Інтерв'юСексуальна реабілітація – не тільки питання лікарень. Розмова з докторкою Кетрін Елліс

Докторка Кетрін Елліс займається питанням сексуальної реабілітації в США вже понад 10 років і випустила посібник для поранених ветеранів Sex and Intimacy for Wounded Veterans: A Guide to Embracing Change. 

Зараз вона виступає консультанткою (супервізоркою) на проєкті RECOVERY. Сексуальне життя від Фонду Олени Пінчук, де навчає медпрацівників, які допомагають українським ветеранам і ветеранкам відновити своє сексуальне й особисте життя.

Розпитали в Кетрін, чому вона почала працювати із сексуальною реабілітацією, наскільки сильно вона відрізняється в США й Україні та чому про неї важливо говорити на багатьох рівнях. 

Створення простору для відкритих розмов у лікарнях

Я почала працювати ерготерапевткою в Національному військово-медичному центрі імені Волтера Ріда. Був 2011 рік, з Афганістану поверталося багато поранених бійців. Я почала працювати з ними ще у відділенні реанімації, і вже на тому етапі багато військових задумувалося над тим, який вигляд матиме їхнє життя в зовсім іншому тілі. Вони мали питання про секс і стосунки.

Я зрозуміла, що хоча в пацієнтів запитання були, лікарі не були готові дати на них відповіді. Тож пацієнти не розуміли, з ким їм можна поговорити про сексуальне життя після поранення. Через це вони часто порушували тему сексу жартома, так перевіряючи, до кого можна звернутися зі своїм запитом. Іноді вони фліртували з персоналом центру. Лікарі не завжди добре сприймали ці їхні спроби поговорити про те, що болить — казали, що це недоречно, або навіть сварили військових. 

Однак я сприймала ці жарти чи флірт як демонстрацію того, що секс і стосунки важливі для військовослужбовців і що вони мають запитання, страхи та занепокоєння – як і всі ми, якби опинилися на їхньому місці. Я зацікавилася темою сексуальної реабілітації, мені хотілося залатати цю діру в системі охороні здоров'я. Ось так я і потрапила в цю досить вузьку сферу, коли мені було лише 25.

Військо може бути дуже маскулінним середовищем, де люди хочуть бути самодостатніми, їм може бути складно відкритися

Під час своїх тренінгів у межах “Recovery” я говорила з учасниками програми та помітила, що в Україні часто думають, начебто в США ми набагато відкритіше говоримо про сексуальну реабілітацію й секс загалом. Що ми всі все давно зрозуміли, що система давно працює. Але, як ви бачите, у 2011 році ми мали подібну до вашої ситуацію. Насправді сексуальна реабілітація досі є доволі табуйованою в США.

У своїх тренінгах я порушую ті самі питання, що й у центрі Ріда – табу на секс, страх образити пацієнтів і робота з пацієнтами, які можуть боятися говорити з медпрацівниками про секс. Військо може бути дуже маскулінним середовищем, де люди хочуть бути самодостатніми, їм може бути складно відкритися. Тому я розповідаю, що коли ветерани жартують про секс, ми повинні сміятися й жартувати у відповідь. Коли вони фліртують із нами, медиками, то ми можемо відповісти, що не можемо побудувати з ними стосунки, але можемо допомогти їм побудувати стосунки з іншою людиною.

Я також заохочую лікарні використовувати мультимодальний підхід для того, щоб змотивувати військових говорити про сексуальну реабілітацію: плакати на стінах, листівки, роздаткові матеріали та групи підтримки. Також чудово було б мати клініки, присвячені стосункам. Це підсвітить питання сексуальної реабілітації та покаже, що це нормально – говорити про сексуальне життя з медпрацівниками. 

Робота з військовими

Життя людей, які отримали поранення, сильно змінюється. І це необхідно прийняти, пристосуватися до нових умов. 

Військові, з якими працювала я, розуміли, що їхнє життя змінилося. Проте вони також дуже сильно хотіли, щоб секс був хоча б чимось, що не зазнало змін. Бійці адаптувалися, відновлювалися та досягали прогресу в багатьох різних сферах, проте продовжували сумувати та горювати за своїм сексом до поранення. 

 Ми всі хочемо ідеально займатися сексом. Ми також хочемо, щоб кожен наш секс був найкращим у нашому житті. Це нереалістично, коли ми виростаємо, старіємо, відчуваємо зміни в нашому тілі, зокрема через інвалідність, травму чи якесь захворювання. Тому військові після поранень ідуть методом спроб і помилок, неначе займаються сексом вперше в житті. Їм доводиться поекспериментувати, щоб знайти позиції, іграшки та ролі, які їм подобаються.

