КолонкаЧому в Україні все погано із секс-освітою
Колонка бодіпозитивної блогерки й активістки Ксені Термасіної
Пані та панове, ми зібралися тут сьогодні, аби подумати, чому ж в Україні все погано із секс-освітою. Але для початку дозвольте мені в традиціях другорядних голлівудських ромкомів почати з передісторії.
Мені 10 років. Ми з подругою прогулюємося після школи. Додому йти не хочеться, на вулиці тепло, завтра субота, ніякої термінової домашки, тож ми осілися на гойдалках і розмовляємо. У кількох метрах від нас стоїть якийсь чоловік. Він курить і спостерігає за нами. А за кілька хвилин дістає свій пеніс і починає мастурбувати просто посеред дитячого майданчика. Ми втікаємо звідти.
Про цю ситуацію ні я, ні подруга нікому так і не розповіли, бо чомусь про це було соромно говорити, навіть між собою. Іноді думаю, що, якби ми не мовчали про це, то могли б вберегти інших від подібних ситуацій.
12 років. У мене вперше в житті починаються місячні. Я на канікулах у бабусі. Що таке менструація і як з нею жити, мені ще в дитинстві дуже детально розповіла мама. А от чого мама не розповіла, так це того, що мати матку не соромно. Згідно з маминими настановами нікому ніколи не можна знати, що в тебе місячні: прокладки треба замотувати в три пакетики й ховати на дно сміттєвої корзини, а якщо болить живіт через «ці дні», треба казати, що болить голова. Тож замість того, щоб попросити в бабусі чи тіток прокладки, я весь тиждень підкладала в труси туалетний папір й ігнорувала біль.
20 років. Я вперше займаюся сексом. Моє дике збудження ніяк не блокує страх «налажати». Я питаю в партнерки, чи можна зробити їй кунілінгус. Отримавши ствердну відповідь, спускаюся й хаотично намагаюся згадати всі поради про куні, які читала в чоловічих журналах. Не втомлюючи вас нудними деталями, закінчу тим, що я вкусила партнерку за клітор, бо так радили в Maxim.
Це тільки три – маю в запасі ще цілий візок і вагончик – неприємні історії з мого життя, яких удалося б уникнути, якби я отримала якіснішу секс-освіту.
Згідно з дослідженням ЮНІСЕФ, третина українських підлітків не використовували презерватив під час першого сексу. А 88% не знають про шляхи передачі ВІЛ.
Жодній свідомій людині не варто пояснювати, що знання про контрацепцію, особисті кордони, фізіологію та гігієну критично важливі. Але якщо це така необхідність, то чому в Україні все погано із секс-освітою?
Текст: Ксеня Термасіна
Редакторка: Софія Пилипюк
Причина 1
Табуйованість теми
Як відомо, у Радянському союзі «сексу не було». Зростання в країні, де мастурбація є буржуазним пережитком минулого, а гомосексуальність – кримінальним злочином, безумовно наклало відбиток не на одне покоління.
Ставлення до сексу як до чогось сороміцького дуже легко перетворюється на ставлення до тілесності як до чогось, чого варто соромитися.
І ми вже маємо цілу низку «сороміцьких» тем. Купувати презервативи соромно. Дістати прокладку з сумки соромно. Розповісти про домагання соромно. Сказати партнерці, що я хочу спробувати щось нове в сексі, соромно.
Але теми, від яких залежить здоров’я, не мають викликати сором. У кожної з нас є тіло. Це не соромно, це даність. І знати про те, як воно функціонує, як про нього дбати, як його захистити, – наше невід’ємне право.
Причина 2
Консервативний спротив
«Совок» уже три десятиліття як умер, але святенництво й фанатизм, залишені в спадок, то тут то там вигулькують у програмах деяких партій, організацій чи «кружків» за інтересами.
Наприклад, Рада церков виступає проти ратифікації Стамбульської конвенції, побоюючись «гендерної ідеології». Але ні визначення цьому цікавому поняттю, ні посилань на дослідження, що цитуються у зверненні, ВРЦіРО не дає.
Так само неурядова організація з гучною назвою «Асоціація сексологів та сексотерапевтів України» виступає проти секс-освіти. Зокрема, АССУ виступає проти «представлення контрацептивів як єдиного й основного засобу захисту від ВІЛ і ЗПСШ» (захворювання, що передаються статевим шляхом, – ред).
Синтез релігійного консерватизму з антинауковими тезами – це гігантський шлях у минуле, тимчасом як увесь прогресивний світ рухається до прогресу.
Причина 3
Перекладання відповідальності
Підніміть руку, якщо чули в дитинстві від батьків чарівне закляття зміни теми «виростеш – дізнаєшся». Батьки почасти очікують, що інформацію «про це» їхні діти отримають у школі. Натомість, учителі самі часто соромляться говорити про секс.
Урешті-решт маємо ситуацію, коли такі важливі знання діти отримують зі ЗМІ, одне від одного або, навіть гірше, із порнографії. Згідно зі статистикою середній вік першого контакту з порно 13 років, найменший – 5 років.
Насправді знання про своє тіло, гігієну, особисті кордони дитина має отримувати поступово з двох років. Тобто першими секспросвітниками мають стати батьки. А далі вже заклади освіти.
Однак сьогодні за умов відсутності секс-освіти як удома, так і в школах просвітницька діяльність падає на плечі активісток і неурядових організацій. Але й тут трапляється спротив (секс-просвітницьку лекцію «Феміністичної майстерні» за участю Ксені скасували після реакції на анонс організації «Традиція і порядок» – ред.).
Отож, таке комплексне питання повинно й вирішуватися комплексно на всіх рівнях. Маємо робити те, що в наших силах на нашому рівні: чесно говорити з власними дітьми, не пропускати розділ про секс і контрацепцію на уроках біології й основ здоров’я, допомагати поширювати наукову інформацію.
Бо відсутність знань про власне тіло й сексуальність – це прямий шлях нашкодити своєму здоров’ю або отримати психологічно травматичний досвід.
Якщо нам до снаги цьому запобігти, то як можна залишатися осторонь?
Коментарі
Підписатись