Колонка«Чому я досі не стала щасливою мамою?» Колонка Насті Дєрскої про репродуктивний тиск
«Часікі тікають»
«Усім привіт, я Настя, мені 28 років, і я не вагітна. Досі! Так, для багатьох людей це проблема, тому що жінка після 25 сприймається, як кулінарія в «Сільпо» після 8 вечора. Усі чекають, що на тебе має бути якась знижка», – іноді я починаю свій виступ із цих слів. Та, відверто кажучи, коли писала цей жарт, то не розуміла масштабів проблеми. Тоді недолугі поради здавалися чимось комічним і я навіть не підозрювала, що їхня кількість зростатиме в геометричній прогресії, а я сама з часом почну відчувати себе винною за те, що живу «неправильно».
Іноді я заплющую очі й уявляю світ, де ніхто не ставить жінці таких запитань. Або хоча б не використовує в цих питаннях слово «досі». Чудовий, щасливий світ, де репродуктивні плани є особистою справою, а допитуватися про них щонайменше не етично. Безперечно, моє найближче оточення вже стало таким світом, але варто визирнути за його межі – й ось ти вже вислуховуєш тиради про своє призначення, «часікі», які тікають, про нескінченний егоїзм жінки, яка «досі» не присвятила себе материнству.
Для когось мій вік і відсутність дитини – це пряма ознака поразки, яка вже відбулася. Для мене мій вік і відсутність дитини – це взагалі не категорії, які потрібно зіставляти. Якщо уявити собі рівняння, яке має вирахувати, чи готова я стати матір’ю, то там будуть різні змінні: бажання стати матір’ю, фінансова спроможність, психологічна зрілість, стосунки з партнером, підтримка родини, клімат у країні й навіть наявність місць у дитсадку. Проте зазвичай готовність жінки до материнства вираховується значно простіше. Тобі 20, 25, 30 (залежно від того, у якій місцевості ти мешкаєш), і ти жінка = ти готова!
Для когось мій вік і відсутність дитини – це пряма ознака поразки, яка вже відбулася
Це чоловік може «недозріти», його до того не готувало ні життя, ні «інстинкти», чого не скажеш про тебе, дорогенька. Ти ж готова від природи, за божественним призначенням, із благословення прабабусі чи ще хтозна-кого. А якщо ти наважишся із цим не погодитися, то обов’язково дізнаєшся, що це копирсання в твоєму спідньому відбувається задля твого ж добра. Чомусь навіть малознайомі люди переймаються, що ти можеш позбавити себе щастя материнства й «забути» народити дитину, якщо тобі, звісно, не нагадати.
Постійно стикаючись з подібним, я зрештою зрозуміла, чому люди не бачать нічого поганого в таких розмовах. Адже скільки я себе пам’ятаю, материнство описують як щось ідилічне, сповнене нескінченної зворушливості й ніжності, а для опису самої вагітності використовують кліше «найщасливіший період у житті жінці». Це своєрідне «причинення добра», бо що поганого в тому, щоб підштовхнути жінку до найкращого рішення в її житті? (Спойлер: дуже багато поганого).
Прагнення до комфортного материнства сприймається як оксиморон
Такі категорії, як: «репродуктивний тиск», «післяпологова депресія», «штраф за материнство» – стали обговорювати в нашій країні нещодавно й неголосно. Сама ідея привернення уваги до проблем материнства прирівнюється до егоїзму й безвідповідальності, бо: а) раніше жінки народжували в полі та не скаржилися; б) якщо ти бачиш у материнстві проблеми, ти погана мати. Вочевидь такі тези не витримують жодної критики, проте це ніяк не заважає їм поширюватися.
До того ж саме прагнення до комфортного материнства сприймається як оксиморон. Холодне полум’я, бідний багатій, комфортне материнство? Що?! Суспільна логіка з цього приводу загадкова, адже, з одного боку, материнство – це безхмарний період блаженства, а з іншого, самопожертва, яку має здійснити кожна жінка.
Народжуй, бо буде пізно!
