КолонкаГрошей нема, бери, жінко, саморозвиток. Ганна Улюра – про історії успіху і книжку «Жіноча компанія»
Усі щасливі історії схожі одна на одну
Ганна Улюра
Літературна критикиня
Історії успіху – жанр, який першим взяв на озброєння піар, тож й «успіх» тут – це адекватний відгук спільноти на серію цілеспрямованих акцій членів спільноти. Вони стимулюють діяти, перемагати, а в разі невдачі – адекватно оцінювати свої промахи й шукати вирішення проблем. Гепі-енд тут обов’язковий і для героя, і для читача. Так само обов’язковим є момент, коли читач може й мусить співвідносити себе з героєм, особливо коли йдеться про певну загрожувану / недооцінену групу, от як жінки-бізнесменки.
Є одна проблема з історіями успіху: як всякий жанр, який має чіткі схеми, ці розповіді одноманітні, чув одну таку – чув кожну з таких. А як зробити книжку, що складається зі ста історій успіху так, щоб вона все ще була цікавою, а не монотонною?
А ніяк: усі щасливі історії схожі одна на одну. Можна, втім, спробувати підслухати те, що учасники таких бравурних сторі нам воліють прямо не говорити. І, може, навіть почути. Свою спробу зрозуміти, що стоїть за успіхом жінок у бізнесі, робить Ґрейс Бонні в книзі «Жіноча компанія: Поради й натхнення від 100 мисткинь і підприємниць».
Усі щасливі історії схожі одна на одну
Ґрейс Бонні провела сотню коротких інтерв’ю з бізнесменками, вона використала для розмов типові й однакові здебільшого питання, а це дало можливість почути щоразу сильні й оригінальні голоси. Таки вдалий хід: ті самі питання – дуже різні відповіді. Кожна історія насправді захоплива, і про більшість героїнь тут же хочеться дізнатися ще щось, як смакують її тістечка, у чому особливість її дизайну інтер’єрів, одягу, текстилю, прикрас, чим особливі її книжки й картини, які модні тренди вона просуває абощо. До того ж книжка розкішно ілюстрована, неймовірно красиві живі портрети. Про що не хочеться додатково дізнаватися, так це про бізнес-моделі, котрих ці жінки тримаються у своїй роботі. Ну, бо вони про це й не говорять, то нам це й нецікаво.
Жінкам усе ще незручно говорити про гроші, які вони заробляють
Головне питання кожної розмови: «Що для вас означає успіх?»
І лише кілька героїнь назвали фінансову стабільність як фактор успіху й то не передусім. Саморозвиток, незалежність, можливість присвятити себе улюбленій справі, але ніколи не гроші. І тут красиво резонує одна з респонденток, старша, доста сурова пані, яка працює в індустрії моди, котра трішки роздратовано кинула репліку: це, мовляв, бізнес, навіть у креативних індустріях це завжди залишається бізнесом, треба любити працювати на прибуток і працювати з фінансовими ризиками, інакше ви просто інституалізували своє хобі. Таке висловлювання на всю книжку одне однісіньке. І справа навіть не в тому, що всі героїні «Жіночої компанії» належать до креативних індустрій, вони просто не говорять про гроші, а цього ми-таки ніколи не зустрінемо в книжках, які розказують історії успіху бізнесменів, а не бізнеследі. Жінкам усе ще незручно говорити про гроші, які вони заробляють. Неприпустимо, соромно, нескромно. Але ж ідеться саме про успішний бізнес, а не про путівник ашрамами для спраглих самовдосконалення.
Які критерії успіху натомість залучають до розмови?
Мисткині й підприємниці «Жіночої компанії» передусім міркують про створення для себе умов праці, у яких їм буде комфортно й безпечно. «Якість мого життя. А для мене якість життя – це свобода обирати не через страх». «Лише ті раціональні компроміси, які не ламають, а допомагають». «Бути спокійною та щасливою, систематично створюючи те, що я люблю». «Усвідомлення того, що я досягла в житті більшого, ніж ті жінки в моїй родині, котрі прокладали цей шлях, готуючи злітну смугу для мене». «Це бачити власні нищівні поразки й однаково любити себе». Такого в книжці чимало. І за кожною такою реплікою – досвіди, коли доводилося поступатися власним простором і власною безпекою. Жодна з героїнь книжки не говорить, наскільки їй було некомфортно, коли доводилося працювати «не на себе» чи співпрацювати не в суто жіночих колективах, але ті історії лише проступають як тіні на напунцованих до блиску дзеркалах Бонні. Кожна з героїнь потребує наразі тільки одного – бути в безпеці. І це значить, що жодна з них так не почувається наразі.
