Власний простірХудожниця Дар’я Іващенко і її вітальня

Рубрика «Власний простір» присвячена місцю, у якому людина проводить більшу частину свого часу. Це може бути будь-який простір: величезна кухня, у якій героїня працює й відпочиває, вітальня, де класно збиратися з друзями, або просто кімната, яка перетворюється то на спальню, то на офіс. Головне, що тут людині затишно та зручно.

У нашому новому випуску – художниця Дар’я Іващенко і її вітальня.

Про оселю

Ми живемо в приватному будинку на Оболоні біля Міністерки. Це будинок мого чоловіка, куди я переїхала після одруження. Проте з часом я почала відчувати, що мені тут не дуже затишно, і потихеньку почала перероблювати його на свій лад і зараз, мабуть, близька до реалізації своєї мрії. Я вважаю, що будинок і те, що в ньому знаходиться, найкраще може розповісти про людей, які в ньому живуть. І коли в людини яскрава цікава харизма, то й будинок у неї не може бути безликим.

Я багато років займаюся живописом, загалом із трьох років малюю, і мене приваблює щось незвичайне та неординарне. Але часто з’являються якісь межі – хтось спирається на тренди та робить лише в цих межах дизайн, хтось думає лише про технології та наповнює свій будинок усілякими можливими девайсами. Я ж керуюся більше тим, що мені відгукується й подобається, і такими речами хочу наповнювати свій дім, бо саме вони мають тебе надихати. Приємно, коли приходять гості й помічають якісь детальки, якими ти наповнив кімнату, і ти думаєш: «Клас, отже, недаремно я зробила, значить, підмітили те, що задумувалося».

Про дизайн інтер’єру

У дизайні інтер’єру нашого будинку я відштовхувалася від того, що вже є, тобто вже є певна конструкція, є геометрія, світло, яке потрібно враховувати, і є потреби людей, які тут живуть. Я вирішила не змінювати ніяких глобальних речей, як-от кухня, вона вже є, як є. Або ж мені хочеться застелити скрізь килими, але в мене є ось такий товариш (собака – ред), який обдзюрює все на світі, і килими – це неможливо. Тобто він узагалі, будь-яку ганчірку чи шматок тканини сприймає, як знак, що йому треба взяти й виконати свої потреби. І я обдумую навіть те, щоб намалювати килим на плитці – створити ілюзію його існування й додати необхідну кольорову пляму.

В інтер’єрі, як і в картинах, важливе поєднання гри на контрастах – холоду і тепла. Коли ти розумієш, що в тебе вийшов дуже сіренький будинок, то важливо розбавляти чимось теплим, і навпаки. Наше око так влаштоване, що нам потрібна гармонія кольору, форм, розмірів і фактур. Це дуже відомий прийом у живописі. Я його й використала у своєму інтер’єрі. Тому в цей тілесно-сірий я вирішила додавати світло й тепло.

Загалом я спостерігаю два типи людей, з якими вже стикнулася багато разів у роботі. Є люди, які замовляють дизайн інтер’єру, їм дизайнер усе підбирає, і вони заїжджають у ту картинку, яку вони затвердили. Це чудовий варіант для людей, у яких немає часу чи бажання взагалі над цим паритися. Вони заплатили, і в них вийшла ідеальна картинка. Усе виміряно в сантиметрах. А є друга категорія людей, які ніби й закінчили ремонт, а потім приходять, наприклад, і розповідають, що їм чогось не вистачає, щось хотіли додати, щось змінити, і цей процес постійний. І це дуже близький мені підхід. Тому що, коли пожив у приміщенні, коли його відчув, коли ти зрозумів свої якісь потреби, то знаєш, як його змінювати та підлаштовувати під себе.

Про вітальню

Ми майже 95% свого вільного часу проводимо в цій вітальні, яка об’єднана з кухнею. Це місце, де ми зустрічаємося з дитиною, з чоловіком і проводимо вечори. Тут ми обмінюємося тим, як пройшов у кого день, вечеряємо, дивимося кіно. Тому я й почала змінювати будинок саме з цієї кімнати. Тут все було бежеве: величезний бежевий диван, бежевий пуф, бежеві штори. А потім ми змінили диван на зручний шкіряний. І я вирішила, що все, настав час змін. Якщо диван змінили, треба все змінювати. Спочатку з’явилися штори, і ми мало не розійшлися з чоловіком, поки я їх обирала. Це красиві винно-шоколадні оксамитові штори до самої підлоги, які зараз висять у кімнаті. І після цього крок за кроком почала обживати вітальню.

Вітальня для мене зона відпочинку: тут стоїть трьохмісний диван і вінтажне крісло, яке розкладається. Але нас троє. І виходить, що коли ми всі втрьох і 2 собаки з нами на дивані, то нам уже якось тісно. А коли приходять гості, то ми вже не можемо розміститися. Тому я зараз у пошуку своєї ідеальної софи, яку ми з Сашею сподіваємося знайти.

