Інтерв'ю«У нашій країні немає сексуальної реабілітації». Розмова з лікаркою Ганною Ревунець

«Коли говориш про сексуальну реабілітацію, це має ефект своєрідної бомби», – говорить лікарка Анна Ревунець. Хоч і питання сексуального відновлення не отримує належної уваги, іноді ним нехтують або ж соромляться його ставити, важко переоцінити його актуальність у часи повномасштабної війни.

Військові, отримуючи травми після бойових дій, нерідко бояться звернутися до фахівця з питаннями про сексуальне відновлення. Однак після реабілітації життя триває, і в людини можуть виникати сексуальні бажання. А разом із ними – потреба перебудувати статеві стосунки так, щоб вони були можливими навіть, якщо пацієнт має високу ампутацію чи іншу важку травму. 

Ми поспілкувалися з лікаркою-психологинею-сексологинею та учасницею програми «Recovery. Сексуальне життя» Ганною Ревунець про те, як фахівцям наважуватися проводити сексуальну реабілітацію для військових, чому секс можливий навіть у випадку важких травм і ампутацій і як спілкуватися з людьми, які проходять реабілітацію.

Текст: Ольга Дуденко

Ганна Ревунець

лікарка-психологиня-сексологиня, учасниця програми «RECOVERY. Сексуальне життя»

У психотерапії під час реабілітації важливим етапом роботи є нове сприйняття свого тіла

Що робить психолог під час реабілітації 

У мої завдання, як лікарки-психологині-сексологині, входять психологічна едукація, тобто пояснення пацієнту, що з ним відбувається, чому це відбувається, а також нормалізація тих чи інших станів і відчуттів. Друге – це психокорекційна робота: ми працюємо з симптомами, станами, емоціями, поведінковими розладами й коригуємо їх, змінюємо, навчаємо приймати себе такими, якими ми є. 

Також є психотерапевтична робота – більш тривала й ґрунтовна, коли психолог із пацієнтом пропрацьовують глибші й проблемніші запити. Частково до моїх обовʼязків належить і ерготерапія, коли ми навчаємо наших пацієнтів жити звичайним життям пересічної людини, але з тими травмами й новими станами, у яких вони опинилися. 

У психотерапії під час реабілітації важливим етапом роботи є нове сприйняття свого тіла, зокрема і як обʼєкта певної сексуальності. 

Правила психолога, який проводить реабілітацію

Лікарі користуються загальнопсихологічними принципами. Насамперед принцип добровільності: консультація психолога не може відбуватися примусово, і будь-яку тему слід порушувати тільки за згодою пацієнта. Може бути так, що пацієнт не готовий говорити про щось, і лікар дасть йому можливість не робити це. 

Також важливо ніколи не втрачати відчуття реальності, працюючи з пацієнтами. Часто можна почути, як медичний персонал запевняє, що в людини все буде добре, її полікують, поставлять протези. Але між початком лікування і його результатами – доволі великий проміжок часу, і підсумки можуть бути різними. 

Треба бути готовими до будь-якого перебігу подій і спілкуватися про це з пацієнтом. Я намагаюся адаптувати людину до того, що реальність може різнитися від очікувань, щоб не виходило так, що поки пацієнт перебуває в шпиталі, йому всі допомагають; потім він виходить за межі лікарні, зіштовхується з фізичними труднощами, поруч – нікого, і він не може дати собі ради. Такі випадки будуть, але щоб їх було менше, лікарі мають змоделювати можливі труднощі й проговорити їх. 

Чи проводять сексуальну реабілітацію в парі

Реабілітація може бути парною. Якщо в пацієнта є партнер чи партнерка, безумовно, краще обговорити ті складності, які в них виникають, або питання чи уявлення, які обоє бачать у сексуальних стосунках. Зазвичай спочатку лікар проводить зустріч наодинці з кожним із партнерів, щоб зрозуміти проблеми кожної зі сторін, а потім триває парна терапія.

Як спілкуватися з тими, хто проходить реабілітацію

Варто враховувати, що люди, які брали участь в активних бойових діях, – достатньо травмовані. У когось із часом ці травми загояться, і людина зможе відновитися, у когось – ні. Тому коли ми спілкуємося з людиною, маємо пам'ятати, що її поведінкові чи емоційні реакції, як-от емоційна нестабільність, агресивність, роздратованість, є нормальними з огляду на те, де ця людина перебувала і що вона пережила. Якщо ми рідні люди для того, хто проходить реабілітацію, варто з розумінням поставитися до такої поведінки, не з образою. 

Якщо мова йде про сексуальну реабілітацію, не треба вважати, що питання сексу не актуальне для військового з ампутаціями чи травмами, що це те, про що він не буде думати. Питання сексу, сексуальних бажань або сексуальної неспроможності так чи інакше постане перед пацієнтом. Можливо, з часом, коли минуть болі, чи він опиниться вдома, завершиться реабілітація чи служба.

