Інтерв'ю«Це про вибір, у якому суспільстві жити»: навіщо в Україні проводять Форум союзників(-ць) «БАМ!»

31 жовтня відбудеться п’ятий Форум союзників/ць «БАМ!» (бізнес / активізм / медіа). Це щорічна подія ГО «Точка опори ЮА», на якій представники/ці у сферах політики, бізнесу, громадського сектору, правозахисту й медіа говорять про різноманіття, інклюзію та толерантність у суспільстві.

Цього року Форум відзначає п’ятий рік існування. На честь річниці ми поспілкувалися з Тетяною Касьян, виконавчою директоркою ГО «Точка опори ЮА» про шлях Форуму від 2020 року й до сьогодні та поступ толерантності в українському суспільстві.

Таня Касьян

виконавча директорка ГО «Точка опори ЮА» 

Бути союзником – це більше, ніж бути хорошою людиною й другом. Адже дружба – це більше про альтруїзм, а союзництво означає взаємну користь для обох сторін

Як виникла ідея Форуму

У 2019 році я звільнилася з медіа й вирішила перейти в активізм. Це був складний період для мене, і в пошуках місця роботи я звернулася в ГО «Точка опори ЮА», спитала, чи не шукають вони собі когось у команду. Вони знали мене як журналістку, яка пише на теми гендерної рівності, ЛГБТ, прав людей з інвалідністю й інші вразливі групи. У «Точці опори» саме шукали комунікаційницю, яка б очолила проєкт «Союзники в дії». Цей проєкт був покликаний залучити й об’єднати союзників ЛГБТ-спільноти з різних сфер – медіа, бізнесу, політики, науки, медицини, війська – щоб разом рухатися в напрямку рівних прав. Я підходила на роль очільниці такого проєкту, адже й сама є такою союзницею.

Ми вирішили, що такий захід проходитиме у форматі конференції з панельними дискусіями. А далі я взялася думати, яку концепцію обрати і як назвати нашу подію. Раз ми залучаємо до обговорення і бізнес, і активістів, і медіа, я склала ці слова в абревіатуру БАМ. Додала наприкінці знак оклику, щоб підкреслити, що ми говоримо про важливі речі, які осяюють людей, роблять їх більш відкритими до різноманіття. У стилістиці використали веселкові кольори, щоб показати, що тема ЛГБТ все-таки є ключовою. 

Водночас ми розуміли, що суто на захід про ЛГБТ навряд чи прийде багато людей, а нам потрібно розширювати коло союзників і союзниць. Тому зазвичай ми обираємо досить широку тематику для обговорень, але завжди тримаємо фокус на ЛГБТ. Наприклад, торік ми говорили про чутливу комунікацію в медіа, мали панельну дискусію з різними представниками активізму. Як і кожного року до цього, ми неодмінно порушували тему цивільних партнерств – цього разу вже з досягненням у вигляді законопроєкту 9103. Ми залучаємо активістів за права різних груп, наприклад, людей з інвалідністю чи ветеранів і ветеранок, і намагаємося разом шукати точки перетину й думати, як можна підсилювати одне одного. 

Виклики, з якими ми стикалися (і долали)

Захід планували провести у 2020 році, але напередодні події почалася пандемія ковіду. Довелося скоригувати плани й перенести Форум в онлайн-формат. Ми заручилися підтримкою «Громадського», обрали перелік тем і провели захід восени. Говорили про сексуальну освіту, про інклюзію в бізнесі, ЛГБТ у лавах ЗСУ. Запросили Віктора Пилипенка, військового й відкритого гея, а також союзників – Марію Берлінську й Олександра Галкіна. Уже тоді вони говорили про необхідність цивільних партнерств. Запросили й науковців, адже для мене було важливо проговорити, що гомосексуальність – це нормально. Неочікувано для нас тоді в ефірі з’явилося 3 тисячі людей, а в записі потім переглянуло понад 20 тисяч. 

Наступного року умови не сильно полегшилися, адже карантинні обмеження досі діяли, тож ми знову провели Форум у гібридному форматі, з онлайн-трансляцією. На цей момент ми доповнили нашу назву фемінітивом, адже почули й врахували критику від феміністичної спільноти.  

