Інтерв'ю«Я б не пробачила собі, якби не долучилась до війська»: я операторка дронів бригади «Хартія»
Повернулася з Чехії, служить у бойовому підрозділі
Олена Тотель – військовослужбовиця 13-й бригади НГУ «Хартія» й пілотеса FPV-дронів. Ми поговорили з Оленою про рішення доєднатися до Сил оборони України, шлях до ударних дронів через пресслужбу та ПТКР, а також найбільші виклики.
Олена Тотель
позивний «Бароко»
Тобі можуть казати, що ти не впораєшся. Окей, давайте я спробую, і тоді ми будемо вирішувати, впоралась я чи не впоралась
Олена Тотель має позивний «Бароко». «Я вирішила, що краще сама оберу позивний, ніж це хтось зробить за мене», – пригадує Тотель. Чому «Бароко»? «По-перше, я дуже люблю цей стиль, – пояснює вона. – Мені імпонує філософія епохи бароко: Господь-творець створив цей прекрасний світ, але врешті втомився й приліг відпочити. Та оскільки ми створені за його образом і подобою, він зробив так, щоби людина самостійно могла робити вибір, мати свою волю. Для мене бароко – це коли ти береш свою долю у свої руки».
«Бароко» взяла долю у свої руки, приєднавшись до бригади «Хартія» як доброволиця. Цьому передував тривалий шлях, який почався у 2022 році, розповідає вона. До початку повномасштабного вторгнення Олена протягом семи років працювала в медіа, зокрема журналісткою та шеф-редакторкою на регіональних телеканалах в Одесі та Дніпрі.
«У всіх накрут був уже в січні, а в мене тоді були інші переживання: я готувалася вписатися в новий проєкт, якраз отримала пропозицію запускати нове велике медіа, – пригадує вона початок 2022 року. – 20 лютого в мене була співбесіда в Києві. 21 лютого – останній робочий день на каналі в Дніпрі, 22 лютого – остання лекція в медіашколі, де я викладала. А 24 лютого зранку я прокидаюся від телефонного дзвінка брата, який каже: «Ти де? Там нас почали бомбити».
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну її життя буквально поділилося на до і після: «З обох робіт я звільнилася, нова робота для мене накрилася, тому що під час [великої] війни ніхто не буде запускати канал. Словом, 24 лютого я просто тупо не знала, куди мені дітися».
У березні Олена тимчасово виїхала з України, але в Чехії надовго не залишилася: «Мої батьки дуже хвилювалися й наполягали, щоб я виїжджала. Ми з кицею виїхали в Прагу 17 березня. І з того моменту щоранку, коли я прокидалася в еміграції як біженка, я думала: «Що я тут роблю? Чому я не вдома? Я хочу додому. Я не потрібна тут, я потрібна вдома». Тупо кожен ранок я ось так сама себе накручувала, постійно дивилася новини. Просто не могла відірватися від екрана, бо було відчуття, що якщо відірвуся, то пропущу щось важливе».
Як вирішила мобілізуватися
У липні 2022-го Олена Тотель повернулася в Україну й почала волонтерити. «Наприклад, військовим потрібні були маскувальні сітки, а я знала людей, які ці сітки плетуть. Можна сказати, що використовувала продюсерський досвід: ага, хтось сітки вже робить, хтось не робить, у когось завал, комунікацію треба вести з тим-то», – пригадує вона. Волонтерство й долучення до спільної роботи на певний час допомогло знайти себе, але до кінця 2022-го Олена почала думати про інші способи допомоги Силам оборони України. «Якраз почали з'являтися настрої, що воювати будуть усі: рано чи пізно ми всі підемо на фронт. І ось я розумію – найбільш правильно буде мобілізуватися й піти воювати», – розповідає «Бароко».
«Я б не пробачила собі, якби я не долучилась до війська, – пояснює мотивацію Олена. – Що я зробила для перемоги? Що я зробила для своєї країни? Бо в мене іншої країни немає, у мене вона одна. Якщо на неї хтось нападає, то логічно, що її треба захищати, а не сидіти й чекати, поки її захищає хтось інший. Ну і, може, це ще якесь загострене відчуття несправедливості, але, бляха, на мою країну напали! Моїх людей убивають, на наші міста летять ракети. Це нечесно, це несправедливо, це верх варварства. І кипіти від цієї ненависті й агресії та водночас не діяти – це тупо».
В Олени не було спеціальності, що підлягала мобілізації, тому долучитися до війська вирішила як доброволиця. «Спочатку дивишся на цю ідею раціонально: у тебе немає військового досвіду, ти нічого не вмієш, ти гадки не маєш, що там в армії, як воно відбувається. Адже я була абсолютно цивільна людина, далека від усіх цих речей. Проте врешті вирішила, що прийду [у ТЦК] і скажу: я вмію ось це, а цього не хочу робити. Хотілося робити якусь реальну роботу, яка допоможе фронту», – розповідає Олена.
Увесь 2023 рік вона присвятила підготовці до війська, передусім фізичній. «Я прийшла в зал і кажу тренерці: «З мене треба зробити машину». Це при тому, що я раніше взагалі не займалася спортом: максимально важким, що я підіймала, була чашка з чаєм або мікрофон. Мій організм спершу був у шоку. Але ми почали тренувати витривалість і тонус м'язів, щоб я могла взяти 20 кілограмів і далеко їх потягнути», – згадує Олена.
Я прийшла в зал і кажу тренерці: «З мене треба зробити машину»
Паралельно вона почала обирати підрозділ і бригаду. «Як виявилося, дівчині це не так просто зробити, тим більше дівчині без будь-якого армійського досвіду, – розповідає вона. – Та згодом я побачила рекрутингову рекламу «Хартії», спрямовану на жінок, з акцентом, що ти можеш бути в нас, ким захочеш, і самостійно обирати спеціальність. Мені це сподобалося, я заповнила анкету на сайті й подала заявку».