Репродуктивний тиск посилюється з віком. Що старшою стає жінка, то частіше їй будуть робити «нагадування». Цікаво, що за останні десятиліття стандарт дітородного віку дещо змінився. Наприклад, у часи моєї мами 25 років було умовною межею, після якої годі й сподіватися на здорове материнство. У мій час ця планка змістилася ближче до 30 років.
Проте біологічні реалії не такі категоричні, як про них розповідають тітка Люба й баба Валя. Сама ідея певного дедлайну в молодої фертильної жінки – це щонайменше не логічно. Така межа існує, але це менопауза, а вона наступає пізніше. Немає чіткої відповіді, який вік найкращий для народження дітей, оскільки це складний індивідуальний процес. Вік матері – лише один з факторів; існує ще багато інших: загальний рівень здоров’я, спадковість, шкідливі звички, рівень стресу, екологія, вік батька дитини, його рівень здоров’я, шкідливі звички та спадковість. Так, вік чоловіка також є фактором ризику, але «радники з питань дітонародження» чомусь полюють виключно на жінок.
Що старшою стає жінка, то частіше їй будуть робити «нагадування»
Народження дитини в 25 років не гарантує відсутності ускладнень, як і народження в 38 років не гарантує їхньої наявності. Безперечно, з віком шанси завагітніти знижуються, проте це не відповідає рівню паніки, яка насаджується жінкам. Наприклад, згідно з дослідженням Девіда Дансона, 82% жінок у віці 35–39 років успішно завагітніли впродовж року, а у віковій групі 27–34 роки цей показник склав 86%. В іншому дослідженні показники склали 84% у віці 20–34 років і 78% у 35–40 років. Сучасна наука має докази, що прірви, у яку в 30 чи 35 років різко падає жіноча фертильність, не існує. Ба більше, психологічні аспекти не менш важливі за фізіологічні: стрес – один із факторів, який суттєво знижує жіночу фертильність. Експериментально я змогла встановити, що непрохані поради щодо народження дітей викликають у мене стрес. Тож сподіваюся, що ця інформація рано чи пізно дійде до прихильників репродуктивного тиску й допоможе їм зрозуміти, що їхні методи не ефективні.
Народжуй, бо в країні падає демографія!
Цей аргумент дратує більше за інші, оскільки його я можу почути навіть з екрану телевізора. Зазвичай, втрачаю залишки самоконтролю, коли чую недолугі жарти про підвищення демографії на карантині. Сподіваюся, що колись саме слово «демографія» стане моветоном для політиків і їхніх спічрайтерів.
Чому мені не подобається це слово? Тому що воно зводить людське життя до цифри у відомості. Але навіть якщо ми захочемо залишитись у площині статистики, то з’ясуємо, що для маленьких цифренят у нашій країні банально бракує дитсадків і шкіл. Наприклад, дефіцит дитсадків у Києві й області – 125 дітей на 100 місць, у Львівській області – 129 на 100 місць, в Івано-Франківській – 131 на 100 місць. І це не найсерйозніша з проблем батьківства. За даними ВООЗ, Україна займає 40 місце з 50 за рівнем материнської смертності під час пологів з показником 24 випадки на 100 000 пологів. Як порівняти з Фінляндією чи Польщею, цей показник дорівнює 3 на 100 000. Список таких проблем не вичерпний, тож куди більш логічним мені здаються заклики до підвищення рівня медицини й освіти, інклюзивності громадських зон для людей з дітьми, підтримки державою молодих сімей… Проте чомусь заклики до підвищення демографії я чую частіше.
Адекватна медична допомога вагітній жінці – це досі привілей
Розмови про скорочення кількості населення та «старіння нації» в політичній дискусії обурюють мене, оскільки перекладають відповідальність на самих громадян. Мовляв, українці послали під три чорти козацький рід, якому не повинно бути переводу. Проте це звучить абсурдно, оскільки взаємозв’язок демографії й економіко-соціального клімату – це доведений факт.
