Власний простірБудиночок на горі. Художниця-декораторка Лєна Горбачова та її кухня скандинавсько-української бабусі

Рубрика «Власний простір» присвячена місцю, у якому людина проводить більшу частину свого часу. Це може бути будь-який простір: величезна кухня, у якій героїня працює та відпочиває, майстерня, що стала другою домівкою, або просто кімната, яка перетворюється то на спальню, то на офіс. Головне, що тут людина здатна зосередитися на справах, їй затишно та зручно.

У новому випуску – кухня Лєни Горбачової, художниці-декораторки.

Про рішення переїхати в дім на горі та вибір будинку

Ми з чоловіком жили в Києві, а потім від нього втомилися. У нас не було вільного часу, ми постійно були в дорозі до майстерні або від неї, де ми займалися творчістю: я створювала іграшки ручної роботи, сумки та вишивки, а чоловік виготовляв посуд і декор із дерева. Нам захотілося чогось простішого та повільнішого, подумали, що нам буде краще десь у селі або маленькому містечку.

Спочатку переїхали в Мукачево, та це також було для нас завелике місто, хотілося в село. Шукали щось на Закарпатті, але там було мало будинків. Так потрапили в Івано-Франківську область, у село Річка.

Ми хотіли щось із гарним краєвидом і далеко від сусідів, а ще – щоб дім був у хорошому технічному стані. Це дуже важливо, коли приїжджаєш у будинок на горі. Не кожна машина сюди заїде, тому завезти матеріали, щоб відремонтувати дах і стіни, важко. Будинок, який ми купили, підійшов ідеально під наші вимоги.

Пам’ятаю, як ми вперше приїхали його дивитися. Господар сказав, що знає коротку дорогу, то ми й пішли. Зауважте, що будинок розташований на 850 м над рівнем моря, і ми йшли та задихалися на шляху, бо в нас не було досвіду ходіння по горах. Проте навколо було надто гарно, і я постійно думала, що йду додому. Як ми задерлися наверх, то я вже знала, що ми будемо тут жити.

Бувають часи, коли я думаю, що мені все набридло і я не розумію, нащо ми сюди залізли. Та загалом вважаю, що це було вдале рішення.

Про ремонт

Як тільки ми заїхали, то стіни кухні були побілені в жахливий синій колір. Було дуже брудно – пляшки, павутиння, мертві мухи та послід миш. Але ми виїхали на ентузіазмі й економії, і все зробили самі.

Коли ми почали розгрібати сміття, то я вже мала картинку кінцевого результату в голові. Це допомагало не здатися: щойно я прибирала якийсь куток, то картинка кухні ставала більш реальною, й у мене з’являлося натхнення взятися за наступний. Що цікаво, кінцевий дизайн майже повністю збігся з тим, що я планувала.

Загалом ми прибрали все, пофарбували стіни та підлогу в білий колір і трошки відновили плиту. Ми також самі провели комунікації. Все ж інше лишалося за речами – саме вони створюють комфорт у будинку.

Про інтер’єр і старі речі

Інтер’єр я робила на інтуїтивному рівні – це було не дизайнерське рішення, а душевне. Я багато часу проводила на Pinterest, щоби знайти ідеї для того, як створити простір, прибрати візуальний шум, не ставлячи купу шаф і тумбочок. Проте в нас також залишилося багато типово українських речей. Як результат, у мене вийшла кухня у стилі скандинавсько-української бабусі, яка любить червоні та зелені акценти.

Я люблю старі речі, тому ми залишили багато з того, що вже було в будинку. На кухні стояли два столи – одному 40 років, а інший ще старший. До нас заходив сусід у гості й упізнав один із них, бо його робив його батько. Чоловіка вже немає серед живих, але стіл залишився, я люблю за ним сидіти. Я його так і лишила, більше нічого не змінювала.

Ще ми залишили поличку, мисник, де ми зараз зберігаємо всі приправи та посуд. Він був трохи пошарпаний, тому ми пофарбували його в білий. Я взагалі люблю цей колір, він такий чистий і світлий. Я вважаю, він може прикрасити будь-який простір. Якщо ви не знаєте, з чого починати, то пофарбуйте щось у білий і нанизуйте все інше на нього.

Також у будинку лишився посуд та інші дрібнички. Вони дуже душевні, з прикольними малюнками, нагадують про дитинство та бабусин дім. Деякі тарілки та горнятка ми використовуємо за призначенням, але багато чого стоїть не зовсім на своєму місці.