Я б виділила кілька якостей, які необхідні людям у процесі сексуальної реабілітації: упевненість, уміння адаптуватися, прийняття та грайливість. Зазвичай ми не думаємо про грайливість, але це дуже важливо. Люди, які можуть підходити до сексу відкрито, експериментально, менш серйозно, не вимагають ідеальності від себе та партнерів. Вони просто шукають різні способи зайнятися сексом, а тому більш відкриті до того, щоб спробувати секс-іграшки або нові практики, як-от взаємна мастурбація або фінгеринг. 

Відновлення стосунків між партнерами та партнерками

Партнери та партнерки військових також стикаються з багатьма викликами під час сексуальної реабілітації. Змінюється і їхнє сексуально життя, і до цього потрібно пристосуватися. Ключовими тут є комунікація та гнучкість з обох сторін. 

Іноді партнери та партнерки бояться болю, який відчуває військовий або військова. Вони можуть запитувати: «Як я можу торкатися його або її, не завдаючи болю?» Тобто вони ніби бояться торкатися близьких. Я вважаю, що людина з пораненнями має говорити про свій біль. Не варто будувати комунікацію так, щоби людина без поранень намагалася передбачити біль партнера або партнерки, вчилася інтерпретувати їхні стани.

Задоволення – також важлива тема. Іноді військові намагаються надміру догоджати під час сексу й роблять усе насамперед для задоволення партнера або партнерки. Вони відчувають, що повинні віддячити за всю турботу, яку до них проявляють. Або відчувають, що не можуть просити про щось приємне після того, як увесь день потребували допомоги в простих і буденних заняттях. Тому вони можуть ігнорувати свій біль або пробувати тільки ті активності, які точно принесуть задоволення іншій людині. 

Іноді партнер або партнерка намагаються надто догоджати, бо бачать сильний біль коханої людини й хочуть, щоб їхнє тіло могло також приносити задоволенні. Іноді обидва партнери надмірно безкорисливі, занадто готові жертвувати своїм задоволенням заради іншої людини. Проте секс – це егоїстична діяльність, яку ми робимо в присутності іншої людини. Тому ми повинні балансувати. Моє задоволення важливе, і твоє задоволення важливе теж.

Репрезентація на суспільному рівні

Ми рідко бачимо людей з інвалідністю, ампутаціями або шрамами в масовій культурі. Особливо рідко їх показують як привабливих людей, які мають пристрасть, займаються сексом або перебувають у щасливих стосунках. 

Водночас ця масова культура дуже впливова й часто диктує, що ми вважаємо сексуальним. Важливо, щоб як суспільство і як культура ми змінили стандарти краси, щоби більше тіл вважали сексуальними та красивими. Ті стандарти, які є зараз, обмежують усіх, зокрема і людей, які не зазнали поранень. 

Іноді військові намагаються надміру догоджати під час сексу й роблять усе для задоволення партнера або партнерки. Вони відчувають, що повинні віддячити за всю турботу, яку до них проявляють

Коли так багато людей повертається з війни, важливо навчитися спілкуватися з ветеранами та ветеранками. Важливо розуміти, що вони – просто люди й люди з інвалідністю водночас. Важливо не ігнорувати їхню інвалідність, проте також важливо пам’ятати, що це лише частина їхньої особистості. 

У своїй навчальній програмі я також часто заохочую лікарів допомагати військовим ставати максимально незалежними. Люди пишаються собою, коли можуть подбати про себе, і це підвищує їхню зацікавленість у сексі. Майбутні партнери й партнерки також мають розуміти, що вони не повинні намагатися робити все замість військового або військової, проте мають допомогти, якщо вони просять про це. Я пропоную думати про це так – ми допомагаємо партнерам і партнеркам з інвалідністю не тому, що вони мають інвалідність і нам їх шкода, а тому, що кожна людина, з інвалідністю чи ні, час від часу потребує невеликої допомоги, і це нормально.

Більше про сексуальну реабілітацію військових ми писали тут: 

«Сексуальна реабілітація – це не про секс». Розмова з Ольгою Сердюк

«Немає кого запитати про це». Як програма Recovery допомагає бійцям у сексуальному відновленні

«У нашій країні немає сексуальної реабілітації». Розмова з лікаркою Ганною Ревунець

Коли людина відкриває бажання – це допомагає реабілітації після поранень. Розмова з сексологинею