КолонкаЧому варто сходити на фільм «Жінка» зі своїми хлопцем чи сином? Колонка Оксани Покальчук
«Ось про що мені так давно хотілося тобі розповісти»
Оксана Покальчук
Директорка міжнародної правозахисної організації
Amnesty International в Україні
Документальний фільм «Жінка» про відверті історії 2 000 жінок із 50 країн світу нещодавно з’явився в українському прокаті. Героїні стрічки – це звичайні жінки, які говорять різними мовами, мають різний колір шкіри, по-різному уявляють красу й особисте щастя. Але при цьому історія кожної з них – це, насправді, історія кожної з нас: про стосунки, тілесність, насильство, вагітність, гендерну дискримінацію й багато інших речей. І навіть коли одна з героїнь описує ритуал розтягування нижньої губи тарілкою, щоб бути красивою, хіба ми не згадуємо про всі ті години фарбування перед дзеркалом, зціплені зуби під час депіляції чи натерті новими гарними балетками ноги?
Французькому режисеру Яну Артюс-Бертрану й українській режисерці фільму Анастасії Міковій вдалося створити стрічку-розмову між жінками з різних куточків світу, до якої всі охочі можуть долучитися навіть із закритими кордонами й не відриваючись від сидіння в кінотеатрі. І хоча це розмова між жінками, почути її особливо важливо чоловікам.
Сьогодні жінки, напевне, мають найбільше прав і можливостей за всю історію людства. Протягом останніх років феміністичний рух настільки глибоко ввійшов до нашої буденності, що навіть нічні розмови на кухні цілком можуть стосуватися фемінітивів, гендерних квот чи сексуальних домагань. Ця тенденція змусила багатьох поставити під сумнів «традиційний лад», в якому ми жили століттями, але ще в більшої кількості людей вона викликала безліч запитань щодо того, як же діяти в цій системі «нових цінностей». Чи можна відчиняти двері перед жінкою? Що дарувати на 8 березня, і чи дарувати щось узагалі? Як зробити незнайомці комплімент, не завдавши дискомфорту? Хто має робити перший крок чи платити на побаченні? Як узагалі тепер залицятися? Ці та ще сотні «буденних» запитань звучать не лише в насмішках противників гендерної рівності, їх ставлять і в доволі профеміністичних колах, адже знімаючи «обітницю мовчання» жінки поволі відкривають свою реальність. Реальність, яку тривалий час намагалися заперечувати, і до якої не всі виявилися готовими.
Адже мало кому хочеться знати, що майже кожна жінка чи дівчина хоча б раз у житті стикалася із сексуальними домаганнями чи насильством; що близько 38% убивств жінок скоюють їхні інтимні партнери; що у світі й досі проводять незаконні операції з вирізання клітора в антисанітарних умовах, тупуватим ножем чи лезом на кілька десятків дівчаток; що кожного року більше мільйона українок потерпають від фізичного, сексуального насильства та психологічного тиску в сім’ї. Це сумна (але звична) реальність жінок, про яку вони так довго мовчали, аби суспільству раптом не стало соромно. І це мовчання спричинило величезну прірву між порозумінням чоловіків і жінок, а часом і жінок із самими собою.
Кілька років поспіль Amnesty International уже займається питанням прав жінок в Україні. Ми адвокатуємо ратифікацію Стамбульської конвенції для ефективнішої протидії домашньому насильству; криміналізацію переслідувань (сталкінгу) та інші складові гендерної рівності. І, як показує досвід, найкращий спосіб боротися за ці зміни – розповідати реальні історії реальних людей. Як-от Оксани Мамченко, матері дванадцятьох дітей, що роками потерпала від насильства свого чоловіка й була вимушена продовжувати з ним жити після розлучення через відсутність іншого житла. А чи історія Валерії Сікал, що однією з перших в Україні розповіла про сексуальні домагання у ЗСУ.
У стрічці «Жінка» глядачки навряд почують щось кардинально нове для себе, хіба те, наскільки універсальним є жіночий досвід по всьому світу. Натомість багатьом чоловікам історії з фільму допоможуть нарешті зрозуміти, про що мовчать (або ж і говорять) їхні мами, сестри, доньки, подруги, партнерки та дружини. Щирі, часом сумні, часом веселі, без зайвого пафосу чи «ідейних вимог» розповіді заповнюють прірву непорозуміння. Так і хочеться покликати знайомого чоловіка, може, навіть самостійно купити йому квиток і сказати: «Дивися! Ось про що мені так давно хотілося тобі розповісти. Про болючі місячні, про страх іти вулицею наодинці, про оргазм, про мою любов до тебе, про мої кар’єрні успіхи й ще про мільйони всіляких дрібниць, з якими я живу щодня. Лише дві години твого часу й бажання чути потрібні для того, щоб краще мене зрозуміти».
Сходіть зі своїми братом, батьком, другом, сином, партнером чи чоловіком на стрічку «Жінка». Запросіть інших друзів чи родичів. А потім іще обговоріть цей фільм разом. Бо голос кожної з нас нарешті мають почути.
Редакторка:
Анна хаєцька
редакторка Wonderzine Україна
Коментарі
Підписатись