Власний простірДизайнерка Вероніка Зубко та її вітальня

Рубрика «Власний простір» присвячена місцю, в якому людина проводить більшу частину свого часу. Це може бути будь-який простір: величезна кухня, на якій героїня працює й відпочиває, майстерня, що стала другою домівкою, або просто кімната, що перетворюється то в спальню, то в офіс. Головне, що тут людина здатна зосередитися на справах, їй затишно й зручно. У нашому новому випуску – дизайнерка інтер’єрів Вероніка Зубко та її вітальня.

Про вибір будинку

Коли ми шукали житло, я була вагітна, ми довго не могли знайти саме свій будинок. Можливо, були занадто високі вимоги як для українських реалій – ми мріяли жити в лісі, мріяли про сосни й про велику майстерню. Потрібні були чотири спальні, оскільки в нас троє дітей, а ще мінімум ремонту – без мармуру, дизайну, прості матеріали та архітектурні форми. Важливо було, щоб дорога до школи займала не більше 30 хвилин. Чоловік просто вмовив мене подивитися цей будинок. Річ у тім, що в нас зовсім не складалося із власниками – то вони були у від’їзді, то ми – і я вважала, що це знак. Але коли я зайшла до будинку, то зрозуміла, що він наш. Так часто трапляється, коли твоє – не потрібні жодні докази й аргументи.

І я почала створювати свій простір, який називаю Healing house – дім, що лікує. Звичайно, не в прямому сенсі, а дім, де ти знаходиш заспокоєння й затишок. Де твоє місце сили й спокою. Місце творчості й натхнення.

Про стиль вітальні

Якщо говорити про стиль вітальні, то я давно зрозуміла, що якогось певного стилю не існує. Людина змінюється, і вітальня, як і весь будинок, також повинна змінюватися. І головне було створити передумови для легкості таких змін. Я часто змінюю декор – раз на пів року «переодягаю» будинок із зимового на літній і навпаки, і регулярно роблю це перед святами. Наші друзі сміються, що в нас просто забагато вільного часу, але для мене ці зміни дуже важливі. Це як від дітей ховають іграшки, щоб потім показати їх як нові, так і я ховаю декор, щоб потім поглянути на нього по-новому.

А ще – дуже важливе зонування. Саме завдяки цьому вітальня є моїм улюбленим місцем, адже в ній ми можемо перебувати всі разом і при цьому – у кожного буде свій власний простір. У нашій невеликій вітальні аж 5 таких зон, які можуть одночасно розмістити до 15 людей, і всім буде затишно. Я запозичила принципи зеленої кімнати з ландшафтного дизайну, коли за допомогою рослин створюються ізольовані території, кожна з яких має власне призначення.

Я дуже люблю стиль Балі й Французького Середземномор’я, спробувала об’єднати їх в одному просторі. Середземномор’я – це в мене оливкові дерева, їх, до речі, привезла на зимівлю до мене подруга, і вони так і залишилися жити в нас. Балі – темні меблі. Але при цьому мені подобаються французькі яскраві стільці, печі, багато зелені, кольорова плитка, кашпо.

Про комфорт і естетику

В оселі первинне для мене – це комфорт. Тому я облаштувала цю кімнату так, щоб почуватися тут максимально затишно. Далі найважче завдання – зробити комфорт естетичним, адже естетика є продовженням комфорту.

У нас є сімейне правило: все, чого ти торкаєшся понад 10 разів на день, має вартувати найбільшу ціну, яку ти можеш собі дозволити. Тому речі, які забезпечують комфорт, дуже цінуються.

А ще я вважаю, що кожна річ у домі має приносити радість. Це принцип Марі Конде, але я його трансформувала: усе, що ти купуєш – повинно йти від серця, і тоді воно приноситиме тобі радість.

