Новини«Це були нелюдські умови утримання». Звільнені українки розповіли про російський полон

Звільнені з російського полону українки на пресконференції Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими розповіли про умови, у яких їх тримали окупанти.

«Перебування в полоні – це психологічний тиск позбавлення волі. Волі пересування, висловлювання, думки. І ці аспекти вони використовували на повну. Харчування було таким, що вижити могли, але якою ціною… Це відображалося на здоров’ї, на самопочутті. Це були нелюдські умови утримання. Вони ставилися до нас як до «зеків», – розповіла волонтерка «Госпітальєрів», парамедикиня Тетяна Васильченко.

Вона додала, що охоронці, якими були представники «днр», постійно повторювали полоненим, нібито Україна «забула про них» і що вони «не потрібні, тим більше жінки, на кого вас міняти».

Васильченко поділилася, що й надалі планує займатися волонтерством і допомагати військовим на фронті.

Солдатка й фельдшерка військового шпиталю Вікторія Обідіна розповіла, що полонених утримували в маленьких камерах, майже не виводили на прогулянки, а їжа «була жахливою». Обідіна вийшла з «Азовсталі» з донькою. Дитину вдалося вивезти за кордон, а сама жінка потрапила в полон.

За словами Обідіної, нині вона планує поїхати до Польщі, щоби побачитися з родиною, а після повернення в Україну підпише контракт, якщо буде така можливість.

Військовослужбовиця Інга Чікінда з морської піхоти розповіла, що «людського ставлення» до полонених не було.

«Це нелюди, у цих людях немає нічого святого. Були такі моменти, що ми недоїдали. Людського ставлення не було взагалі. Нічого хорошого не можу сказати. Коли відкрився борт літака, я відчула повітря і сказала, що ми в Україні. Я вірила завжди в те, що ми повернемося», – розповіла Чікінда.

Вона сказала, що закінчить з військовою кар’єрою після звільнення з полону й поки не знає, чим буде займатися, можливо, піде у волонтерський напрям.

Волонтерка Людмила Гусейнова, яка провела в російському полоні три роки, розповіла, що її стан здоров’я за час перебування в полоні не поліпшився. «Не було змоги отримувати медичну допомогу. Я три роки не могла домогтися, щоб мене оглянув офтальмолог чи просто виписав окуляри», – сказала волонтерка.

Полонені розповіли, що їх утримували в інформаційному вакуумі або вмикали російські пропагандистські ЗМІ.

«Вони давали інформацію про ситуацію на фронті, яка була їм вигідна», – сказала Інга Чікінда.

Спілкування з рідними практично не було. За словами Чікінди, полоненим один раз дали можливість написати лист родичам.

«Пропонували зробити щось, щоб я могла зателефонувати рідним, але я відмовилося, це пахнуло зрадою держави», – розповіла Васильченко.

Вона додала, що, окупанти в обмін на дзвінок вимагали «записати відеозвернення». Коли ніхто не погодився, жінкам дали можливість повідомити рідним, що вони живі. Тетяна Васильченко 8 червня сказала доньці, що перебуває в полоні, і більше зв’язку не було.

17 жовтня Україна провела обмін полоненими з росією й звільнила 108 жінок, серед яких військовослужбовиці й цивільні. Це був перший повністю жіночий обмін.