З нуляЯ переїхала в Берлін і працюю в стартапі

Великим поштовхом для мене став Європейський молодіжний парламент. Декілька моїх знайомих брали участь у його конференціях. Я теж долучилася, і для мене стався просто якийсь прорив. Я почала спілкуватися з іноземцями свого віку, слухала, де вони планують навчатися та працювати. І зрозуміла, що це все доволі доступно. Я завжди навчалася на відмінно, але саме тоді усвідомила, що нічим особливо не відрізняюся від моїх закордонних друзів. І взагалі являю собою когось і на міжнародному рівні. [усміхається]

Тим часом у мене були дуже тривалі стосунки в Києві. Здавалося, що все серйозно, ми були більше 3 років разом. Мій хлопець не хотів нікуди їхати, тому і я для себе не розглядала варіант навчатися на магістратурі за кордоном. А потім вийшло так, що до кінця мого бакалавра ми розійшлися. Я згадала про свої амбіції, але зрозуміла, що вступну кампанію в університети вже пропустила.

Коли я вдруге складала GMAT, вирішила подаватися у Відень. Стала краще думати, на яку саме програму варто це робити. Я мала більший досвід роботи в маркетингу, тому вирішила готувати заявку саме туди. І мене взяли в перший набір! Ще на початку грудня я знала: їду у Відень наступного року.

Утім, паралельно в мене не було постійної роботи, і це мене дуже тривожило. З’явилася відкрита вакансія в берлінський офіс Європейського молодіжного парламенту. Вони наймали інтернів на три місяці, і я вирішила спробувати. Мене взяли! Запропонували допомогти з візою й документами. Уперше хтось всерйоз сказав, що запрошує мене на роботу за кордоном.

Власне з цього й почалася моя історія з Берліном: я рахую свій переїзд від січня 2017 року. Але не відмовилася від навчання у Відні. [сміється] Воно однаково мало розпочатися тільки за пів року. Вирішила поїхати до Берліна й на місці розібратися, що далі. Їхала з думкою, що, можливо, у мене вийде залишитися на роботі довше. Насправді я хотіла працювати вже більше, ніж вчитися.

Тієї весни я закохалася в Берлін. Три місяці в цьому місті мені шалено сподобалися. Я навіть не можу описати, що зі мною було, настільки добре себе почувала. Наш офіс знаходився в центральному районі Мітте. Щоранку я йшла туди красивими вулицями, по дорозі бачила телевежу. І хоч погода була паскудна – я переїхала в лютому – мені було дуже добре. Навесні дуже чітко відчула, що хочу залишитися. Тому почала активно подаватися на роботу.

Утім, довше ніж на три місяці в офісі Європейського молодіжного парламенту мене не залишили, хоч подавалася на релевантні вакансії. І вперше стикнулася з тим, наскільки складно взагалі знайти роботу в Берліні, якщо ти іноземець з невеликим досвідом роботи. Я вела переговори ще з кількома стартапами, і розмова закінчувалася на тому, що в мене немає робочої візи.

На початку липня приходить повідомлення, що мене беруть на навчання в Берлін. Треба щось вирішувати, але в мене було однозначне відчуття: треба відмовлятися від навчання у Відні. Мій остаточний аргумент полягав у тому, що в Німеччині є можливість після магістратури отримати візу на півтора року для пошуку роботи, з нею можна офіційно працевлаштуватися. Це вирішувало мою проблему з візою для роботи, з якою я стикнулася раніше.

Мій другий переїзд дався набагато важче, бо він був інший: я лишалася мінімум на півтора року, а в ідеалі – на довше. Мабуть, це був найскладніший період мого життя. Треба було шукати довгострокове житло. Але мені дуже пощастило: мій друг Богдан жив у гуртожитку, і в нього на поверсі якраз з’їхав сусід. Це була маленька кімнатка, де, як виявилося, немає інтернету. І тут почалася казкова німецька бюрократія. Мені сказали, що інтернет можуть зробити тільки за 6–8 тижнів. [сміється] До слова, на це дійсно пішло 2 місяці. Учитися на магістратурі без інтернету дуже «весело», і я щодня їздила в бібліотеку.