У 2021 році я вже знала, що хочу залучити до дискусії представників релігійних конфесій. До цього ніхто серед таких громадських організацій, як наша, такого не робив, а мені було цікаво послухати їхню думку стосовно прав для ЛГБТ-спільноти. Ми запросили православного священника Георгія Коваленка й прогресивного рабина Олександра Духовного. 

Проєкт був покликаний залучити й об’єднати союзників ЛГБТ-спільноти з різних сфер – медіа, бізнесу, політики, науки, медицини, війська – щоб разом рухатися в напрямку рівних прав

Найважче було переконати долучитися муфтія Саїда Ісмагілова. Коли я зателефонувала йому й розповіла про концепцію Форуму, він спершу відповів, що за Кораном гомосексуальність є гріхом. Але коли я почала аргументувати, що ми хотіли б жити в суспільстві, де не панує насилля, де на людей не нападають через певні відмінності, він зрештою погодився взяти участь. 

Це обговорення всі дуже сильно чекали, а потім рекомендували до перегляду, адже це був єдиний такий прецедент, де три представники різних конфесій обговорювали права для ЛГБТ. Наприкінці дискусії вони зійшлися на тому, що нам важливо чути одне одного й вміти вести діалог. Проте, як бачимо, з цим у нас і досі непросто. 

У листопаді 2022 року Форум відбувся вперше після початку повномасштабного вторгнення. Ми трохи відкоригували концепцію й стилістику та цього разу вирішили говорити про різні сфери життя в тилу. Подія відбулася 24 листопада, на наступний день після дуже сильних обстрілів, коли не було світла, води й нормального зв’язку. У моїй квартирі є газ, тому частина команди ночувала в мене, ми разом грілися, робили чай і працювали. 

Цього разу заручилися підтримкою Starlight Media й знімали у величезному холодному павільйоні. За межами павільйону не було звʼязку, ми бігали й шукали спікерів просто на вулиці. У ті моменти стало справді зрозуміло, що ми є точкою опори в прямому сенсі. Наприклад, пише мені Женя Янович: «Чи є у вас світло й інтернет?» А я відповідаю: «У нас не тільки це, а ще й електрична ковдра, Wi-Fi, паверстанція й теплий чай у термосі». Він зібрався й поїхав до нас. Світла не було майже ніде, тому до нас приїжджали люди, ми сиділи в гримерці на електричній ковдрі, пили чай, грілися й розмовляли про те, яким стало наше життя після повномасштабного вторгнення. 

Чи безпечно проводити захід про права ЛГБТ

Від гомофобних погроз поки нікуди не дінешся, і це добре помітно за іншими дотичними до ЛГБТ-спільноти заходами. Ось нещодавно, наприклад, праворадикали погрожували Наталці Кузьменко, власниці книгарні «Збірка», за презентацію книги про життя квір-українців у часи війни. Торік погрожували спалити кінотеатр «Жовтень» через ЛГБТ-кінофестиваль SUNNY BUNNY, через що поліція мусила патрулювати територію навіть вночі.  

Організовувати такий захід, як наш Форум зараз в Україні – це подвійний ризик. З одного боку, потрібно подбати про укриття й стежити за ситуацією з обстрілами. З іншого – уникнути можливих нападів із боку гомофобів. Ми намагаємося вбезпечити Форум, тому не робимо його повністю відкритим: охочі мають спочатку зареєструватися, ми їх запитуємо, звідки дізналися про захід, хто порадив. 

Як розширюється коло союзників і союзниць

Ми помічаємо, що список бізнесів, які практикують інклюзію й готові стати союзниками, поступово розширюється. Частина таких бізнесів мають штабні офіси в Європі чи США, де у практиках різноманіття всі на крок попереду нас, адже рухи за рівність почалися там ще в 1960-х роках. 

Проте й у нас відбуваються свої, локальні зміни. З 2017 року за кодексом законів про працю вже не можна дискримінувати за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю, також скасували заборонені професії для жінок, законодавчо закріпили термін «люди з інвалідністю».  

Як би це страшно не звучало, але повномасштабна війна також стала каталізатором змін: суспільство стає більш обізнаним про ментальне здоров’я, про людей з інвалідністю й інші групи. А коли починаєш говорити про одну групу, неможливо оминути інші, адже часто в одній людині зібрано одразу кілька характеристик. Наприклад, я жінка, а ще внутрішньо переміщена особа, у мене є друг-ветеран, який також гей. Ми всі «перемішані», і це важливо помічати.

