Власний простір«У кожній кімнаті є дивні речі, які я люблю». Художниця Ольга Штейн про свою квартиру

Рубрика «Власний простір» присвячена місцю, у якому людина проводить більшу частину свого часу. Це може бути будь-який простір: величезна кухня, у якій героїня працює й відпочиває, майстерня, що стала другою домівкою, або просто кімната, яка перетворюється то на спальню, то на офіс. Головне, що тут людина здатна зосередитися на справах, їй затишно та зручно.

У нашому новому випуску – сучасна українська художниця, авторка подкасту Hi, it's me, Stein, засновниця artist run space thesteinstudio Ольга Штейн. 

Текст: Ольга Дуденко 

фото: Єва Кафідова

Дизайн інтерʼєру як хобі

Я міркувала про те, чи є в мене, як у художниці, якесь хобі. Мистецтво – це і є те, чим я постійно займаюся, але бувають моменти, коли хочеться відволіктися. І цим «відволіктися» стали для мене дизайн інтерʼєру й облаштування власного простору. Коли мені стає зле, я йду купувати новий вазон, пересаджувати квітки, переробляти якусь раму або ж продумувати, куди я щось переставлю. 

У моєму пінтересті папочка Home набагато більша, ніж папка, повʼязана з мистецтвом. Знову ж таки, якщо я себе погано почуваю, то можу відкрити її й роздивлятися нові класні інтер'єрні рішення. Також люблю дивитися на ютубі канали, де знімають всілякі румтури чи цікаві простори. 

Облаштування квартири

Є певні речі, які мені подобаються в інтерʼєрі. Наприклад, я дуже люблю старий фонт, високі стелі (у мене приблизно 4 з чимось метри), ліпнину, антикваріат. Саме тому мені не подобаються новобудови, бо ти можеш навіть усередині зробити якийсь антикварний інтер'єр, але він не матиме природного вигляду. Тому екстерʼєр будинку корелюється з інтерʼєром моєї квартири: я живу в одній із найстаріших сталінок у центрі міста. 

Я також люблю старі, невідреставровані меблі з радянського часу. Мені здається, вони дуже стильно виглядають в інтер'єрі, у мене до них є якась тепла ностальгія, ніби це щось від бабусі. 

Я не акцентувала увагу на кольорах квартири, а зосереджувалася на фактурах. У мене є чимало антикваріату, якісного дерева, позолочених рам, коричнева дерев'яна підлога. Ця квартира дісталася нам із жахливими шпалерами, але в ній панував певний шарм старих речей.  

Спочатку я взагалі планувала здерти шпалери й пофарбувати всі стіни в білий, але коли здерла все, зрозуміла, що мені надзвичайно сильно подобається сірий колір штукатурки. Він додавав якогось ефекту незавершеності, невимушеності, простоти. В інтерʼєрі, де є багато позолоти або барокових елементів, хотілося б, щоби щось їх урівноважувало. І ось такі сірі стіни, які зʼявилися після здертих шпалер, дуже класно комбінували простоту й пишність. А в кухні й спальні я просто зробила білі стіни.

Улюблені місця у квартирі

У своїй квартирі я майже ніколи не малюю, це принципово. Останній раз у мене була спроба попрацювати вдома, і вона була б вдалою, але точно не для кольору нашого столу. 

У мене не дуже велика квартира, лише дві кімнати, і всюди є речі, які б не хотілося бруднити: ліжко, антикварний стіл, дуже красиві антикварні крісла, деревʼяна паркетна підлога. Я працюю з маслом або зі скульптурою, з глинами, зараз узагалі з бетоном, керамікою, а для цього потрібно чимало простору. Тому я створюю в майстерні, де можу хаотично щось бруднити, переодягатися в одяг, який мені не шкода, а додому приходжу в максимально чистий простір і сплю на білих простирадлах. 

Я люблю краєвид із вікна своєї спальні: живу на четвертому поверсі, мені подобається просинатися й бачити старі великі дерева на подвір'ї. Це рідкість у центрі Києва.

Дуже люблю великий центральний стіл, приймати за ним гостей. Мені здається, що вся квартира насправді вибудувана навколо нього. Я не дуже часто готую, тільки на свята або коли до мене приходять гості, бо я полюбляю влаштовувати звані вечері. У нас є всього 6 місць за столом, це мене вже трошки обмежує. (сміється) Проте на останню таку масштабну подію, це був Великдень, до мене вперше з'їхалася вся родина. Для цього я зробила власний святковий сервіз – цікаві тарілочки й філіжанки. Зазвичай на такі вечері я ще обов'язково роздруковую меню, красиво оформлюю стіл квітами. Того разу це було цвітіння вишні. 

У мене є крісло, яке я сама перетягнула додому, воно червоне й розташоване навпроти дзеркала. Воно стоїть так не для того, щоб я дивилася на своє відображення, а тому, що коли ти, наприклад, сидиш і читаєш, то можеш бачити всю кімнату за собою й те, яка вона красива. У різні періоди дня у квартирі по-різному падає сонце через велику кількість вікон. 