Питання сексу, сексуальних бажань або сексуальної неспроможності так чи інакше постане перед пацієнтом

Тому близьким людям не слід уникати думок про сексуальну реабілітацію, робити зауваження на зразок «Слухай, ну який секс, якщо ти не можеш ходити?», якщо людина не має позивів до сечовипускання чи отримала травми хребта. Треба розширювати межі розуміння того, що секс – це не тільки так, як ми звикли. Він може відбуватися з урахуванням тих фізичних можливостей, які є в людини.

Етапи сексуальної реабілітації

У нашій країні не існує сексуальної реабілітації. У жодному протоколі чи законі не прописано, чим є і має бути сексуальна реабілітація. Завжди, коли я читаю якісь семінари або лекції про сексуальну реабілітацію перед лікарями інших спеціальностей, то помічаю здивування колег. Вони говорять: «Точно, ще ж є секс, і він актуальний для пацієнтів». 

Сексуальна реабілітація – це високий рівень інклюзії, і її застосовують окремі спеціалісти в окремих закладах. Тож немає чітко визначених етапів чи протоколів, які стосуються такого виду реабілітації. 

Як і в роботі з цивільними пацієнтами, усе починається зі знайомства, встановлення довірливих стосунків. За весь час повномасштабної війни жодний пацієнт з військових не вийшов до мене з розмовою про секс. Не тому, що вони не знають, що зі мною можна поговорити про це, а тому що це табуйована тема загалом. Тому я озвучую цю тему, намагаюся зрозуміти, чи цікавить це людину, чи готова вона про це говорити, чи бачить вона необхідність у цьому. 

Загалом пацієнти дивуються, що спеціаліст готовий обговорити питання сексу й дати відповіді, яких він потребує. Дуже часто вони стикаються з тим, що в них немає ідеї, як вирішити сексуальну неспроможність, і сама сексуальна реабілітація викликає роздратування. Здається, людині нічим не допомогти, а лікар якраз дозволяє по-іншому поглянути на свої проблеми, розширити межі своїх можливостей.

Треба розширювати межі розуміння того, що секс – це не тільки так, як ми звикли. Він може відбуватися з урахуванням тих фізичних можливостей, які є в людини

Травма ставить у позицію своєрідного обнулення, і ми відштовхуємося від цього. На сьогодні пацієнт має такий-то стан здоровʼя і таку-то травму. Не треба порівнювати їх із ситуацією «до», бо є безліч випадків, коли так, як раніше, уже не буде. Тому наше завдання – показати людині, що є різні варіанти, як перебудувати своє життя, щоби вона почувалася комфортно.

Як говорити про сексуальну реабілітацію більше

Для якісної сексуальної реабілітації потрібні перш за все спеціалісти, які зможуть її проводити. Потрібні освітні групи, курси, заходи, які розповідатимуть про сексуальну реабілітацію: що є нормою в цьому процесі, що ні, як говорити про неї. Зараз це тільки-тільки зароджується.

Якщо спеціалісту, який проводить реабілітацію, комфортно говорити про сексуальні можливості та дисфункції, він обізнаний, яким чином комунікувати про це, тоді він може ініціювати таку реабілітаційну терапію з власного бажання. Часто лікарі не люблять проговорювати деталі й вплив травми на життя людини: ушкоджені чи відірвані статеві органи, ампутації, чи працюватимуть ці органи колись. Нікому не сподобається прийти й сказати людині, що вона не зможе ходити до туалету чи пересуватися. Саме тому ці теми рідко порушують. Фахівець і сам може не знати, як, наприклад, травма хребта впливатиме на сексуальне життя пацієнта і що йому запропонувати, щоб адаптуватися до нового стану. 

Тому під час сексуальної реабілітації варто наголосити на тому, що є альтернативні варіанти для статевого життя, бо секс – набагато ширше поняття, аніж тільки пенетрація. Можна отримувати естетичне, психологічне, сексуальне задоволення іншими шляхами, і їх теж можна розглядати, просто про це мало хто знає. Саме тому варто поширювати інформацію про сексуальну реабілітацію, влаштовувати освітні заходи як для спеціалістів, так і для звичайних людей.

Участь у програмі RECOVERY

За однією освітою, я сексологиня, і тема лікування сексуальних порушень знайома для мене. Однак із початком повномасштабної війни специфіка такого лікування у військових осіб і в цивільних різниться. Деякі травми людина навряд чи може отримати в цивільному житті. Тому я стала слухачкою курсів RECOVERY, бо хочу підвищити рівень своєї підготовки. 

Після навчання ти починаєш дивитися на пацієнта по-іншому. Наприклад, перед тобою молодий військовий із високою ампутацією, настільки високою, що немає можливості поставити протез. Напевно, з усіма проблемами секс — це останнє, про що ти міркуєш. І прослухавши курси, я стала задумуватися про те, що після того, як цього військового поставлять на ноги, він буде користуватися кріслом колісним чи милицями, він піде у звичайне життя. І це життя триватиме.

Людина в повсякденному житті стикнеться з сексуальним бажанням. Саме тому під час лікування й спілкування з пацієнтами, я запитую їх, як вони бачать своє подальше життя, зокрема, і статеве. Якщо людина готова говорити на цю тему, варто зорієнтувати її й донести думку про те, що сексуальні стосунки можливі, навіть із важкими травмами.