КолонкаБаланс, якого немає: Колонка Ірини Виговської про материнство та роботу

Дівчата, які не мають дітей, часто дивуються, як балансують між кар’єрою та сім’єю ті, які мають. Найпопулярнішим і найбанальнішим питанням на будь-якому інтерв’ю мами, яка працює, залишається: «Як ви знаходите work-life баланс?» або «Як ви все встигаєте?» Тут найчастіше у відповідь звучить щось на кшталт: «Я нічого не встигаю» та «Не існує жодного балансу». І на перший погляд може здатися, що це кокетство. Але на правах мами двох дітей, яка нещодавно звільнилася через вигорання, скажу, що все так і є.

У суспільства багато уявлень про те, якою має бути жінка та яку роль вона має відігравати в життєвому циклі. Навіть якщо відійти від печерних «хранительки вогнища» та «натхненниці свого чоловіка», штампів залишається багато.

Я народила в 21, й одна з медсестер у пологовому, сміючись з мого халата з Міккі Маусами (який я, до речі, сміливо одягла б і зараз), сказала: «Давно таких ранніх не було». Хоча за медичною термінологією ще десять років тому 25-річних породіль називали «старородячими». Звісно, це лише формальність, і зараз від цього терміна намагаються відійти, але по-перше, цю формальність зазначали в обмінній карті і, можливо, озвучували, коли ти йшла зустрічати нове життя, а по-друге, 21 – рано, а 25 – пізно. Це дуже показовий приклад того, якою уявляється свобода вибору жінки в плані материнства.

Про кар’єру

Коли ти вже стала мамою, перед тобою знову челендж. Якщо народила рано, треба починати швидко будувати кар’єру, бо просидиш у чотирьох стінах й обміняєш на підгузки всю перспективу власного розвитку. Якщо народила пізніше, то, мабуть, уже міцно заплетена павутинням проєктів, дедлайнів, важливих справ і з пологового поїдеш прямісінько в офіс, де обладнаєш переговорку під дитячу.

Дуже умовно сучасних мам можна поділити на два табори: ті, хто в описі своєї сторінки в інстаграмі зазначають проєкти, з якими працюють, і ті, які у рядку «про себе» пишуть дату народження своїх дітей. На останніх звикли дивитися з осудом. «Мама ангелочков» – така собі загальна назва для всіх жінок, які вирішили присвятити себе дітям. Але чи присвятити? Ми знову впираємося в крайнощі, коли ти або замолода, або застара, або суперефективна й можеш усе, або поклала своє життя на вівтар виховання нового покоління. Коли кажуть «мама ангелочков», кажуть, зазвичай, тоном, що висміює. Та світ не чорно-білий.

Висновки я почну з досліджень, згідно з якими однією з основних психологічних причин виникнення післяпологової депресії є втрата контролю над власним життям. Тобто якщо жінці бракує часу на полежати в тиші, випити кави з подругою, почитати, сходити на манікюр чи покататися містом у машині без автокрісел, винайняти на цей час няню буде не примхою, а необхідністю. Навіть якщо з боку це виглядає інакше.

Коли жінка-мама багато працює та це її захоплює, це в жодному разі не робить її поганою. Навіть якщо вона проводить з дитиною менше часу, ніж хтось міг би їй рекомендувати. Навіть якщо під час переймів відписує в робочому чатику. Так само як і жінка, яка вирішила для себе побути рік, два чи скільки їй захочеться із сім’єю вдома, – вона має повне право не бути за це засудженою. Навіть якщо вона носить халат і бігуді, головне, щоб це був її свідомий вибір.

Я була «старшою сестрою» з іронією в голосі, коли в 23 роки відвела дитину до дитячого садка й не «вписувалася» в уявлення інших про повноцінну маму. Була «поганою мамою», коли працювала за десятьох і поверталася додому вже після того, як дитина заснула. Я стала «нереалізованою», коли залишила офіс і пішла шукати себе, й «утриманкою», коли, нічого не заробляючи, усе ж залишила таку «примху», як няня.

Об’єднавши досвід невдоволення з усіх боків, можу впевнено сказати, що не існує соромних ролей для жінки-мами, от тільки ми самі часто вигадуємо їх і намагаємося «вписати» себе й інших у ці межі. Думаю, нам варто подивитися на все ширше й відчепитися не лише від інших, а й насамперед від себе.