Організовувати такий захід, як Форум зараз в Україні – це подвійний ризик. З одного боку, потрібно подбати про укриття. З іншого – уникнути можливих нападів із боку гомофобів

Якщо говорити про співпрацю, то комунікувати з бізнесами й медійними людьми стало легше. До Форуму долучається більше компаній, особливо класно бачити таких великих гравців, як, наприклад, Укрзалізниця. У такі моменти усвідомлюєш, який шлях пройшла наша організація з 2009 року, коли її заснували ЛГБТ, тоді ще набагато сильніше маргіналізовані суспільством. Схоже, ситуація потроху змінюється.

Ми зі свого боку йдемо назустріч бізнесам, які хочуть утілювати в себе політики різноманіття. «Точка опори» проводить національне дослідження «Індекс корпоративної рівності», у якому вивчає, наскільки різні компанії практикують підтримку рівності й різноманіття на робочому місці. Ми допомагаємо втілювати ці практики: наприклад, розбудовувати інклюзивну психологічну допомогу для команди, фокусуючись на потребах вразливих груп, як-от ВПО, ЛГБТ, ветеранів(-ок), людей з інвалідністю. Адже компанії мають піклуватися про ментальне здоров’я своїх працівників(-иць) і загалом бути інклюзивними, недискримінувальними до різних людей.

Бізнеси, що роблять кроки назустріч інклюзії, зазвичай відкриті до співпраці. Форум і «Точка опори» в цілому гуртує таких людей, створює й розширює мережу бізнесів-союзників. Нам цікаво спостерігати за тим, як зростають показники інклюзивності в компаніях, і приємно долучати все більше таких команд. Нам дуже потрібні приклади класних відкритих до різноманіття бізнесів.

Про що говоритимуть на Форумі цього року

Цьогорічну концепцію Форуму ми візуалізували як промінь світла, що розширюється. Це можна побачити на постері анонсу події. Також ми помістили туди шкалу, що відраховує всі ці п’ять років, протягом яких Форум існував і розвивався. Можна помітити, що за цей час наш промінь став набагато ширшим, ніж на початку. Це означає, що спектр важливих для суспільства питань розширюється.

У нас буде п’ять основних тем для обговорення. По-перше, говоритимемо з бізнесами про інклюзію, про програми, політики й проєкти, які вони роблять, щоб інтегрувати та приймати на роботу ветеранів чи людей з інвалідністю, і про те, чи роблять вони щось для ЛГБТ під час прайд-місяця, окрім веселкового лого. Сподіваюся, до нас долучиться Міністерство економіки, яке зараз займається проєктом, що допомагає українцям та українкам засвоїти нові навички для працевлаштування. Ми займаємося схожою ініціативою, тільки для ЛГБТ-людей, які втратили роботу під час повномасштабної війни, тож хотіли би посилити цей проєкт, зробити його більш видимим і показати, що класного зараз роблять працедавці.

По-друге, говоритимемо про різноманіття в контенті. Цікаво спостерігати, як за останні 10 років в Україні стали все частіше говорити про гендерну рівність, про права жінок і ЛГБТ. Збільшилася кількість медіа та різноманітного контенту про наше різноманіття. Не знаю, що саме на це повпливало: Netflix, публічні історії різних людей чи війна. Можливо, це просто природний процес, який неодмінно відбувається в країні, де є медіа, телеканали й видавництва, які пишуть, знімають і видають, що хочуть. 

Бізнеси, що роблять кроки назустріч інклюзії, зазвичай відкриті до співпраці. Форум і «Точка опори» в цілому гуртує таких людей, створює й розширює мережу бізнесів-союзників

Також будемо обговорювати психічне здоров’я, про те, як дбати про себе й інших. Говоритимемо про виклики, які зараз постали й перед військовими, і перед цивільними, про те, як знайти в цьому питанні точки перетину. На дискусії будуть психологи, а модеруватиме обговорення моя улюблена психологиня в навчанні Монро. 