Про меблі та кольори

Меблі я купую досить імпульсивно – моментально розумію, що річ моя та куди я її поставлю. Дуже люблю золото, можливо, у мене якесь циганське коріння, яке дає про себе знати. Тому на барахолці я купую все, що має золотий колір. На тлі цього почала купувати й срібло, щоб був контраст. Зі срібла люблю свічники, кашпо, підноси. Мені здається, контрастні інтер’єри – дуже сміливі. Я використовую правила композиції й золотий перетин, але найкраще виходить, коли ти поставив щось тимчасово постояти та не забрав, бо воно ідеально влилося.

Створення вітальні почалося з центральної картини Романа Мініна.

За правилами композиції, має бути трикутник, тож стільці й столик – це частина композиції. Я завжди мріяла, щоб за столом були різнокольорові стільці, і почала збирати їх. Зараз у моїй колекції Millet, Toneta, а також стільці японських архітекторів. Я не підбирала їх за кольором, але мені подобаються жваві барви в інтер’єрі, вони настільки самодостатні, що пасуватимуть будь-якому інтер’єру.

Без зелені я не уявляю свого життя. Основним завданням було, щоб кашпо не були однаковими й квіти були в різних горщиках. І я зрозуміла, що це круте рішення, тому що кожен вазон – витвір мистецтва сам по собі. А коли це ще й в композиції – виглядає дуже цікаво.

Про речі з історією

Більшість речей я купую уживаних – у нас на планеті й так перенасичення одягом і предметами побуту, то чому не взяти якісну річ і не дати їй нове життя?

Я люблю речі з історією, часто купую щось у вінтажних магазинах за кордоном. Тому якщо ви в аеропорту бачите жінку, що везе килим у валізі та керамічний бюст у ручній поклажі, то це я. Причому спочатку щось купую, керуючись поривом, а потім уже думаю, як це все привезти.

В Україні також дуже часто трапляються красиві речі, так, наприклад, столик біля дивана з синьою ніжкою я купила в дівчини, яка переїжджала на ПМП до іншої країни й виклала його в групу, де продають уживані речі. А коли я приїхала його забирати – то скупила половину інтер’єру, її смак збігався з моїм. І я у неї купила килим, столик, грубку, уже четверту в моєму домі.

Круглий килим мені дістався від клієнтки, ми «розбарахляли» її квартиру, і вона каже: цей килим треба викинути. А я дивлюсь на нього, розуміючи, що саме цей килим у мене збережений у пінтересті, і показую їй фото. Вона мені його, звичайно ж, подарувала, а ще подарувала фіолетову скриню, яка була зроблена дизайнером спеціально для неї. Узагалі, я рідко беру в клієнтів якісь подарунки, тому що це не дуже етично. Але коли клієнти вже стали друзями, то таке трапляється.

У мене дуже багато килимків, наприклад, в одній із кімнат у мене лежить близько восьми різного розміру. Люблю орнаменти й поєднання українських мотивів з етномотивами Марокко, Китаю. Для мене це про global mind і про те, що ти в кожної нації можеш узяти щось своє, щось мудре. Ще я люблю використовувати скульптури в інтер’єрі, у мене їх близько 15. Я сама займаюся скульптурою з бронзи, свою першу роботу залишила собі й ніколи її не продам. Мені здається, перші роботи, перші малюнки або ліплення ваших дітей потрібно залишати як пам’ять.

Як я вже розповідала – дуже люблю зелень, а ще обожнюю квіти. Тому свідомо взяла багато ваз, адже коли вони порожні – це стимулює купувати квіти. А квіти – це те, що створює затишок. У будь-який інтер’єр постав квіти, і там стає максимально затишно.

Не уявляю свого життя без вечірнього ритуалу, коли запалюю свічку й читаю або слухаю музику. Свічники, як правило, купую на блошиних ринках. Такі ритуали роблять нас досить стійкими й допомагають підтримувати віру в завтрашній день. Ось я не запалила ввечері свічку у вітальні, приходить дитина й питає: мам, чому ти не палиш свічки? Тобто для неї це вже теж сімейний ритуал. У цих дрібницях і є наше життя.