Навіть просто замислюючись про потенційне материнство, я розумію, що на мене чекає величезна кількість небезпек, від яких ніхто не планує мене захищати. Як би песимістично це не звучало, але моя країна не є комфортним і безпечним місцем для мене та майбутніх козачат. Оскільки навіть адекватна медична допомога вагітній жінці в українських реаліях – це привілей, а не залізобетонна норма. І дізнатися про це можна не з пліток, а зі звітів ООН. Процвітання акушерської агресії, насильство під час пологів і методи, заборонені протоколами доказової медицини, не мотивують поринути у світ щасливого материнства. Вони спонукають замислитися, у який спосіб досягти такого рівня матеріальної забезпеченості, щоб мати бодай якийсь шанс уберегти себе від речей, які перебувають за межею здорового глузду, але не за межею української медицини. І в цьому світлі заява Анни Новосад про те, що зарплатні депутатки недостатньо для утримання дитини, не здається мені ані абсурдною, ані обурливою.
Україна – не єдина держава, яка переймається питанням зростання кількості населення. Проте сьогодні з досвіду інших країн ми знаємо, які методи сприяють цьому зростанню. Це якісна медицина, пільги для молодих сімей, культура приязності до людей з дітьми, законодавство, спрямоване на подолання гендерної нерівності… Знаєте, що аж ніяк не сприяє ситуації? Заклики до підвищення демографії.
Народжуй, бо для жінки це головне!
Розмова про те, що ніхто, крім самої жінки, не може вирішити, що для неї головне, у 2020 році звучить несвоєчасно. Проте це й досі актуально для українських жінок, оскільки ми з неприйнятною частотою відповідаємо на запитання на кшталт: «Як ви плануєте поєднувати кар’єру та сім’ю?» І для мене це теж запитання. Проте не до жінок, а до роботодавців і державного устрою.
Підстав думати, що в Україні гендерна дискримінація розчинилася в повітрі, на жаль, немає
Кар’єра чи сім’я, самореалізація чи материнство – вибір, який доводиться робити жінкам, оскільки ми живемо в умовах гендерного дисбалансу. Перший щабель – це розрив у зарплатні між жінками й чоловіками, про який нарешті заговорили. Наступний – розрив в оплаті праці дітних і бездітних жінок. Це явище, яке називають «штрафом за материнство», відбиває менш вигідне становище на ринку праці жінок із дітьми. Виявляється воно в меншій заробітній платі, порівнюючи з бездітними жінками, труднощах із працевлаштуванням і просуванням кар’єрною драбиною.
Це явище зараз активно досліджується, і результати не втішні. Наприклад, у Великобританії «штраф за материнство» становить 21% з появою першої дитини й 25% з появою другої. А в Данії цей показник сягає 30% після виходу з декрету. Такий стан речей намагалися пояснити зменшенням кількості робочих годин, а також свідомим вибором жінок роботи, яку легше поєднати з материнством, проте результати дослідження Мішель Будіг показали, що лише третину випадків можна пояснити подібним способом. А основною проблемою є упереджене ставлення до компетентності жінки, яка стала матір’ю. Інше дослідження Шеллі Коррел доводить, що бездітних жінок рекомендують до найму в 6 разів частіше за жінок з дітьми та у 8,2 рази частіше на керівні посади.
Як справи із цим в Україні? Ми не знаємо, адже досліджень про «штраф за материнство» в нашій країні не проводять. Проте підстав думати, що в Україні гендерна дискримінація розчинилася в повітрі, на жаль, немає.
Отже, я Настя, мені 28, і я не вагітна. Це факт, а не проблема. Це вибір, це відповідальність, це прагнення ухвалити свідоме рішення та дозволити собі думати, що я й інші жінки не маємо жодних боргів перед суспільством чи демографією. Це вільний вибір, тобто той, де правильна відповідь відсутня, і він передбачає такий рівень відповідальності, яку важко порівняти хоч би з чим.
То чи є хоч щось нелогічне в тому, щоб не поспішати з таким вибором? Або взагалі його не робити? Та чи має право людина, яка не нестиме жодної відповідальності за твоє майбутнє, наполягати, радити чи соромити?
Редакторка:
Таїсія Куденко
редакторка Wonderzine Україна
Дизайн:
Анна Шакун
Коментарі
Підписатись