КолонкаЯкий він – фемінізм у часи війни? Колонка Олени Шевченко, засновниці «Марш Жінок»

Повномасштабне вторгнення значно трансформувало феміністичний рух в Україні. Багато організацій переорієнтували свою діяльність на надання гуманітарної допомоги та підтримку жінок і дівчат, які постраждали від війни. Жіночим і феміністичним організаціям довелося пройти важкий шлях побудови стійкості на роботи в умовах постійної кризи. Хтось розширив свою діяльність, зокрема, запровадженням програм швидкого реагування для допомоги в евакуації цивільних з активних зон війни та надання прихистку​ найвразливішим групам. Хтось не зміг зберегти свою діяльність, бо самі втратили все в цій війні. 

Основною проблемою є те, що більшіть жіночих та феміністичних організацій змушені виживати в досить складних умовах обмеженого фінансування. 

З приходом гуманітарних донорів у 2022 році локальні організації переорієнтували свою роботу під вимоги донорів – гуманітарну допомогу, щоб отримувати фінансування. Однак у фокусі уваги таких співпраць права жінок не є пріоритетом. Водночас ми як організації змушені проходити нескінченні тренінги від донорів із гендерно зумовленого насильства, що не мають нічого спільного з українськими реаліями.

Жіночі та феміністичні організації перевантажені бюрократичною роботою, щоб задовольнити умови гуманітарних донорів. Це забирає час, який раніше ми приділяли основній роботі – допомозі жінкам у виборюванні своїх прав. 

Основною проблемою є те, що жіночі та феміністичні організації змушені виживати в складних умовах обмеженого фінансування

Також гуманітарні міжнародні організації часто спричиняють відтік кадрів, бо пропонують вищі зарплати. До того ж вони диктують умови співпраці, що суперечать нашим цінностям. Міжнародні організації прийшли в Україну зі своєю аджендою й не питали про потреби всередині країни. У них є своє розуміння, що і як робити.

Наведу приклад інформаційної кампанії «Марш Жінок» щодо необхідності змін законодавства України про відповідальність за домашнє насильство. Одна з міжнародних донорських організацій, що її підтримала, почала змінювати основні меседжі й вносити правки у стратегію проведення інформкампанії. Вони аргументували це рішення тим, що меседжі кампанії мають відповідати їхнім політикам. У результаті ми були вимушені відмовитися від цієї співпраці. 

Немає фінансової та благодійної підтримки й із боку держави. Вона не підтримує найвразливіші групи людей під час повномасштабної війни, тож уся ця робота лягла на плечі громадських організацій. Так, за 2022–2023 роки «Марш Жінок» надала підтримку понад 100 тисячам родин в Україні – гігієнічними наборами, продуктами, медикаментами й іншими речами. Ми все ще отримуємо запити від людей і громад із проханням допомогти людям вижити, а підтримка нас стає меншою. 

Сьогодні фокус усіх українських феміністичних організацій змістився на реагування на наслідки російської агресії. Вони комплексно працюють над допомогою внутрішньо переміщеним особам, підтримкою жінок, які постраждали від домашнього насильства, і наданням юридичної допомоги жертвам сексуального насильства під час війни. Приміром, «Марш Жінок» від початку російської агресії створила шелтери для жінок ВПО з дітьми, розвиткові хаби для інтеграції та підтримки й жінок ВПО, й місцевих. У нас потужна психологічна служба підтримки і юридична допомога. Ми забезпечуємо жінок-військових найнеобхіднішим – одягом, берцями та гігієною, адже держава все ще не спромоглася налагодити систему належного забезпечення військовослужбовиць у ЗСУ.

На жаль, в Україні жінки-військові залишаються групою, яка не є пріоритетною для розробки спеціальних програм допомоги

На жаль, в Україні жінки-військові залишаються групою, яка не є пріоритетною для розробки спеціальних програм допомоги. Ми бачимо дуже багато програм, розроблених для воїнів (чоловіків) і їхніх сімей, але мало таких, щоб у центрі допомоги була б жінка-військова і її родина. Усі психологічні програми реабілітації створені за моделлю допомоги воїну-герою чоловіку та його коханій, ігноруючи те, що частина військовослужбовців є жінками. 

Окрім проблем із забезпеченням, жінки у війську стикаються з численними викликами, зокрема з гендерними стереотипами, сексизмом і сексуальними домаганнями. Військовослужбовиці також стикаються з нерозумінням від суспільства в цивільному житті. Траплялися випадки, коли вони заходили в автобус, показували посвідчення й отримували зневажливу реакцію оточення.

«Ти себе бачила, ти ж дівчина», – один із коментарів, які лунали їм у подібні моменти. 

Тож одне із завдань феміністичного руху сьогодні – захистити військовослужбовиць. Однак також феміністичний рух продовжить зосереджуватися на захисті прав жінок й в інших сферах життя, включно з участю в публічному житті. Жінки мають стати активними учасницями процесу відбудови в Україні. Ми продовжимо адвокатувати імплементацію норм Стамбульської конвенції в національне законодавство України, адже чинне покарання за домашнє насильство має бути змінено. Важливим залишиться залучення ширшої громадськості та міжнародної підтримки для зміцнення феміністичних ініціатив.

Усі психологічні програми реабілітації створені за моделлю допомоги воїну-герою чоловіку та його коханій