На той момент Олена хотіла стати сапером. «Це велика проблема, ми найбільш замінована країна Європи, саперів не вистачає катастрофічно. І я така: я не боюсь, тут я можу бути ефективна», – пояснює вона. У відділі рекрутингу «Хартії» відповіли, що в саперний підрозділ можна потрапити, але попросили надіслати цивільне резюме. З огляду на досвід роботи в медіа її попросили зустрітися з пресофіцеркою бригади й запропонували роботу в пресслужбі. «Я одразу сказала, що я хочу йти в бойовий підрозділ, – пригадує «Бароко». – Але мені відповіли, що в мене є досвід із медіа, налагоджувати систему, і саме це треба було в бригаді, тож мене попросили з цим допомогти. Я запропонувала домовитися так: я мобілізуюся в пресслужбу, зроблю це як проєкт, а потім піду в бойовий підрозділ».
FPV дуже складні системи, певно, найскладніші в управлінні. Але якщо ти навчився працювати з FPV, можеш працювати з будь-якими дронами
Як почала пілотувати FPV і що думає про мобілізацію жінок
Олена Тотель мобілізувалася 6 грудня 2023 року. «Так вийшло випадково, але принаймні я ніколи не забуду, у який день це відбулося, – розповідає про мобілізацію в День збройних сил України. – До того ж це тепер і День святого Миколая: я не релігійна, але моя бабуся, царство їй небесне, сприйняла б це як гарний знак».
Олена служить у роті ПТКР «Хартії», віднедавна – у взводі ударних безпілотних систем у складі підрозділу. «Тепер я пілотеса FPV-дронів, – розповідає «Бароко». – FPV дуже складні системи, певно, найскладніші в управлінні. Але якщо ти навчився працювати з FPV, можеш працювати з будь-якими дронами. Якщо порівнювати з журналістикою, то я вважаю її царицею саме новини: якщо ти вмієш робити телевізійні новини, то можеш робити будь-які формати. Так само із FPV».
У чому головні виклики в роботі оператора дрона з керуванням від першої особи? «FPV-дрони можуть вражати будь-що, абсолютно будь-яку техніку, – розповідає Олена. – Наприклад, бачимо ділянку. Помічаємо генератор. Це означає, що десь поблизу може бути й бліндаж ворога. Значить, треба полетіти, вистежити й влучити в бліндажик». Як і у випадку з мобільними ракетними комплексами, з якими вона працювала раніше, з FPV непросто фіксувати конкретний момент ураження суперника: «Ти зазвичай не бачиш момент ураження, бо до того зникає відео. Якщо немає коригування з іншого розвідувального дрона, ти не можеш напевно сказати, що відбулося з ворожою технікою – пошкодили її чи знищили».
Що Олена як одна з небагатьох військовослужбовиць у бойових підрозділах може порадити іншим жінкам, які думають про цей шлях? «Не зраджувати себе, – відповідає вона. – Якщо вже вирішила, що буду в бойовому підрозділі, нікого не слухати, йти й пробувати. Тобі можуть казати, що ти не впораєшся. Окей, давайте я спробую, і тоді ми будемо вирішувати, впоралась я чи не впоралась. Треба вмикати характер і не боятися казати: так, я дівчисько, але це не означає, що це щось погане. Це не означає, що до мене можна ставитися як до «слабкої статі». Це означає, що в мене є мої переваги, і я їх знаю. Наприклад, я більш витривала [за чоловіків], адже в жінок вищий больовий поріг».
Я не закликаю мобілізуватися всіх жінок. Я закликаю мобілізуватися тих, хто дійсно розуміє себе і свої здібності, хто розуміє, що може бути корисною в армії
Олена наводить приклад зі свого досвіду: «У нас є одна позиція – це дуже довгий шлях, де можна посередині просто лягти й сказати: “Киньте мене тут, мені байдуже, я вже не виводжу”. Але я просто зрозуміла, що в такі моменти треба вмикати характер. Навіть якщо мені дадуть щось тягти, крім своїх речей, я візьму це. Мені буде дуже важко, мій організм буде на межі. Але я все одно це зроблю. Може, для цього буде потрібно більше часу. Може, мені треба буде після цього відновлюватися чи просто перевести дихання. Але я це зробила».
Що вона зрозуміла за майже рік у війську? «Що в армії дуже не вистачає жінок, – відповідає Олена. – Найголовніше, що жінка завжди може підтримати іншу жінку». Щодо питання мобілізації жінок відповідає так: «Я не закликаю мобілізуватися прямо всіх жінок. Я закликаю мобілізуватися тих, хто готовий, хто дійсно розуміє себе і свої здібності, хто розуміє, що може бути корисною в армії. Якщо ти думаєш про це, якщо ти знаходиш у себе в голові відповідь на запитання, чи впораюся я, цим жінкам я б порадила долучатися до війська. Тому що нас дійсно не вистачає в Силах оборони, нас дуже не вистачає в бойових підрозділах».
«Зрозуміло, що більшість людей боїться, – продовжує «Бароко». – Але, принаймні з огляду на мій досвід, люди дарма бояться так сильно. Ти точно маєш бути обережною, але краще не дозволяти страху та хвилюванню заволодіти тобою. Ну і я просто дякую своїй адаптивній психіці. Я можу поплакати, поревіти. Але це відбудеться в моменті. Після цього я зберуся й піду далі працювати».
Фото: Аліна Андреєва
Коментарі
Підписатись