Про вінтажні речі

Я великий адепт антикваріату, дуже люблю вінтажні речі. У мене навіть є свій постачальник вінтажних речей – Саша Андрущенко, і вона мене підштовхнула до того, що пора б уже щось робити. Звісно, на це все піде ще не один рік. Я хочу, наприклад, перетягнути стільці, замінити абажури, але я поки їх не знайшла. Це така гра в інтер’єр, як і, наприклад, гра у фешн. Коли ти знаходиш потрібний браслет до потрібної сукні, ти розумієш, що твій лук завершений. Так само з інтер’єром. І я хочу його закінчити класними елементами.

Ще люблю під час подорожей знаходити вінтажні речі на блошиних ринках. Якось у Бельгії на барахолці я знайшла абсолютно прекрасну рамку для фотографій, вона важкелезна зі сталі, проте я її однаково купила й тягнула в ручній валізі. Ще знайшла дуже красивий роузбол і навесні ставлю туди піони. У звичайних вазах вони швидко розпускаються й осипаються, а от в роузболі вони довго тримають форму. Моя сім’я вже знає, що один із пунктів подорожі для мене – барахолки, і вони мене там залишають майже на день. Мені подобається сам процес – ходити розглядати ці предмети, щось знаходити для себе, купувати або не купувати. І коли ти знаходиш ось такі речі, привозиш їх, то дуже тішишся. І зараз я на ці речі дивлюся й розумію, що це моя історія – мої поїздки, мої асоціації. І мені цікаво наповнювати свій дім саме такими предметами, які для мене щось означають, а не так, що я просто приїхала жити в готову «картинку» й нічого не відчуваю з цього приводу. Мені дуже важливо відчувати.

Про картини

Ще я задумала переробити величезну стіну вздовж сходів. Зараз тут висять мої картини і постер «Джої не ділиться їжею», зробила його, бо теж не люблю ділитися їжею. Але я як той чоботар без чобіт: мої картини постійно кудись зникають. То вони їдуть на виставки, то їх купують, і ця стіна лишається неоформленою та має недопрацьований вигляд.

Тому я планую взагалі прибрати свої картини й купити картини інших авторів, тих, які будуть мені цікаві за своїм змістом і кольором. Це буде стабільна колекція, і вона не буде нікуди зникати. Наразі в мене 4 роботи, одна з яких це антикварний гобелен, інші – картини Юри Шаповала, Валерія Франчука й робота молодої авторки – дівчина, яка гуляє з собакою. Вона асоціюється в мене з моєю старшою собакою, і мені дуже сподобалася світлопередача й техніка.

Про книги

Я купую багато книг із мистецтва й альбоми ботаніки, бо я дуже скрупульозна. Наприклад, якщо мені замовили картину з лимоном, я буду досліджувати цей лимон. Як він влаштований, яка його структура. Де шкірка, а де ця біленька частина. Як він засихає. Мені цікаво дізнатися сам предмет до того моменту, як я почну його зображувати. Тому такі якісь книги загальноосвітні я періодично дістаю.

Замовляю їх здебільшого в інстаграм-магазинах, це букіністичні видання. Для зручності зробила за диваном полиці, де їх складаю. Просто простягни руку й бери читай книжку, не встаючи з дивана. Узагалі я люблю, коли є можливість робити все, що хочеш і не вставати з дивана.

Особливі речі

Мої батьки на наше весілля подарували антикварну скриньку з цільного дерева, тут вирізаний стіг сіна, де відпочиває сімейство курей: півень, курка та троє курчат. Це сімейна реліквія, вона довоєнна, і моя бабуся всю війну ховала її в речах. Ця річ дуже цінна для мене. Але на цьому анімалістичні мотиви в нас не закінчуються: нещодавно я отримала в подарунок вазу для фруктів. Вона величезна та зроблена у вигляді гусей, що танцюють. Дуже оригінальна й не схожа на звичайну кераміку.

Ще на блошці на Петрівці я знайшла класний зольник, і ми складаємо в нього дрова для каміну. Мій чоловік займається сільським господарством, він фермер, і я знайшла дві вінтажні настільні лампи, у яких основа у вигляді качана кукурудзи. Тепер я шукаю сюди абажури, які б пасували до нашої вітальні.

Розкладне крісло я купила у вінтажному магазині меблів Sofa Store, і тепер усі б’ються, щоб сидіти на ньому.

У нашій вітальні багато кімнатних квітів, а ще висить велика картина зі стейком. Вона дуже органічно вписалася, незважаючи на те, що тут стейк сирий. Проте це кольорова пляма, яка підтримує колір у кімнаті.

Я часто малюю їжу, і моя виставка, яка, до речі, зараз проходить, присвячена саме їжі. Вона називається The Taste. Вона про те, що ми їмо, що їжа означає для нас. Тому що людина, яка вміє насолоджуватися якісною їжею, може насолоджуватися життям у всіх його проявах. Це такі люди-магніти, які знають смак життя. І ця серія робіт – смак життя. Це не про те, що стейк – це стейк, а хліб – хліб. Це про те, що хочеться насолоджуватися життям.