Інтерв'ю«Сексуальна реабілітація – це не про секс». Розмова з Ольгою Сердюк

У жовтні стартував другий потік навчання освітньої програми для  реабілітації ветеранів «Recovery. Сексуальне життя». Це безплатний навчальний проєкт для спеціалістів, які працюють із військовими після поранення задля відновлення їхнього сексуального життя як важливої частини реабілітації в межах національної мережі реабілітаційних центрів Recovery, яку Віктор та Олена Пінчуки заснували задля допомоги Силам безпеки й оборони України.  

Ми зустрілися з головою Фонду Олени Пінчук і керівницею освітньої програми «Recovery. Сексуальне життя» Ольгою Сердюк і поговорили про роботу програми, про комунікацію з пораненими щодо сексуального життя та важливість підтримки рідних. 

текст: Анна Хаєцька

Ольга Сердюк

голова Фонду Олени Пінчук, керівниця освітньої програми «Recovery. Сексуальне життя»

Тема сексу й сексуальності була десятиліттями табуйована в Україні, як і тема інвалідності

У Фонді Олени Пінчук уже понад десять років є великий освітній напрямок із розбудови сексуальної культури, який виріс з інформаційних кампаній із безпечної сексуальної поведінки. Ми проводили й офлайн-заходи в Dialog Hub, й онлайн-проєкти, щоб розвивати сексуальну культуру й освіту українців.  

Після повномасштабного вторгнення у 2022-му році Віктор і Олена Пінчуки ініціювали розбудову мережі реабілітаційних центрів для поранених військових – Recovery. І створення курсу «Recovery. Сексуальне життя» – це логічний результат точок перетину великого досвіду роботи в полі сексуальної освіти й культури, а з іншого боку – реабілітаційних центрів,  де можна було пілотно розпрацьовувати й тестувати програму. 

Ми розуміємо, що десятиліттями тема сексу й сексуальності в Україні була табуйована, як і тема інвалідності. Люди не вміють комунікувати, не розуміють, як спілкуватися з людьми з інвалідністю, і тим паче як розмовляти з людьми з інвалідністю про сексуальність. Ця точка перетину табуйована двічі, але ми маємо відповідні досвід та експертизу й достатньо сміливості, щоб цю подвійну стигму рухати.

«Recovery. Сексуальне життя» – це освітній курс для спеціалістів, так би мовити, першого контакту з пацієнтом, це і психологи, психотерапевти, і спеціалісти реабілітації, фізіотерапевти, ерготерапевти, це можуть бути медсестри, які перебувають довгий час поруч. Ми дослідили, що людині легше почати розмову про своє інтимне життя з тим спеціалістом, із яким він найбільше проводить часу. Саме тому ми розширили спектр навчання не тільки для психологів та психотерапевтів, а й для інших медичних спеціалістів. 

Сексуальна реабілітація – це про допомогу людині, навчити її сприймати своє нове тіло, свої спроможності в новому тілі, це про допомогу партнерові сприймати це нове тіло й нові можливості

Тобто в межах цього курсу, ми готуємо спеціалістів для того, щоб вони розпочали діалог на тему сексуальності, сприйняття себе та партнера після травми. Ця комунікація спрямована безпосередньо на пацієнтів, які переживають травму, реабілітацію, і їхніх партнерів і партнерок. 

Якщо говорити про травми, з якими ми працюємо, вони можуть бути як психологічні, наприклад, посттравматичний синдром, психічні розлади після тих кошмарів, які людина переживає на фронті, так і фізіологічні – втрата кінцівки, опіки, травма спинного мозку й навіть безпосередньо самих геніталій. 

Я дуже часто наголошую на тому, що сексуальна реабілітація – це не про секс, що дуже важливо розуміти. Сексуальна реабілітація – це про допомогу людині, навчити її сприймати своє нове тіло, свої спроможності в новому тілі, це про допомогу партнерові сприймати це нове тіло й нові можливості. А ми даємо інструменти, щоб відбудувати стосунки, у яких людина відчуватиме безпеку, комфорт, підтримку. 

Відновлення стосунків або будування нового формату стосунків,  яких не було в людини до цього, – це дуже великий і важливий компонент для повноцінного відновлення людини. Навіть якщо ми говоримо про середньостатистичну людину, яка не мала досвіду травматизації на війні,  ми розуміємо, що здорові, довірливі відносини є важливою частиною життя. А якщо людина перебуває на шляху відновлення, то стосунки відіграють ще більшу роль у цьому процесі. 

Тож сексуальна реабілітація – це про різні інструменти, у тому числі й технічні (нові практики і пози, іграшки та місця для сексу), для того, щоб допомогти людям відновити контакт зі своїми поточними партнерами або майбутніми. 

Перший потік навчання  був суто для спеціалістів мережі Recovery. По-перше, так ми інвестували в розвиток своїх, а по-друге, це був пілот, і так ми визначали якісь помилки в ньому. Їх легше було опрацювати зі своїми працівниками: ми враховували коментарі та побажання команди.

Після першого потоку навчання ми в Recovery трошки переформатували програму. Уже на другий потік навчання, який зараз триває, ми запрошували широке коло  спеціалістів, які працюють в  реабілітації, як-от працівники Unbroken, Superhumans й інших реабілітаційних центрів. 

До формування цієї програми, тобто до 2022 року, поняття «сексуальна реабілітація» в Україні не було. Коли ми почали цю тему рухати, зрозуміли, що у нас не так багато спеціалістів, які спеціалізуються на травмі сексуального характеру, і взагалі немає людей, які спеціалізуються на військовій травмі сексуального характеру. 

