СитуаціяКоротка спідниця та яскравий макіяж «провокують» на злочин. Про це пишуть у шкільному підручнику
Флірт та автостоп як «віктимна поведінка»
У підручниках обов’язкового шкільного предмета «Основи здоров’я» для 8-го класу є розділ, присвячений «віктимній поведінці». У ньому розповідають, що людина може сама спровокувати сексуальне насилля. Як приклад того, що може спровокувати злочинця, наводять яскравий макіяж, коротку спідницю та флірт.
МОН рекомендувало використання цих підручників у 2016 році. Антидискримінаційна експертиза проєктів підручників тоді здійснювалася перший рік. За її результатами, 86% підручників для 8-го класу не враховували недискримінаційний підхід в освіті, 4% враховували частково, а таких, які враховували б, було 0%. У 2017 році тему «віктимності» виключили з програми, проте підручники й надалі продовжують використовувати.
Розповідаємо, що саме йдеться в розділах про віктимну поведінку, які рекомендації антидискримінаційної експертизи проігнорували автори підручника та як це може вплинути на підлітків.
Раніше ми також розповідали про шкільний курс «Основи сім’ї», у якому йдеться, що контрацепція й аборт – убивство, а жінка – берегиня.
Про що йдеться в підручнику
У транспорті, у парку, на дискотеці можна побачити молодих хлопців та дівчат, які своєю поведінкою чи вбранням привертають увагу. Веселі та розкуті молоді люди не розуміють, що наражаються на небезпеку. Адже поводячись так, провокують злочинців.
«Основи здоров’я» підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів» Бойченко Т.Є., Василашко І.П., Гурська О.К., Коваль Н.С. ТОВ «Видавництво «Генеза»
У розділі, присвяченому віктимній поведінці, ідеться про те, що вчинки та дії людини можуть провокувати на скоєння злочину. Серед прикладів того, що може спровокувати злочинця, – флірт, «багатозначні погляди», яскравий макіяж. «Коротка спідниця може спровокувати сексуальний злочин», – ідеться в тексті одного з підручників. У переліку прикладів віктимної поведінки також є «їздити автостопом».
У ХІХ ст. існували правила етикету для жінок, які нагадують правила безпеки. Дівчині не можна було виходити одній з дому, залишатися наодинці з юнаком або чоловіком протягом хоча б кількох хвилин. Вона мала вдягатися просто, говорити тихо, не сміятися голосно. Її батьки ретельно стежили за тим, що вона читає, з ким зустрічається і спілкується.
Сучасні рекомендації щодо безпеки не дуже відрізняються від цих правил, хоч, звісно, не такі суворі.
«Основи здоров’я» підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів» Гущина Н.І., Василенко С.В., Колотій Л.П. ТОВ «Фоліо»
Cеред статистики наводять таку: «Понад 60% потерпілих легковажною поведінкою самі спровокували злочин». І хоч у більшості тез ідеться про те, що «варто навчитися не провокувати насилля», в одному з підручників усе ж є згадка про те, що якщо щодо вас вчинили насилля, це не ваша провина, і про нього можна повідомити дорослим.
Ірина Когут
експертка з антидискримінаційної експертизи освітнього контенту
Антидискримінаційна експертиза розпочалася в 2016 році. Тоді до цих підручників з «Основ здоров’я» були зауваження, й експертки пропонували виключити розділ про віктимність та інакше прописати частину про сексуальне насильство. Наприклад, пропонували додати про культуру згоди. Авторський колектив і видавництво проігнорували рекомендації – і підручники вийшли такими.
У 2017 році був проєкт МОН з розвантаження програм для базової школи. Його мета була не чекати, поки запровадять новий державний стандарт, а трохи підправити навчальні програми вже. Тоді експерти запропонували виключити тему віктимності з програми й ці зміни ухвалили.
Проблема в тому, що тему з програми прибрали, але замість неї не з’явилося речей, які мали б бути. У програму включили принципи рівноправного спілкування, ненасильницьке спілкування. Але програма – це кілька речень, а те, що викладачка розповідає на уроці, пов’язано з підручником і методичними матеріалами.
