Колонка«Система не ефективна й потребує реформ». Промова правозахисниці Олени Шевченко на засіданні ООН

З 12 по 22 березня в Нью-Йорку пройшла 68 сесія Комісії зі становища жінок (CSW68). Це найбільше щорічне зібрання ООН з питань гендерної рівності й розширення прав і можливостей жінок.

Цього року фокус був спрямований на вирішення питань жіночої бідності й збільшення фінансування з урахуванням гендерної проблематики. Для обговорення цих тем на CSW68 зібралися лідери, правозахисники, уряди, організації громадянського суспільства, активісти й експерти.

Від України на заході виступила правозахисниця Олена Шевченко, ми попросили Олену надати текст промови й ділимося ним із нашими читачками й читачами. 

— На самому початку дозвольте мені лише швидко нагадати вам, що в Україні досі триває війна, де люди гинуть щодня, тому мені просто дуже важко зрозуміти, як ми можемо зараз наполягати на постконфліктному порядку денному й поствоєнній відбудові України в умовах щоденних ракетних обстрілів. Насамперед нам необхідно захистити себе від агресії Росії, що неможливо без посилення військової підтримки України.

Організація Об’єднаних Націй (ООН), створена після Другої світової війни, була покликана сприяти миру, безпеці й міжнародній співпраці. Ми вдячні за всю ту підтримку, яку гуманітарна система ООН надала Україні, яка допомогла тисячам людей, які постраждали від війни, вижити. Однак реалізації цих цілей постійно заважають прогалини в гуманітарній координації, геополітичні пріоритети, які віддають перевагу національним інтересам над мирним світовим порядком, і збільшення бар’єрів для участі громадянського суспільства в багатосторонньому ухваленні рішень. Війна Росії проти України не тільки для українців. Це глобальна війна, яка вимагає глобальної відповіді. Ця реакція має бути більш міжсекційною й ефективною, враховуючи фактичні потреби постраждалого населення. Ми не маємо постійно нагадувати міжнародній спільноті про те, що в Україні досі триває війна.

Тимчасом як агентства ООН і міжнародні учасники намагаються вирішити гуманітарну кризу, спричинену війною, зусилля на місцях мають бути трансформовані, щоб задовольнити реальні потреби й пріоритети українців (які переживають цю війну або чиї життя назавжди змінилися). Для цього потрібна ефективна міжнародна система, яка матиме реальний вплив на держави-учасниці, а не декларативний. Система ООН була створена після Другої світової війни, щоб запобігти подібним війнам у майбутньому. Очевидно, що ця система не ефективна й потребує реформування.

З початку військових дій на сході України у 2014 році й подальшої ескалації у 2022 році регіон опинився в жахливій гуманітарній ситуації. Мільйони були переміщені, а незліченна кількість інших постраждала від відсутності доступу до задоволення основних потреб, як-от: їжа, вода, медичне обслуговування тощо. ООН запустила декілька планів гуманітарного реагування, які почали реалізовуватися в Україні. Однак ці ініціативи часто не досягають своїх цілей через поєднання бюрократичної неефективності, політичних перешкод і недостатнього або неправильно розподіленого фінансування й неврахування реальних потреб постраждалих громад і спільнот.

Програми гуманітарної допомоги необхідно реорганізувати на основі підходу, орієнтованого на тих, хто вижив, де потреби місцевих громад і найбільш постраждалого населення мають бути включені від етапу розроблення програми до реалізації й подальших заходів із планування наступних програм. Локалізація – це орієнтованість на контекст і потреби конкретних людей, які мають бути субʼєктами, а не обʼєктами гуманітарного реагування.