Ми залучили міжнародний досвід: запросили американську спеціалістку Кетрін Еліс, яка працювала у шпиталі в Сполучених Штатах із ветеранами, запросили ізраїльських і британських спеціалістів

Через це ми залучили міжнародний досвід, і спочатку запросили до нас американську спеціалістку Кетрін Еліс, яка багато років працювала у військовому шпиталі Волтера Ріда в Сполучених Штатах із ветеранами. Саме сексуальна реабілітація після травми є її вузькою спеціалізацією, вона в ній — людина номер один у світі. 

Окрім того, ми запросили ізраїльських і британських спеціалістів. Також контриб'юторами нашого курсу є дві українські спеціалістки, Святослава Федорець і Юлія Ярошенко. Тобто наразі в нас 80% викладачів на проєкті – міжнародні експерти. На кожному потоці – 30 людей. 

За першу добу ми отримали 450 анкет із заявками на навчання, але могли відібрати лише 30. Це пов'язано з тим, що в нас індивідуальний підхід до кожного учасника, супервізія кожного спеціаліста, це досить глибоке навчання, яке вимагає зусиль і часу. 

Ми маємо класну й унікальну для сьогоднішнього дня в Україні освітню програму: вона перша, систематизована, враховує найкращий світову експертизуі залучає українських спеціалістів, які допомагають адаптувати міжнародний досвід до українського контексту. Тому ми розуміємо, що на наступний рік нам треба сильно масштабувати наші спроможності. Наразі розпрацьовуємо інструменти, що дадуть змогу залучати більше людей до навчання, шукаємо партнерів і грантові можливості для того, щоб відповідати цьому масштабу.

Одна з найбільших проблем у процесі роботи із сексуальною реабілітацією в  тому, що обидві сторони процесу (пацієнт і родина, пацієнт і лікар) не готові говорити про сексуальні стосунки. І ось це невміння будувати діалог, відкрито визнавати сексуальну частину життя нормальною, промовляти слово «секс» навіть у кабінеті спеціаліста, – є великою проблемою. 

У нас немає сексуальної освіти на всіх рівнях: її бракує в розмовах між батьками й дітьми, у діалогах у парах. Стандартизована й фундаментальна сексуальна програма потрібна в освітніх закладах. Ми ніби й рухаємось з цим, але зміни дуже повільні. 

Дуже часто проблеми психологічного чи фізичного характеру, що виникають у стосунках, зумовлені тим, що люди не вміють говорити одне одному, що їм подобається, що не подобається. Здається, це такі прості речі, але коли йдеться про інтимність, бажання, фантазії, людям дуже важко говорити на ці теми. 

Ця проблема транслюється й на сексуальність після травми. Для людини є великим навантаженням сприйняття себе з травмою, особливо якщо вона невідновлювальна, а деякі люди особливо важко переживають етап сприйняття себе нового в різних сферах життя, зокрема і в сексуальній. Проте важливо старатися рухатися в бік відкритості, адже секс є в житті кожної людини. Навчитися екологічно про нього говорити і є нашим завданням. 

В Україні є такий культурний контекст – коли чоловік має травму чи інвалідність, жінка стає його доглядальницею. Відповідно, ліжко, у якому лежить чоловік, перестає бути місцем для сексу, це вже поле медичного характеру, де жінка піклується про чоловіка. Дуже важливо не занурюватись у цю роль і не забувати про партнерство, а це важко. 

У нас побутує думка, що близькі мають доглядати своїх батьків чи партнерів, включно виконувати всю санітарну роботу. Проте насправді це має робити відповідний спеціаліст: медсестра або соціальний працівник. На жаль, це далеко від наших реалій, не всі можуть забезпечити відповідний догляд для своїх рідних.

Один із фокусів на нашому курсі – розмежувати ролі доглядальниці та дружини або партнерки. У нас є список рекомендацій, як це робити. Звісно, це стосується тієї стадії реабілітації, де взагалі може йтися про інтимні стосунки. До прикладу, ми рекомендуємо змінити місце, де перебуває людина після поранення, на якесь інше ліжко або диван. Тобто знайти місце у квартирі, що не призначене для доглядових процедур, щоби розмежувати догляд й інтимне життя. 

На лекціях ми також пояснюємо, які можуть бути положення в сексуальних стосунках, якщо людина, наприклад, втратила кінцівку, говоримо про використання секс-іграшок, роль фантазій, про те, чому важливо їх розвивати й наскільки важливу роль вони можуть відігравати в процесі інтимного життя. 

У нас є пара, яку можна приевсти як приклад: під час служби чоловік втратив три кінцівки, мав багато опіків, його життя було на межі смерті. Дружина була дуже включена в процес лікування та відновлення, стала для нього опорою та доглядальницею, і ось пройшов десь рік, коли вони зрозуміли, що вже настав час для інтимності. Дружина розповіла про те, як чоловік сидів на кріслі колісному, як вона перед ним роздяглася й уперше подивилась на нього як жінка, а не як доглядальниця — і це був дуже важливий і одночасно важкий перехідний момент. 

Наше завдання в межах проєкту – від початку дати людині розуміння, що якщо вона отримала травму, то це не кінець життя

Потім знадобився ще час, щоби знайти положення, у яких можливо займатися сексом, а після того в них народилася третя дитина. Ця підтримка партнера, вона не про секс як пенетрацію, а про опору, яку людина може відчути, про тепло в найважчий період життя. Тобто підтримка партнера – це взагалі величезний складник для успіху в реабілітації. 

Отже, наше завдання в межах проєкту – від початку дати людині розуміння, що якщо вона отримала травму, то це не кінець життя, і що оргазми можна отримати в будь-якому стані, просто треба знайти нові ерогенні зони, нові точки дотику зі своїм партнером, і що найважливіше – це довіра й діалог.