Водночас [у програмі] залишається підхід, що секс несе загрозу. Наприклад, ідеться: «Учні пояснюють соціально-психологічні наслідки ранніх статевих стосунків і штучного переривання вагітності». Це при тому, що в дослідженні соціального здоров’я молоді від UNICEF ідеться, що практично кожен десятий (9,2%) з тих, хто заявив, що має досвід статевих стосунків, визнав віком сексуального дебюту 12 років і молодше.
Тому недостатньо навіть просто прибрати віктимну поведінку з програми й написати про ненасильницьке спілкування. Потрібно загалом змінити підхід – від страшилок і залякувань до нормальної інформації.
Підручники можуть змінюватися кожні 5 років. У МОН вирішують чи вони перевидають, чи довидають наявні підручники. Зазвичай, усе ж таки роблять нові, тому що в нас часто вносяться зміни в програму, до того ж може з’являтися нова інформація з теми. Так як ці підручники видали у 2016 році, для них 2020-21 навчальні роки скоріше всього останні.
На мою думку, концепція віктимної поведінки є продуктом культури насильства, у якій ми живемо. Під віктимною поведінкою мається на увазі, що людина якось спровокувала насильника. Проте жертва не винна в насильстві, яке до неї скоїли. Жодна людина не заслуговує на те, щоб хтось поводився з нею насильницько. Ми маємо розуміти, що насильство має бути покаране. Тому передусім треба говорити про те, що людина, яка застосувала насильство, має відповідати за це. І саме її треба звинувачувати в скоєному.
Поширюючи ідеї про віктимну поведінку, ми не допомагаємо жертвам насилля і не попереджуємо скоєння насильства. Незалежно від того, як людина виглядає, а особливо, якщо це жінка, вона може стати жертвою такого злочину, бо в нашій культурі це нормалізовано.
На такому курсі, як «Основи здоров’я», треба навчати дітей тому, як уберегти себе від травм як фізичних, так і психологічних. Треба розповідати про такі поняття, як культура згоди. Не лише в контексті сексу, а й усього життя. Ми маємо розповідати дітям, що є культура насильства, яка транслюється через такі вислови, як «б’є – означає любить», і пояснювати, чому це не правильно. Ми не маємо ретранслювати застарілі й деструктивні ідеї, як віктимна поведінка. Адже тоді ніколи не зможемо подолати проблему з домашнім насильством і насильством загалом. Нам треба нести відповідальність за те, чого ми навчаємо дітей.
Марія Фабричева
психотерапевтка, консультантка-медіатор
Колись поняття «віктимність» широко використовували, але сьогодні воно викликає багато критики через те, що на жертву злочину перекладають відповідальність за думки й учинки іншої людини. Тоді злочин [начебто] скоюється не тому, що зловмисник так вирішив учинити, а тому, що «його спровокували». І може здатися, що тоді він не винен або винен лише частково. Тому віктимність – одна з найбільш суперечливих і делікатних тем, які зараз досліджують. Але я вважаю, що в жодному разі не можна говорити, що жертва спровокувала насилля. Будь-який акт насилля народжується в голові того, хто його здійснює.
Важливо сказати, що саме поняття віктимності складається не з окремого випадку, коли дівчина яскраво нафарбувалася, а з численних і повторюваних подій. Візьмемо як приклад: хлопець веде себе провокативно, використовує образливі вирази, жартує, переходячи на особисте, й отримує в ніс від опонента, який не стримав свої емоції. І навіть після цього він повертається й починає ображати інших ще з більшою силою. Така ситуація може повторюватися знову й знову.
І це суттєво відрізняється від того, що дівчина могла яскраво нафарбуватися, вийти гуляти з подругою і «нарватися» на якихось хлопців, які почали до них чіплятися. Можливо, вони самі прочитали колись у підручнику, що «дівчина сама винна, бо вдягає такі короткі спідниці?». Важливо навчати й дівчат, і хлопців, як говорити «ні» та як навчитися сприймати відмову у відповідь. Такі теми варто розбирати не на застарілих шаблонах, а на реальних прикладах.
Текст:
Софія Пилипюк
редакторка Wonderzine Україна
Ілюстрації: скріншоти з підручників
Коментарі
Підписатись