Меблі та деталі 

У мене є власна невелика бібліотека – такий комод із книжками. За великим центральним столом стоїть старий годинник, у якому зараз зберігаються платівки. Дуже хочу купити програвач, усе ніяк не дійдуть руки до цього. Також люблю свій бар – у ньому стоїть сервіз, який ми завжди використовуємо, бо, наприклад, у моєї бабусі був величезний сервіз із красивими філіжанками, і мені ніколи не можна було чіпати його. 

Багато наборів із мого бару мені подарували: наприклад, на день народження отримала кришталеву місткість для льоду із щипчиками, красивим, старим шейкером і келихами різних років від подруги-художниці. Із сімейного сервізу мені подарували кремівниці для шампанського. Є ще старі французькі келихи з тисненням від художниць Міри Бачкур і Наташі Бричук. Ці келихи старші за мене, мабуть, утричі. 

Що справді буває рідкістю для багатьох просторів, так це те, що в мене ванна з вікном. Воно величезне й виглядає дуже круто. Ще у ванній стоять дві скульптури: одна – це величезна скульптура жіночого тіла, яка колись стояла в моїй майстерні, а друга – бюст невідомого азіата, на якій висять мої прикраси. (сміється) У кожній кімнаті є дивні речі, які я люблю. 

Є штука, якою я підпираю двері, – це постамент від скульптури, який мені подарували. Я була в когось у майстерні й побачила постамент, на якому були залишки зліплених ніг, що зламалися на місці щиколотки. Я подумала, як це класно, а мені відповіли: «Ну це в нас скульптура розбилася». Мені точно була потрібна ця річ, і тепер вона слугує для того, щоб підпирати двері, коли є протяг. 

Коли я вʼїхала до цієї квартири, тут від початку була величезна робота на китайському шовку в старовинній тяжкій скляній рамі із зображенням дуже дивного лева. Спочатку я думала, що, мабуть, натягну його на бобіну, кудись сховаю й повішу свій живопис. Але ми так зріднились! (сміється) У якийсь момент я зрозуміла, що це повноцінний член сімʼї, і його не можна демонтувати. Тепер поруч із величезною колекцією робіт класних українських митців у мене є ще й дивний лев.

Колекція мистецтва

У мене є велика колекція мистецтва, і я взагалі зрозуміла, що мені важливо не тільки створювати його, а й збирати. Мені дуже подобається, що в мене вдома висить велика колекція робіт Андрія Роїка – люблю його мистецтво. 

Є мій портрет, який мені намалював художник, із яким ми були на резиденції в Україні. Мені здається, я його сильно вразила, і після того, як ми роз'їхалися, він запропонував надіслати мені мій портрет. Коли він про це говорив, я думала, можливо, це буде звичайна робота, розміром 10*10, а це виявилося одне з найбільших полотен у моїй оселі. Не можу сказати, що я собі там подобаюся або впізнаю себе, але це цікава життєва історія, яку я запамʼятаю. 

Усього в мене є три мої портрети: другий намалювала моя подруга Єва Кафідова. Я вважаю, це найбільш вдале відображення мене, хоч й абсолютно не схоже. Третій намалював мій друг-айтішник. Він узагалі по фану робить різні замальовки й, коли ми приїжджали в Чернівці оформлювати документи для моїх картин на персональну виставку в Парижі, він намалював мене кульковою ручкою.

Ще в мене є маленька керамічна скульптура від художниці Лізи. Торік я робила добірку для свого клубу колекціонерів про те, які роботи можна купити вартістю до 400 євро в українських талановитих митців, що в майбутньому точно стануть успішними. Цю добірку помітила колекціонерка, яка купила не маленьку роботу, а велике полотно Лізиного авторства вартістю понад тисячу євро, а на знак подяки художниця надіслала мені цю маленьку, милу кераміку.

Як із війною змінилися взаємини з простором 

Стало очевидно, що ця квартира абсолютно не готова до війни. Коли були блекаути, я думала, що просто помру від холоду. Чотириметрові стелі й так важко обігріти, а тут ще й брак електроенергії. Памʼятаю, як ходила по дому у двох парах шкарпеток. По-друге, у нас немає безпечних місць. У ванній є вікно, у коридорі висять дзеркала, навпроти яких не можна сидіти, коли ти ховаєшся. У підʼїзді також усюди величезні вікна.

Попри це, я зрозуміла, наскільки це для мене дім, я зовсім переоцінила його важливість. Перші декілька місяців повномасштабного вторгнення я була не вдома й, коли повернулася, усе здавалося райським місцем. Усвідомила, що не уявляю щось інше, крім Києва, крім України, своїм домом. Зʼявилася ніжність у стосунках із простором.