових питань є тонкощі. У шлюбі ваш партнер(-ка) не може продати квартиру чи машину без вашого дозволу. У партнерському договорі це так само прописано. Але на момент продажу, якщо партнер буде недобросовісним і не принесе документа про партнерство, нотаріус ніколи не дізнається, що квартирою володіє двоє людей. Однак у ситуації, коли квартира продана й є договір, то це є прецедентом для суду та можливістю претендувати на свої гроші. У разі, якщо люди живуть у громадянському шлюбі та квартира продана, довести вже ніяк не можна.

Але найбільше доведеться працювати з пунктом про опіку над дітьми. Наприклад, у лесбійській парі в однієї з партнерок є дитина й вони вдвох її виховують. І зараз це працює так: якщо біологічна мама помирає, а в дитини немає батька чи бабусі / дідуся, вона опиняється в дитячому будинку. Навіть якщо є живою людина, партнерка мами, яка її теж виховувала. Тому ми внесли [в партнерський договір] пункт, що мама може довірити дитину партнерці в разі своєї смерті. Така довіреність – прецедент для суду. Звісно, якщо в дитини будуть біологічні родичі, то пріоритет буде в них. Але, якщо їх не буде, то можна використати таку довіреність.

Який відгук отримали?

У нас залишили вже десятки заявок на сайті. Ми отримали дуже потужний відгук і постійно відповідаємо на запитання, які виникають. Багато хто хоче мати можливість всиновлювати дітей, до того ж просто зараз. Звісно, це нормально, що хочеться всього й одразу. Але на жаль, так не вийде. Треба буде працювати над цим. Я сподіваюся, що за інтенсивної роботи, а також за великої кількості фідбеку й підтримки таки зможемо змінити законодавство.

Чи вважаєте ви, що виключаєте таким документом необхідність легалізації одностатевих шлюбів в Україні?

Ми бачимо цей договір як частину шляху, кінцевою точкою якого є саме легалізація одностатевих шлюбів і рівні права для всіх. Ми йдемо до неї, просто маленькими кроками.

Якщо чесно, я засмутилася: ми очікували, що нам прилетить від «скрепоносців» і не очікували [критики] від деяких ЛГБТ-активістів. Однак я не вірю, що можна з точки, у якій немає ніяких прав, перейти відразу до тої, де права рівні. Я розумію, що потрібно взаємодіяти з державою, упроваджувати нові правила. Інакше не зміниш систему.

Чи можна вважати це першим одностатевим шлюбом в Україні?

Протягом останніх п’яти років в Україні багато дискусій із приводу створення інституту цивільного партнерства. Ще у 2015 році Президентом України було підписано Національну стратегію у сфері прав людини, де передбачено розроблення законопроєкту про цивільне партнерство. Проте на сьогодні ніяких змін не відбулось.

Своєю чергою, ми не можемо сказати, що цей договір є першим де-факто одностатевим шлюбом в Україні, бо не маємо реєстру чи опублікованої офіційної статистики з такими угодами. Але практика врегулювання відносин між особами, що не перебуваються в зареєстрованому шлюбі достатньо поширена, бо, у першу чергу, покликана врегулювати майнові відносини між фізичними особами.

З цією метою особи досить часто укладають угоди про поділ майна, яке перебуває в їхній спільній власності, угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та угоди про поділ плодів і доходів від використання спільного майна. Але де-факто шлюбом підписання такого договору все ж таки вважати не можна, адже він не надає навіть близько тих прав своїм сторонам, які надає шлюб у межах законодавства України.

Чи можна вважати, що такий договір документує створення сім’ї або цивільний шлюб?

Саме поняття «цивільний шлюб» в українському законодавстві відсутнє. Існує поняття «особи, які проживають однією сім’єю» – це ті, хто не перебувають у шлюбі, але спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Якщо виконуються ці умови, ми можемо назвати цей союз сім’єю. Такі стосунки можуть бути врегульовані договором, який має бути укладено в письмовій формі.

Проте ми не можемо вважати спільне проживання одностатевих пар «цивільним шлюбом», «фактичними шлюбними відносинами», бо саме поняття шлюбу визначається Сімейним кодексом як «сімейний союз чоловіка та жінки». І в цьому й полягає основна проблема, адже в суді виключно ґрунтуючись на положеннях наведеної статті, а тому поки що будь-які відносини між одностатевими парами, навіть з усіма ознаками «фактичних шлюбних відносин», не будуть визнані такими.

Чи має партнерський договір юридичну силу в Україні?

В Україні діє свобода договору. Однак усі угоди мають відповідати загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Тому більшість положень такого договору, на мою думку, буде неможливо примусово виконати через суд.

Так, наприклад, особи, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, не мають права укладати шлюбний контракт. А в деяких частинах розробленого договору він виконує саме функції шлюбного контракту.

Сьогодні ми не можемо однозначно стверджувати щодо судових сварок у таких відносинах, бо не маємо судової практики. Проте ми можемо проаналізувати судову практику щодо чоловіків і жінок, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбних відносинах. Уже сьогодні ми бачимо, що у практиці існує багато випадків із проблемами заперечування у сферах спадкування, поділу майна, виплати аліментів, визнання батьківства й так далі.

Чи є практика подібних договорів за кордоном, де одностатеві шлюби теж нелегалізовані?

У Польщі не існує спеціального закону щодо спільного проживання, проте в різних правових актах або постановах Верховного суду є положення, які визнають відносини між партнерами, які не перебувають у шлюбі, і так надають їм певні права та обов’язки.

Наприклад, у 2012 році Верховний суд ухвалив постанову про тлумачення терміну «особа, яка фактично спільно проживала з орендарем» стосовно чоловіка-гея, який був співмешканцем померлого [партнера]. Суд постановив, що особа, яка спільно проживала з орендарем, є пов’язаною з ним тенетами емоційного, фізичного та економічного характеру. Це також стосується осіб однієї статі.

Раніше, у березні 2010 року, Європейський суд із прав людини ухвалив у справі «Козак проти Польщі», що представники ЛГБТ-спільноти мають право успадковувати від своїх партнерів. У кінці 2010 року суд у Злотово ухвалив, що партнерка померлої жінки має право продовжити оренду своєї комунальної квартири. Муніципалітет оскаржив вирок, але Окружний суд Познані відхилив апеляцію. Так, рішення Злотовского суду стало остаточним. «Суд встановив, що ці жінки фактично залишилися у стабільному партнерстві. Будь-яке інше тлумачення призведе до дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації».