Власний простірОпераційна директорка Поліна Клековкіна та її студія з панорамними вікнами

Текст: Таїсія Куденко

Фото: Яніна Сич

Про вибір квартири та ремонт

Я все життя прожила в районі Золотих воріт: спершу на вулиці Гончара, потім на Стрілецькій. Коли з’їхала від батьків та орендувала житло, почала паралельно шукати квартиру для купівлі. Розглядала винятково рідний район, який для мене закінчувався на вулиці Пимоненка, де зрештою і знайшла свій дім. Квартира була за низькою ціною для цього місця й у досить непоганому, як для «чешки», стані.

Я готова була в’їхати мало не відразу, але ухвалила вольове рішення не квапитися. Вирішила дослухатися до поради батьків, які сказали, що капітальний ремонт роблять лише раз, під час заїзду. До речі, це одна з причин, чому я наважилася повністю замінити звичайні вікна на панорамні, про які завжди мріяла. Подумала: або зараз, або ніколи. На косметичному ремонті (це той, що раз на 5 років) такий крок уже ніяк не зробиш.

Краєвид із 15-го поверху просто неймовірний. Уранці можна зустрічати схід сонця, а ввечері – споглядати захід, який відбивається у вікнах ЖК навпроти. Іноді відчиняю вікно навстіж, підсуваю стілець і закидаю ноги на раму. Літо – воно для цього. [усміхається]

У нас був план зробити ремонт за три місяці, але, звісно, він провалився. Без холодильника я жила ще пів року після переїзду, а без кухні взагалі дев’ять місяців. Щоправда, коли почався карантин, стала метушитися: треба сидіти вдома, а я досі чекаю на «той самий» холодильник. Але тато мене заспокоїв. Сказав: «Ти вже чотири місяці без нього прожила, то чого починаєш метушитися зараз?». [сміється]

Про інтер'єр

Ідеї для дизайну я шукала на YouTube-каналі Never Too Small, де показують, як класно розпланувати й оформити малі простори. Спершу хотіла залишити паркет «ялинкою», а тоді побачила в одному відео квартиру зі світлою підлогою. Подумала, що це класно компенсуватиме невелику висоту стель, й обрала найсвітлішу, з ясеня.

Колір стін підбирала вже під підлогу. До останнього була переконана, що це буде «берлінський» білий, але зрозуміла, що до такої підлоги потрібен тепліший відтінок. Колір, на якому зупинилася, теж світлий, але не стерильний. Одну зі стін вирішила залишити фактурною. Щоправда, будівельники не зрозуміли та ще довго сміялися з цього рішення.

До світлої основи я хотіла додати чорні акценти. Але першим чорним елементом стали навіть не віконні рами, а вертикальна батарея. Тобто спершу була батарея, а потім решта квартири. [сміється]

Спальню планувала відмежувати перегородкою, а потім підгледіла ідею із занавіскою – до речі, на тому ж відео зі світлою підлогою.

Круглого вікна над холодильником не було – його придумала я сама, щоб пустити до ванної природне світло. Це справжній корабельний люк, який мій тато знайшов на OLX. З цим вікном довелося намучитися: спочатку будівельники повісили його не там, де ми намітили, а вище. Дірка опинилася на такій висоті, що вікно неможливо було відчинити. Довелося все перероблювати: закладати цей отвір і робити дірку заново.

Про відчуття дому

Жити у вічному ремонті дещо виснажливо, тому цієї весни я зрозуміла, що маю поставити крапку, бодай ментальну. Коли я це зробила, то нарешті почала запрошувати гостей. Раніше в мене не було відчуття, що це дім, а не просто жилплоща, а коли почали приходити рідні люди, воно з’явилося.

Цікаво, що перше, що я зробила, щойно підписала договір на квартиру, – це подзвонила заводчикам левреток. На знімній квартирі не можна було заводити собаку, тому я хотіла скоріше розібратися з житлом і зробити це. Зрештою в мене з’явився Іггі Поп (щоправда, не левретка, а уіппет), який наповнив цей дім життям.

Про пошук меблів

Коли я з’їжджала від батьків на свою першу квартиру, в мене не було нічого свого – тільки красиві тарілки й кераміка. Тоді я купила на Rozetka два дерев’яні стільці, які здалися мені кльовими. Коли переїхала сюди, вирішила замовити ще два такі самі. Знайшла їх в історії купівель, натиснула «придбати знову» – але чомусь отримала стільці іншої збірки. Тобто вони однакові, але насправді ні. [сміється]

На стільцях лежать подушки з картинами Василя Кандинського. Перші дві я купила на півдні Індії, а другі, практично такі самі, – на півночі. Я ще та фанатка Баухауза, знайду його де завгодно, навіть у далекому селі на півночі Індії!

Обідній стіл – подарунок від батьків, придбаний 7 років тому у в’єтнамському магазині з антикваріатом та іншими дрібничками. Він довго стояв у заміському будинку, але коли я сказала, що мені потрібен стіл у нову квартиру, батьки віддали його мені на деякий час. Зрештою він чудово прижився.

Я давно хотіла стілець «Василь» (Wassily) Марселя Бреєра, присвячений Василю Кандинському. Завжди фотографувала його в музеях Берліна й Копенгагена. А потім побачила ідеального бежевого «Василя» на маркеті Kyivness. Магазин «Блоха» продавав його всього за 550 доларів. Це велика рідкість, адже на eBay такі стільці коштують мінімум 1000 доларів, без доставки. «Василь» ідеально вписався до інтер’єру та став рідним, ніби член родини.

Поруч із «Василем» стоїть стілець а-ка Eames, який я знайшла на OLX усього за три тисячі гривень. У майбутньому планую докупити на барахолках ще два легендарні стільці для цього куточка.

Скляний журнальний столик я знайшла там само, де й «Василя». Зараз люди подумають, що «Блоха» доплачують мені за рекламу, але це не так. [сміється] На столик я натрапила в їхньому Telegram-чаті: він приїхав з Амстердама й коштував стільки ж, скільки стіл, на який я дивилася в IKEA. Це я до того, що вінтажні речі, які привозять з-за кордону на ваше замовлення, можуть коштувати стільки ж, скільки нові меблі з магазинів.

Речі з IKEA, звісно, в мене теж є. Наприклад, комод, на якому стоїть вініловий програвач. Усі запитують: «Де ти його знайшла? Ми там такого не бачили!». Просто треба знати місця. [сміється]

Дзеркало я замовляла на склофабриці за власним ескізом. Чекала на нього чотири місяці, але недарма, адже воно значно розширює простір квартири.

Про особливі речі

На обідньому столі майже завжди стоїть шахівниця. Дехто думає, що я почала грати в шахи після «Гамбіту королеви». Я, в принципі, не маю нічого проти, але насправді дідусь навчав мене ще в 5 років. Просто потім була перерва до цієї зими. [усміхається]

За порадою свого вчителя із шахів, вирішила придбати гарну нескладану дошку. Але опинилася в ситуації «очікування / реальність»: дошка, яку я замовила, виявилася приблизно вдвічі більша, ніж на фото. Оскільки стіл досить великий, шахівниця оселилася тут. Переставляю її хіба що тоді, коли до мене приходять гості.

Поруч із дошкою стоять свічки. Колись я мала невелике виробництво та власний бренд Ambient, однак останні кілька років ним не займаюся. Але мені приємно, що мої свічки й досі стоять удома в багатьох людей. Кілька штук є навіть у Копенгагені, Берліні, США.

Біля стола висить танка (або тхангка). Це традиційна буддистська картина з релігійним сюжетом. Танку малюють вручну на бавовняному чи шовковому полотні й деколи розписують золотом або золотою фарбою, як цю. Вона красиво переливається, а під час заходу сонця ніби підсвічується. Танка – подарунок тата на мій день народження. Ми придбали її під час поїздки до Ладакха. Я довго не могла обрати між двома майже однаковими танками, аж поки не побачила одну деталь, яка зробила її абсолютно моєю. Яку деталь? Круасан! [сміється]

Картину львівської художниці Зоряни Гарбар мені теж подарував тато. Я побачила її під час прогулянки Андріївським узвозом 10 років тому та сфотографувала. А за рік тато подарував мені цю картину на 8 березня. Знайшов художницю та дивом картина чекала на мене.

Картина на комоді, вона ж епіцентр кімнати – принт від Waone Interesni Kazki, який він подарував мені на день народження. Це дуже класний і цінний подарунок.

Поруч із вініловим програвачем, який мені подарувала наша студія, стоїть корова з WOW Shop, присвячена Енді Ворголу. Коли мені було 13–14 років і я безмежно фанатіла від Воргола, тато зробив мені такий подарунок – і відтоді вона завжди зі мною.

Під комодом – книжки. З нових – артбук Сергія Майдукова про Київ. Поруч – живі рослини та моя тенісна ракетка. Коли снідаю, то завжди на неї дивлюся – вона гріє мені душу.

Про улюблені ритуали

Уранці я вигулюю собаку, віднедавна бігаю та йду на роботу. Офіс нашої студії розташований дуже близько до мого дому, тому робочий день я зазвичай проводжу там.

Під час карантину зрозуміла, що коли працюю вдома, то ментально не відпочиваю. Для мене ідеальний сценарій – це коли вдома ти тільки відпочиваєш. Це те, чого я прагну та в чому навіть роблю деякі успіхи.

Мій улюблений ритуал – це чайна церемонія. Я маю велику колекцію чаю та спеціального посуду для заварювання. Вихідними роблю чайні церемонії з чабанем [столиком для чайної церемонії – ред.]. До речі, довго не могла відшукати ідеальні маленькі піали для пуера, тому зрештою зліпила їх самостійно.

Раніше дуже любила малювати, але в цій квартирі чомусь поки ще цього не роблю. Але тут у мене з’явилося нове хобі: доглядати за рослинами. Рослини, чай і собака – ось хайлайти цієї квартири. [усміхається]