КолонкаПодалі від залізної руки города. Чому відпустка в селі – новий хіт сезону?

Я звикла до того, що відпустка має бути чимось дуже незвичним і сповненим пригод. Щоб чекати її собі увесь рік, а потім мати що розповісти колегам. Якщо заглянути всередину себе, то я не так далеко пішла від героїні «Люксембург, Люксембург», яка абсолютно серйозно каже: «Дитині вже рік, а вона досі не бачила океану». Я прагнула найкращої та найнезвичнішої відпустки, так само як наліпки з написом «Найуспішніша користувачка Instagram». 

Проте з часом стало помітно, що розплановані до хвилини відпустки втомлюють, і ти вже чекаєш, коли повернешся додому, щоб приємно ностальгувати за нею осінніми вечорами. Особливо зараз, коли дорога кудись за кордон і назад займає мінімум чотири безсонні ночі, і залишається лише три дні, щоб оббігати все. Коли ти вкладаєш такі зусилля, щоб тільки дістатися кудись, стає якось соромно просто сидіти в кафе або в парку. Так ти потрапляєш у нескінченний маршрут – з галереї в галерею, з якоїсь високої точки з гарним краєвидом до вулиці з барахолками. У подорожах неодмінно приходить момент, коли дратує все, тому що хочеться просто зупинитися та посидіти. Та в продуктивних міленіалів на таке немає часу. 

Я прагнула найкращої та найнезвичнішої відпустки, так само як наліпки з написом «Найуспішніша користувачка Instagram»

Якось я приїхала з такої відпустки, після якої дуже була необхідна ще одна, і пообіцяла собі спокійнішу. Я мріяла про літо в атмосфері «Назви мене своїм ім’ям» (проте без старшого чоловіка, дивних ігор із персиками та розбитого серця) і думала загубитися в якомусь селі в Італії. Одного погляду на квитки до Польщі вистачило, щоб нагадати мені про бабусин будиночок у Полтавській області.

Ми часто говоримо про те, що відпочинок не має бути продуктивним і що турбота про себе – це не тільки спорт і здорове харчування, а іноді й простір для того, щоб лежати та дивитися смішні відео в TikTok. Та це перша моя відпустка, коли я дійсно змогла просто бути. 

У місті за мій вільний час борються якісь заходи, нові заклади, соцмережі та книжки. Іноді я годинами прокрастиную з телефоном, тому що просто не можу вибрати, що зробити першим. У селі такого немає. Є одна велика подорож на день – поїхати на річку або за морозивом. Більше в тебе немає нічого, що може тебе відволікти або змусити обирати. Найпродуктивніше, що ти можеш придумати – це піти на город, але навіть ця локація недоступна вдень через спеку. Що б ти не зробив, це вже буде продуктивнішим, аніж просто лежати, а тому можна без почуття провини дивитися дурні, але такі цікаві шоу про інопланетян на Мега або ж грати в карти.

Що б ти не зробив, це вже буде продуктивнішим, аніж просто лежати

Коли себе нічим зайняти, то непотрібно встигнути якомога більше за якомога менше часу, а годинник можна просто викинути, тому що він нічого не означає. Хочеш посидіти зранку на ліжку більше як п’ять хвилин, то розтягни це на всі двадцять. Два кілометри до сусіднього села можна йти хоч дві години, зупиняючись на споглядання квітів або жаб. А в розмові можна робити дуже довгі паузи – вас не підганяє розуміння, що треба обговорити якомога більше зараз, бо не ясно, коли наступного разу у вас обох знайдеться час на зустріч. Я та сама людина, яка грається в перегони з іншими пішоходами й сама ставить собі найкоротші дедлайни у світі. Проте сповільнитися виявилося так легко. 

А ще я страждаю на те, що мені дуже хочеться, щоб всі мене любили. Колись мене дуже дратувало, що в селі всі всіх знають, і в дорослому віці це допомогло мені створити дуже безпечне коло людей, які не мали від мене ніяких очікувань. У таких коротких зустрічах зі старими (не)знайомими не треба старатися комусь сподобатися. Вони вже бачили, як ти мала падала з велосипеда й малювала дуже відстійні малюнки крейдою перед хатою. І вони однаково тебе приймають, тому що хтось тобі сім’я, а для когось ти вже зробила величезний крок уперед, коли перестала червоніти та ховатися за бабусиною спідницею. Коли люди бачили в тобі найгірше, але однаково продовжують із тобою вітатися, то можна вимкнути всі старання і щиро запитувати, й уважно слухати.

Ще досить цікавим виявився аспект їжі. Останнім часом я дуже часто бувала в різних закладах, і вся домашня й недомашня їжа вже здавалася такою звичною й нецікавою, що її не хотілося. Проте коли в магазині лише одна невелика кімнатка, де по два, максимум три види всього, і в ній точно немає авокадо та салату айсберг, то все раптом видається дуже апетитним. З’являється натхнення на якісь страви, які готуються понад п'ять хвилин, а бутерброд із маслом, помідором і сіллю стає улюбленим перекусом. Піца перетворюється на делікатес, а не звичну вечерю з найближчого супермаркету. 

Сподіваюсь, що мені більше ніколи не буде соромно витрачати відпускні на не суперзахопливий відпочинок

Можливо, я не спробувала нових страв, не побачила нових місць і не познайомилася з новими людьми. Проте відпустка стала відпочинком, часом для занурення в себе і приємних розмов із людьми, яких ти так давно не бачив. Дуже важливо повертатися до своєї старої та звичної комфортної зони в часи, коли зазвичай ти проводиш у ній так мало часу. Варто лише відкинути стереотипи про те, що в селі немає нічого цікавого, і не очікувати нічого ні від себе, ні від людей навколо. 

Звісно, не вважаю, що кожна відпустка має бути саме така. Проте також сподіваюсь, що мені більше ніколи не буде соромно витрачати відпускні на не суперзахопливий відпочинок. Кожні «Навколо світу за 365 днів» заслуговують по собі невеличке «Інтермецо».