Важливою темою буде також пам’ять і меморіалізація. Початково, коли ми почали порушувати це питання на наших заходах, я планувала запросити прочитати лекцію про це свою добру приятельку, госпітальєрку Іру Цибух. Приблизно рік тому за чашкою кави на Подолі вона розповідала мені, як важливо вшановувати пам’ять, і з якими викликами стикалася в цьому питанні. У травні Іра загинула. Зараз я хочу продовжувати справу, яку вона почала, на доступному мені рівні. Хочу, щоб усе більше людей знали, які ініціативи вже існують, як-от «Меморіал» чи хвилина мовчання о 9 ранку, а також, щоб ми задумувалися, як кожен із нас може вшановувати пам’ять загиблих українців та українок. 

Матимемо й панельну дискусію про цивільні партнерства. Ми запросили депутатів, у яких запитаємо, як просувається справа із законопроєктом про цивільні партнерства. Звісно, будуть наші союзниці, Інна Совсун та Олена Шуляк, але нам також цікаво почути когось ще. Зрештою, для прийняття законопроєкту потрібно 226 голосів, тож мусимо залучати до союзництва все більше депутатів і депутаток. З ними також розмовлятиме Віктор Пилипенко, відкритий гей, військовий, який уже кілька років захищав Україну, і який, як і решта ЛГБТ, досі не має таких саме прав, як його гетеросексуальні побратими та посестри.

Навіщо взагалі ставати союзником(-цею)

Ти ніколи не знаєш, хто може стати своєю опорою. Коли у Британії за часів Маргарет Тетчер тривали страйки шахтарів, ЛГБТ-спільнота виходила на їхній захист і збирала для них гроші. На початку повномасштабного вторгнення ми в нашому львівському закритому шелтері для ЛГБТ (а туди потрапити можна було лише за рекомендаціями) під час тривоги відчиняли двері до укриття для всіх. Ти не знаєш, як кожна людина чи ціла окрема спільнота здатна тебе підтримати в потрібний момент.  

Бути союзником – це дещо більше, ніж просто бути хорошою людиною й другом. Адже дружба – це більше про альтруїзм, а союзництво означає взаємну вигоду для обох сторін. Коли ми підтримуємо ЛГБТ, ромів, людей з інвалідністю чи будь-яку групу, яку дискримінують, на яку нападають, чиї права утискають на ринку праці, у сфері послуг, медицині – ми просуваємо нульову толерантність до насильства. Цим ми створюємо безпечне для всіх середовище. 

У нас як суспільства зараз великі проблеми з почуттям безпеки через війну. У нас є великий зовнішній ворог, і дуже страшно мати ворогів ще й усередині. Наше суспільство вже сильно психологічно втомлене, і це зрозуміло, адже війна – це величезна криза, що виснажує. Ми роз’єднуємося, але це доволі небезпечно, адже цим користується ворог. Це значить, що нам варто гуртуватися й підтримувати одне одного.

Наше суспільство сильно психологічно втомлене, і це зрозуміло, адже війна виснажує. Ми роз’єднуємося, але це доволі небезпечно, адже цим користується ворог. Це значить, що нам варто гуртуватися й підтримувати одне одного

Бути союзником означає ще й іти всупереч наративу, з яким Росія веде війну проти України. Коли у 2022 році Путін виголошував промову про анексію чотирьох областей, він говорив зокрема про «захист традиційних цінностей» і про «ЛГБТ-пропаганду», з якою мав намір боротися. У результаті він і бореться проти ЛГБТ, проти всіх українців та українок. Ми ж мусимо не підігравати цим наративам. До речі, деякі депутати стали союзниками якраз тому, що хотіли йти всупереч Росії ще й у цьому питанні, діяти їй на противагу. 

Тож коли ми говоримо про союзництво, то говоримо про наш вибір, у якому суспільстві жити. І це має бути нашим вибором, якщо ми хочемо жити в середовищі, де всім комфортно, де нікого не дискримінують через вік, зовнішність, сексуальну орієнтацію, статус ВПО, протез чи крісло колісне. Нам це потрібно для розуміння і своїх потреб, і потреб інших, адже насправді вони часто перетинаються. Ми всі хочемо жити в безпеці, бути щасливими, коханими, здоровими. Ми всі хочемо, щоб нас чули та поважали. І в цьому і є суть союзництва – чути одне одного та співпрацювати одне з одним заради спільної мети – квітучого українського суспільства, яке цінує своїх людей.

Також ви можете зареєструватися на першочерговий доступ до трансляції цьогорічного Форуму і дізнатися, що обговорюють на заході.