Власний досвід«Найкращі речі вже зроблено», – власниці вінтажних магазинів про свій бізнес

НЕЩОДАВНО МИ РОЗПОВІДАЛИ про дівчат, у колекціях яких є вінтажні прикраси, а тепер вирішили поговорити з дівчатами, які знаходять, привозять і продають вінтажні речі в Україні. Ми запитали в засновниць модних вінтажних проєктів, чому та за що вони люблять речі з історією та як вони ведуть свій бізнес.

Я відкрила магазин 4 роки тому. У мене була ідея, що вінтаж – це не для якихось жінок, як капелюшки й рукавички. А це те, що можна носити із сучасним одягом, створюючи нові круті луки. Наприклад, заколоти брошку не на груди, а на рукав. За професією я психолог, у мене є два дорослих сини, дві собаки та кіт. А колекціонування культових і цікавих вінтажних прикрас – моя велика пристрасть. Я не люблю слово «хобі», тому що, на мою думку, воно не відбиває всієї гами почуттів.

Увесь контент я роблю сама, 1,5 роки навчалася у школі фотографії, тому мені нема кому дорікати, якщо щось не так пішло з картинками.

Звісно, продаж вінтажних прикрас приносить певний дохід, але він не постійний і невеликий. Люди звикли, що старі та вінтажні речі мають коштувати копійки, бо є такі історії, що нібито хтось на барахолці купив каблучку із самоцвітом за 2 євро. І більшість справді думають, що так і є.

Коли я з цим зіштовхнулась, то зрозуміла, що є багато речей, які коштують дуже дорого й навіть можуть коштувати дорожче, ніж нові ювелірні вироби. Сьогодні всі почали розбиратися в марках, у тому, скільки років виробу, Тому зараз дуже важко знайти виріб, який би коштував недорого й був у хорошому стані, бо вони розлітаються.

Якщо говорити про мій магазин, то найбільший попит мають речі, які зараз у тренді. Наприклад, зараз модні об’ємні ланцюги, а кілька років тому, коли Dolce & Gabbana випустили свою колекцію, були модними мальтійські хрести.

Звісно, іноді шкода продавати якусь річ і хочеться залишити її собі. Та я залишаю собі лише ті речі, за які мені довелося боротися, і в унікальності яких я не сумніваюся, а ще це ті речі, які мені хотілося б подарувати колись своїм онучкам.

До того ж мені важливий елемент усвідомленого споживання, я не розумію, навіщо виробляти тони дешевої біжутерії, якщо всі найкращі речі вже зроблено – давайте користуватися ними знову.

Разом зі своєю подругою ми відкрили Goodbuyfashion («Гудбайфешн») ще у 2005 році. Це був час шопінг-буму – коли «шифоньєри забиті речами, а одягатися нема в що». Вирішили відкрити, щоб здихатися від своїх речей, які не носили. Потім від речей друзів, потім від речей друзів друзів. Із самого початку проблем із «постачанням» не було. І тоді ж вирішили відбирати цікаві, унікальні вінтажні речі. Це приносить невеликий дохід, але не такий, щоб із цього можна було жити й більше ніде не працювати.

Речі в основному нам приносять люди, з якими ми знайомі вже давно та яким довіряємо. Узагалі, у нас проєкт клубний – тобто, ми підтримуємо давні партнерські та дружні стосунки з нашими клієнтами. Іноді ми робимо апсайклінг-проєкти, наприклад, з Ясею Хоменко #TheShirtProject – даємо друге життя чоловічим сорочкам.

А ще в нас є проєкт «Речі з історіями» – там багато цікавого. Одного разу прийшла знайома та впізнала свій костюм, в якому зустріла свого коханого ще у 90-х.

Для нас «Гудбайфешн» – не просто ще одна крамничка з гарними речами, це місце зустрічі, обміну ідеями, думками й, звісно, – цікавими речами.

Для продажу речей ми використовуємо як онлайн-платформи, так і магазин. Перше дає нам більший обсяг аудиторії покупців, друге – глибші змісти, ідеї для розвитку, знайомства із цікавими людьми.

Ми регулярно проводимо журфікси – просто запрошуємо друзів «на поспілкуватися», попити вина, поділитися враженнями та планами на майбутнє.

Я вже давно не купую в інших магазинах – та скільки ж можна?! Мені вистачає свого «шифоньєра» та свого «Гудбайфешн».

У 2015-му році я працювала в IT-компанії, мені подобалася моя робота, але з часом і зростанням особистих амбіцій прийшло бажання звільнитися та займатися своєю справою.

Я зробила ставку на вінтаж. Поштовхом стала моя пристрасть привозити з частих подорожей неповторні штучки, я бачила, як дівчата теж хотіли собі такі. Звичайно, на початку шляху я займалася не тільки цим, ще реставрувала меблі та клала мозаїку. Зараз мій проєкт приносить дохід, але при цьому я все одно займаюся супутньою діяльністю, наприклад, стилізацією зйомок, роботою з гардеробом клієнтів та аутентифікацією.

Кожного разу, коли я їду до нової країни – складаю карту обов’язкових для відвідування місць. І половина з них – вантажні магазини або маркети. Везу сукні, спідниці, піджаки та штани, ці речі дуже люблять, особливо, якщо це вовняний Yves Saint Laurent із 70-х або сумка Prada. Не вислизають від мого ока й круті речі маловідомих вантажних брендів – люблю, коли якісно та цікаво зшито. Мені подобається вписувати вінтажний предмет гардероба в сучасний образ і відчувати на собі цю особливу деталь протягом дня.

Із закриттям кордонів ведеться трохи складніше, але існує безліч інтернет-ресурсів, звідки можна замовити цікаві речі, плюс, у мене є кілька своїх баєрів і секретів.

На початку цього року я відкрила офлайн-магазин. Довго над цим роздумувала, адже зараз, навпаки, усе йде в онлайн, а з кризою – навіть у небуття. Але основна мета моєї діяльності – це навіть не продажі, а створення сприятливого ком’юніті. Я дуже ціную людське спілкування, з деякими клієнтками в нас утворилася міцна дружба. Що може бути краще? Для гарного продажу потрібна не тільки класна річ, але й примірка, контакт, атмосфера, враження. Де ж це все здійснити, як не в офлайн-магазині? Звичайно, магазин – це затратно й клопітно, але необхідно для душі та якіснішого сервісу.

Ми відкрили магазин 2 роки тому, якраз 10 жовтня буде 2 роки. Почалося все з того, що моя подруга привозила для себе американський вінтаж, показувала мені, наскільки класно він виглядає із сучасними брендами – і ось так трапилася любов.

Хобі переросло в бізнес, якраз кілька років тому в Україну дійшов тренд на вінтажні прикраси, але, щоб утримувати цей бізнес, ми додали ще й сучасні прикраси українських ювелірних брендів.

Ми знаходимо прикраси по всьому світу, я подорожую, вивчаю блоги, барахолки. Зараз, в умовах карантину, є база постачальників, яка влаштовує нам онлайн-презентації, ми можемо купувати речі на ринках Мілана, Берліна, Парижа. Крім того, досі доходять посилки, які ми замовляли ще до карантину.

У нашому магазині популярністю користуються трендові речі, наприклад, коли був тренд на золоті ланцюги, ми мали величезний попит на них, тому що китайські виробники так і не навчилися повторювати ці плетіння, завжди цікавляться кліпсами із застібками – такими, як Monet і Trifari. Часто шукають – і ми самі рідко знаходимо – амулети, які відкриваються, і там можна знайти записку власника, або ж футляри для губних помад на ланцюжку.

Ми вирішили відкрити офлайн-магазин, бо, як показує наша практика, вінтаж відкривається зовсім у новому світлі, коли його бачиш особисто, коли береш річ у руки, тобі відкриваються нові деталі. Кожному подобається різне – сліди часу, які заворожують, якісь милі дрібнички, які на фото не видно. До того ж це дало можливість створити ком’юніті, люди приходять вже не тільки за покупкою, а й щоб насолодитися речами, показати свої знахідки. Також ми працюємо як маркет-плейс і даємо гостям можливість продавати свої речі в нас.

А, взагалі, одна з цінностей вінтажу, особливо в наш час переспоживання – це те, що він показує, наскільки по-іншому ставилися до речей і предметів, наскільки вкладали більше цінності в них і передавали з покоління в покоління. Це повертає до думок про те, що не потрібно дуже багато – потрібно по любові й те, чому ти можеш дати дуже довге життя.

Свій магазин я відкрила 5 жовтня 2018-го, тож нам рівно 2 роки. Вінтаж для мене, передусім – це про екологічність. Хотілося показати людям? як можна стильно одягатися за невеликі гроші й припинити бездумно скуповувати нові речі.

Зараз магазин перетворився з хобі в основну роботу – дохід є, але нестабільний і залежить він від багатьох факторів. До карантину привозила речі з подорожей. Пам’ятаю, як уперше поїхала до Берліна на закупку речей. Виявилося, що всі вінтажки були закриті на найближчі кілька днів через свята. А я перед поїздкою забула перевірити графіки магазинів і просто гуляла містом ці дні. Повернулася додому ні з чим.

Зараз відшукую речі здебільшого на секонд-хендах, барахолках і ресейл-платформах. У пріоритеті маленькі міста України. Доводиться перебирати велику кількість речей і це буває досить виснажливо. Стараюсь вибирати те, що люблять покупці – джинси Levi’s, шкіряні речі, шовкові та мереживні блузи. Іноді трапляються речі, з якими по-особливому важко розлучитися, тоді я лишаю їх собі. Але роблю це досить рідко – для власної колекції або якщо в мене є необхідність у цій речі.

Онлайн-магазин я відкрила 3 ​​роки тому, але й до цього займалася продажами на ресейлінгових платформах. Вирішила просто вторити акаунт в Instagram, бо це ще один майданчик, тут живе спілкування та більше можливостей. З філософської точки зору, відкрила вінтажний магазин, бо дуже люблю стилізувати речі та вважаю, що в мене це добре виходить – через любов переодягатися та крутитися перед дзеркалом вирішила все те ж саме робити на камеру, до того ж це приносить певний дохід.

Речі шукаю всюди: від секондів і барахолок до закордонних та українських вінтажних ринків. Одного разу на такому ринку мені довелося купити візок для того, щоб возити речі та пристойні на вигляд люди подумали, що я торгую пиріжками на базарі. Хотіли купити пиріжки, але в сумці були вінтажні речі. Це ще одна причина, чому я люблю свою роботу – ніколи не знаєш, що на тебе чекає, знайомишся з цікавими людьми.

Найбільший попит має люкс. Поки що я не наважилася на офлайн-магазин, бо його дуже дорого утримувати – оренда місця, зарплата продавцю – це все дуже затратно. Для мене плюс онлайну в тому, що людям подобається дивитися не просто речі на вішалці, а на те, як я їх обіграю у стилізації. До того ж я дуже детально показую тканину, фасон і всі нюанси. Я часто залишаю речі собі, якщо це «моє».