Якщо переїжджаєш у Берлін, для візи треба показати заблокований рахунок, на якому достатньо грошей на рік проживання в місті. Цей рахунок оформлюється в Україні, і він заморожений. Щоб його активувати в Німеччині, починається коловорот бюрократії, бо для цього треба прописка. Для прописки треба зареєструватися на спеціальну зустріч. Восени всі переїжджають, і відкритих слотів на це немає. І це все коловорот папірців, коли без одного не можеш отримати інший. А в мене лишалося 100 євро в кишені. Пам’ятаю, коли мені вже вдруге не дали доступ до мого рахунку, я просто сіла на траву на вулиці й розплакалася.

У Німеччині, особливо в Берліні, у компаніях дуже популярна позиція «студент, який працює»: можеш офіційно працювати від 10 до 20 годин під час навчання. Мене дуже драйвило те, що є така можливість. Власне, почала боротися зі своєю самотністю тим, що шукала роботу. [сміється]

Я повернулася на кілька місяців в офіс Європейського молодіжного парламенту, як студентка, яка працює. Але з часом зрозуміла, що в мене немає майбутнього на цій роботі. Паралельно в мене закінчувалася очна програма в університеті, починалася робота над дипломом. Я через пів року випускаюся, а гроші закінчуються. Мене могли підтримати батьки, але мені дуже хотілося самостійно забезпечувати себе.

Я поставила собі за мету знайти парт-тайм роботу, адже фул-тайм зі студентською візою не можна. Тому хотіла податися кудись, де можна залишитися на довше. Намагалася максимально прагматично підходити до цього. Я подалася десь у 100 компаній, і у відповідь прийшло багато відмов.

Треба було змінювати стратегію. Вирішила дивитися, де працюють мої знайомі, щоб вони могли мене порекомендувати. Однокурсниця працювала в N26 (європейський інтернет-банк – ред.) як студентка, яка працює, і в них була програма referral. Я попросила її мене порекомендувати – і це спрацювало.

Узагалі на таку початкову позицію зазвичай приходить 1000 заявок, тому конкуренція дуже велика. Тоді мене запросили на співбесіду у відділ Business Operations. У мене не було досвіду роботи саме в цій сфері, але важливу роль зіграли дві речі. Перше те, що я працювала в KPMG. Це міжнародна компанія, знайома багатьом. Мій менеджер був бельгійцем, і він сказав: раз ти була в KPMG, то вмієш ось це й ось це. Також знадобився мій досвід у Європейському молодіжному парламенті. Освіта насправді мало кого цікавила. Так у мене було три співбесіди, і мені зробили офер.

У Берліні є частина робіт, де треба знати німецьку мову. Наприклад, у компаніях, які займаються німецькими клієнтами, урядових чи неурядових організаціях, традиційних німецьких компаніях. На той момент у мене мова була лише на базовому розмовному рівні. Утім, у Берліні прекрасно те, що тут дуже багато міжнародних стартапів і вся ця індустрія працює англійською мовою. Тому це така «бульбашка» з експатів. Але загалом для комфортного життя в цьому місті треба знати німецьку на більш-менш розмовному рівні, інакше так і залишишся в «бульбашці». А ще буде складно з бюрократичними питаннями.

У Німеччині на роботу можуть взяти на короткостроковий контракт, який тобі можуть не продовжити, а можуть продовжити на безстроковий. В останньому випадку, якщо ти пройшов випробувальний період – пів року – то тебе практично неможливо звільнити. Так юридично влаштовано, якщо в компанії немає папки з паперами, де описано, чому тебе треба звільнити. Наприклад, через недостатню продуктивність чи недбалість. Тому компанії дуже з острахом дають безстрокові контракти. Мій перший контракт в N26 був тільки на рік. Потім мені потрібно було продовжувати – і мені дали безстроковий. До того ж, якщо ти пропрацював на своїй позиції довше року, після звільнення тобі відраховують соціальні виплати з безробіття. Якщо вас звільнили, то це відбувається відразу; якщо самі звільнилися, через 3 місяці. Розмір цих виплат – інше питання, але це додавало спокою, відчуття захищеності.