Новини«Життя не має сенсу без освіти». BBC розповіли історії афганок, яким заборонили ходити до школи

Британське видання BBC поспілкувалося з дівчатами-підлітками в Афганістані про заборону відвідувати середню школу, яку Талібан запровадив у вересні 2021 року.

Хабіба і її колишні однокласниці Махтаб і Тамана є одними з сотень тисяч дівчат-підлітків, яким таліби заборонили відвідувати середню школу в більшій частині Афганістану. Дівчата кажуть, що хвилюються через те, що глобальне обурення у відповідь на рішення талібів поступово згасає.

«Коли я бачу, як хлопці йдуть до школи й роблять усе, що хочуть, мені дуже боляче. Коли я бачу, як мій брат іде до школи, я відчуваю себе розбитою», – поділилася Тамана.

Окрім закриття середніх шкіл для дівчат, Талібан також увів низку заборон для жінок, як-от вступати в університети й працювати в неурядових організаціях. На думку Махтаб, якщо кількість обмежень збільшуватиметься, то «таке життя для жінок не варте того, щоб його проживати».

«Ми не маємо доступу до базових прав людини. Життя не має сенсу без освіти. Я вважаю, що краще смерть, ніж таке життя», – каже Махтаб.

Унаслідок зменшення громадських просторів для жінок у Кабулі організували жіночу бібліотеку. Туди приходили жінки, щоб почитати, поговорити одна з одною чи відволіктися від постійного перебування вдома. Однак, за словами співзасновниці бібліотеки Лайли Басім, таліби неодноразово вимагали закрити бібліотеку.

«Двічі, коли таліби закривали бібліотеку, нам удавалося знову її відкрити. Але погрози зростали з кожним днем. Мені телефонували й питали, як я посміла відкрити бібліотеку для жінок. Одного разу вони прийшли до бібліотеки й сказали жінкам, що вони не мають права читати книги. Бібліотекою стало занадто ризиковано керувати, тож мені довелося прийняти неминуче рішення про її закриття», – розповіла Басім.

40-річна Міра працювала прибиральницею в школі для дівчат, але втратила роботу після реформ талібів. Нині Міра жебракує на вулицях Кабула, щоб прогодувати родину, оскільки в умовах економічної кризи в країні вона не змогла знайти іншої роботи.

«Я відчуваю, що я не жива. Люди знають, що в мене нічого немає, тому намагаються мені допомогти. Краще померти, ніж прожити життя без гідності, – сказала жінка. – Якщо мені одного дня дають картоплю, я чищу її й варю. Наступного дня я готую лушпиння, щоб нагодувати свою сімʼю».

Міра розповіла, що одна з її дочок хоче вивчати право, а інша – медицину, однак через заборону дівчатам вступати до університету вони не зможуть здобути освіту.

«Зараз у кожному домі немає нічого, окрім болю й скорботи», – сказала Міра.