Наприклад, у нас є бочки, які ми використовуємо як столики, а у деяких із них живуть квіти. У нас є алюмінієвий і червоний у білу крапочку бідончики – в таких раніше зберігали молоко. Я ж спочатку посадила в них квіти, а зараз зберігаю там цукор і борошно.

Від старих господарів також залишилися маленькі лавки, які раніше використовували, щоб доїти корів. Я їх вимила, пофарбувала в червоний, і вони перетворилися на акцентні підставки для квітів.

А ще я – амбасадорка OLX. Я раніше постійно там сиділа: багато вільного часу витрачала на те, щоб пошукати золото серед незрозумілих штук. Використані речі мають душу й історію, а ще вони дешевші. Зараз якщо замовлю щось звідти, то знаю, що муситиму або просити сусіда підвезти, або тягнути все на власних двох. Тому стала рідше там сидіти.

Чи це завадило мені знайти на сайті щось для нашого будинку? Ні. Там я знайшла сервант, який став центральним предметом моєї кухні. У нього доволі сумна історія: господиня готувала будинок до продажу та палила все старе. Вона виставила деякі речі на продаж, але якби ми не забрали цей сервант, то він би також згорів. Дивно думати про це, адже багато людей за такими речами полюють, вишукують, а для інших це сміття. Та, на щастя, ми його таки вивезли з Яремче, перефарбували та повісили шторки.

Це не остання річ, яку ми врятували. Коли ми жили в Мукачево, там господар також не дуже піклувався про старі речі. Він хотів їх або вивезти на смітник, або залишити в себе в гаражі. Так ми врятували червоний чайник і два крісла, які тепер прикрашають нашу кухню. Нещодавно ми зі знайомою гуляли та побачили напівзавалену хату. Там були два стільці в ідеальному стані, і нам їх стало шкода – вони згниють або на них осиплеться стеля. Тож ми їх також забрали, тепер вони прикрашають нашу кухню.

Про те, що створює затишок

У всьому будинку я найбільше люблю кухню, тому що вона затишна, світла та має найгарніший краєвид із вікна. Мені подобається сидіти за столом і пити каву або говорити про все на світі, дивлячись на гори. А ще я дуже люблю кухню, бо люблю готувати: обожнюю випічку, особливо кекси, пироги та банановий хліб. Чоловік каже, що якщо ми поставимо на кухні диван, то я просто переїду туди назавжди.

Мій затишок створюють дрібнички – нескінченні панно та вишивки на стінах, рослини та піч. Від печі йде і тепло, і їжа, й атмосфера. Ми вже перестали її помічати, але нам пощастило мати гостей, які нагадують, що не всі так живуть, як ми, і не слухають теплий тріск дерева весь день.

Білі стіни та квіти – це запорука успіху та затишку для мене. Рослинами я почала захоплюватися в Мукачево та купила там майже все, що зараз маю. Спочатку я багато про це читала та намагалася створювати ідеальні умови для квітів, але все одно деякі гнили, а деякі сохли. Тепер я просто їх поливаю, зрозуміла: що менше труситися над рослинами, то краще вони ростуть. У мене вони ростуть у старих тарілках, чайниках, глечиках, бочках, бідончиках, у дірявих каструлях. До речі, останні чудово справляються з дренажем. Ще є два керамічні горщики, які я замовляла в майстрині з Києва.

А ще в мене затишні стіни. Зараз на них висять, наприклад, панно, яке я вишивала сама. Колись я шила пледи та лисички, м’які іграшки, і моя знайома намалювала для мене візитки. На них зображені будиночки, ялинки, лисички та дівчинка з кошиком. Я вирішила, що це стане чудовим сюжетом для панно, і тепер воно висить у мене над газовою плитою, поруч із вишитою пташкою та ботанічними ілюстраціями.

Останні я також оформлювала сама – раніше займалася тим, що купувала на стоках ілюстрації, друкувала їх, робила постери та продавала. У мене багато лишилося з тих часів, тепер я вирішила прикрасити ними власну оселю.

Проте на кухні постійно щось змінюється. Для мене стіни – це спосіб самовираження, як музей, де змінюються експозиції. Я собі придумаю, що ось зараз я хочу повісити на стіну старі ключі, молоток і ножиці. Потім я ходжу, дивлюся, милуюся ними, а в один момент вирішую все змінити. Картинки на стінах або замінюю на нові, або міняю місцями кожен місяць, щоби не набридало. Проте раз на пів року й меблі можу переставити. Загалом – пересуваю все, що можна посунути.

текст: Анастасія Микитенко

Фото: Лєна та Влад Горбачови