Кожна з героїнь потребує наразі тільки одного – бути в безпеці. І це значить, що жодна з них так не почувається наразі
Другий фактор успіху, на який звертають увагу всі розповідачки історій, – визнання.
Вони говорять про радість, яку можуть дарувати своїм клієнткам, і подяку, яку всотують навзаєм. Але найчастіше звучить слово спадщина. «Це ніби усвідомлення, що лишаєш по собі спадщину». Речі чи послуги, які створюють ці жінки, вони ніколи не розглядають як суто речі чи послуги, але завжди – як зв’язки між людьми, особливий спосіб комунікації, коли співрозмовниці чують і цінують одна одну. Тут знову й знову проступає майже в кожній історії пережитий чи актуальний «комплекс самозванця» (самозванки, даруйте). Яким би прибутковим (а це ми вже дізнаємося не з книжки, а з гуглу) не був бізнес тієї чи тієї героїні, наскільки високим би не був її символічний капітал (бо в роботі Бонні є чимало художниць, акторок і письменниць доста відомих), кожна з жінок скаже щось на кшталт «відчувала, наче ошукала людей, наче не варта їхньої уваги». І можна знову ж таки тільки припустити, скільки років і скільки людей втокмачували в їхні голови, що жінка та своя справа – речі непоєднувані, гротескні й «зараз я розповім тобі, як було треба, мала».
Попсовий образ «бізнеследі», відомий нам з посередніх голлівудських кіно початку 90-х, встиг стати стереотипом, так і не побувши рольовою моделлю. Бонні невипадково звертає свою увагу тільки на креативні індустрії, простір лабільний і неієрархічний, куди жінці ще можна ввійти без видимих уражень (ах, якби почитати таку книжку про жінок у «великому бізнесі»!). Самотні, жорсткі, позбавлені почуттів та емоцій, безвільні й тиранічні, одночасно лицемірні, «по трупах» і «через ліжко», «за квотою» й «напролом» – чого тільки не почують про себе успішні жінки-підприємці. Так чи інакше героїні книжки відгукуються на ці стереотипи, тому для них усіх: успіх – несоціальна, неполітична заява, успіх тут – винятково етап саморозвитку, внутрішня робота над своїми страхами.
«По трупах» і «через ліжко», «за квотою» й «напролом» – чого тільки не почують про себе успішні жінки-підприємці
Серед питань є група, яка наче відкриває площину, де можна поговорити про труднощі й перепони (але ця розмова не розвивається). Ці питання, від чого довелося відмовитися, без чого не змогли б працювати й що захоплює в жінках-колегах. Зрештою, то все ще питання про успіх, але уже не про спосіб, а про його умови. Найчастіше на такі питання співрозмовниці Бонні відповідали так: довелося відмовитися від часу, який могла провести з рідними та близькими, від родини й можливості мати дітей, але не змогла б прожити без підтримки родини й коханих. І жодна з них не бачить протиріччя в цих твердженнях. Одна з респонденток розказала, чим захоплюється в жінках-колегах; почуйте цю відповідь: «Обмеження, оскільки я сама маю кілька й постійно борюся з ними. Вельми корисно спостерігати за успішними креативними жінками, які процвітають завдяки своїм обмеженням, а не всупереч їм». Ця відповідь, сотня подібних до неї за задумом авторки «Жіночої компанії» мають надихнути, а не перелякати раз і назавжди.
Певно, що так і є: мають надихнути, значить, мусять.
Ґрейс Бонні. Жіноча компанія: Поради й натхнення від 100 мисткинь і підприємниць / Переклад Оксани Журавльової. Київ: ArtHuss, 2020. 360 с.
Редакторка:
Анна Хаєцька
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись