КолонкаСамотня, агресивна, з оберемком котів. Колонка Насті Дєрскої про негативне ставлення до фемінізму
«Суфражистка – горе для сім’ї»
Настя Дєрская
стендап-комікеса («Stand Up Клуб», «Подпольный стендап»)
Скільки себе пам’ятаю, мене частенько звинувачували у фемінізмі. Так, саме «звинувачували», можливо, ще «підозрювали» або «викривали». Рятувало мене тільки те, що я й сама не знала, що феміністка, але точно знала, що бути феміністкою не можна.
Кілька років тому я зрештою зрозуміла, що моє бачення речей є не що інше, як той самий бісів фемінізм. Тікати було нікуди, і я все ж пройшла всі стадії прийняття цього «ганебного» факту. Заперечення, гнів… Ну, ви розумієте. До того ж стало ясно, що я феміністка ще з ранніх років, адже навіть у дитинстві на закиди родичів про «виросте нєвєста, буде варить борщ» реагувала тим, що зараз називають «фейспалм».
Уже в дорослому віці усвідомила, як сформувалися мої погляди та чому було неможливо не помітити несправедливого ставлення до себе як до дівчинки. Проте мені ніяк не вдавалося відстежити, коли саме зрозуміла, що бути феміністкою соромно. Я не знала нічого про історію фемінізму, жодного прізвища активісток, прочитала нуль книжок, бачила нуль інтерв’ю й жодного разу не запитала у вікіпедії, а що таке той фемінізм. Але я точно знала, що це погано, ганебно й що, якщо не хочу очолити прайд кішок, то феміністкою мені краще не бути.
Думка про те, що бути феміністкою ганебно, взялась у моїй голові ніби нізвідки
Коли я врешті-решт зробила те, з чого варто було б почати, а саме поставила запитання, то швидко зрозуміла, що моє уявлення про феміністок і самі феміністки не мають нічого спільного. Та слідом за цим запитанням постало наступне, як мені вдалося стільки років триматися думки, що феміністка – це самотня стрьомна чоловіконенависниця з оберемком котів у світі, де серед феміністок – Бейонсе, Ріанна та Анджеліна Джолі? Так, твій мозок може подарувати тобі масу неприємних сюрпризів, особливо, якщо ще не виховала його бути критичним.
І все ж думка про те, що бути феміністкою ганебно, взялась у моїй голові ніби нізвідки. Це було чимось абсолютно зрозумілим, таким, що не потребувало доказів. Я просто знала це й усе. Та яким було моє розчарування, коли дізналася, що той самий жахливий образ феміністки – не новітня техніка нейропсихологічного програмування, а бородатий мем. Буквально мем. Адже перша антифеміністична пропаганда розпочалася за часів, коли до телебачення й інтернету ще було далеко, а ідеї поширювали через дешеві кольорові листівки з ілюстраціями. Об’єктом знущань цих листівок були суфражистки – учасниці жіночого руху, який боровся за надання виборчого права жінкам. Саме тоді, наприкінці ХIX – на початку ХХ століть, провладні структури почали розповсюджувати листівки, які висміювали суфражисток і робили їх утіленням усього, що має лякати водночас і чоловіків, і жінок.
Як бачимо, жінку, яка бореться за свої права, зображали непривабливою й агресивною ще понад століття тому. Головну «феміністичну страшилку» про те, що права для жінки = відсутність прав для чоловіка, вигадали тоді ж.
Ілюстрації чітко давали зрозуміти: суфражистка – горе для сім’ї та насамперед для чоловіка. Адже, якщо жінка матиме права, вона обов’язково почне поводити себе, як чоловік. Найбільш дивовижним зараз здається те, що, якщо зображення жінки в чоловічій ролі – це так жорстоко та несправедливо, то, можливо, така поведінка є в принципі жорстокою й несправедливою?
Звичайно, якщо мати – суфражистка, хто може страждати від цього більше, ніж її покинуте дитя? Цікаво, що ця думка й досі живіша за всіх живих, інакше чому жінки навіть сьогодні змушені відповідати на питання: «Як ви плануєте поєднувати кар’єру та сім’ю?»
Навіть котики стали частиною пропаганди проти жіночої боротьби за права не просто так. Як стверджує Кетрін Пальчевскі, професорка жіночих і гендерних студій, коти, імовірно, стали частиною антифеміністичної кампанії через акт «Про кішок-мишок» 1913 року. Річ у тім, що одним із методів боротьби руху суфражисток було голодування, а метод насильного годування, яке застосовували до ув’язнених, обурював суспільство своєю жорстокістю. Тому британський уряд ухвалив акт, який звільняв від ув’язнення активісток, які були на межі смерті від голодування, але давав офіцерам дозвіл ув’язнити їх знову, щойно стан здоров’я поліпшиться. У результаті коти стали ще однією метафорою кампанії.
Навіть котики стали частиною пропаганди проти жіночої боротьби за права не просто так
Іронічно, що відтоді тези, які використовують задля критики фемінізму, майже не змінилися. У майбутньому всі ці ідеї стали міцним фундаментом у боротьбі проти жіночого руху за права. Політичні й суспільні діячі та діячки рік за роком продовжують транслювати одні й ті ж ідеї. Починаючи з уже традиційних сексистських закидів Патріарха Кирила та завершуючи боротьбою проти фемінізму Філліс Шлефлі чи (сюрприз!) антифеміністичними віршами Редьярда Кіплінга.
Цікаво, що критика фемінізму нерідко підміняється відвертою брехнею, проте люди, які просувають ці ідеї, мають таку довіру від своїх прихильників, що нікому не спадає на думку ставити їх під сумнів. Наприклад, відомий американський проповідник Пет Робертсон стверджував: «Феміністична повістка – не про рівні права для жінок. Це соціалістичний, антисімейний, політичний рух, який спонукає жінок покинути своїх чоловіків, убивати своїх дітей, займатися відьомством, руйнувати капіталізм і ставати лесбійками». На перший погляд, це здається нісенітницею, та варто розбити цитату на частини, як стає зрозумілим, що кожен із цих стереотипів про феміністок живе своїм життям у суспільній свідомості.
І навіть сьогодні, у третьому тисячолітті, якщо мати необачність загуглити «фемінізм», ви обов’язково наштовхнетеся на щось таке...
Чи таке…
Нічого не нагадує?
Редакторка:
Таїсія Куденко
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись