Власний досвід«Я можу виглядати так, як хочу». Чоловіки про спідниці у своєму гардеробі

Девід Бові, Курт Кобейн, Каньє Вест і навіть 61-річний інженер Марк Браян – усе це приклади чоловіків, які інтегрували сукні та спідниці у свій гардероб. Утім, навіть у часи, коли в TikTok є тренд #boysinkirts, у межах якого хлопці приміряють спідниці, обкладинку Vogue з Гаррі Стайлзом у сукні розкритикували за «відсутність мужності».

Ми поспілкувалися з чоловіками, які одягають спідниці, про їхню мотивацію, реакцією оточення та поділ на «чоловічий» і «жіночий» одяг.

Я припускаю, що перший раз одягнув спідницю ще десь в 10–11 років у дитячих таборах. Це не була особиста спроба, а загальна практика дитячого переодягання на нічні таборові містерії. Тоді я не сильно звертав на це увагу. У мене доволі консервативна сімейна позиція з цього питання, я ніколи не мислив, що можу одягнути спідницю. У підлітковому віці я почав цих нав’язаних поглядів позбуватися самостійно. Ставив питання: який одяг я можу/не можу одягати? Десь у 18–19 років я зрозумів, що якщо мені захочеться [одягнути спідницю], я зможу. Але мені не хотілося.

Десь у 2016 році був період, коли чоловічий літній одяг був мені доволі незручний. Що б я не одягав – було спекотно, незручно й жодні шорти мене не задовольняли. І у якийсь момент я жартома попросив у подруги спідницю, одягнув, і мені виявилося дуже комфортно в ній. Звісно, важливу роль у цьому відіграло середовище. Якщо ти почуваєшся безпечно в компанії певних людей, це відчуття певного тиску чи стигми зникає. Мабуть, у такий момент я і спробував уперше одягнути спідницю.

Довгий час я міг одягати її у квартирі. Зазвичай знайомі робили моїй спідниці компліменти – і хлопці, і дівчата. Хлопці частіше коментували, що це дуже сміливо з мого боку, а дівчата жартували про те, що хлопцям спідниці личать більше. З деякими друзями це провокувало обговорення, що до спідниці можна ставитися просто як до елементу гардероба. Декому це здалося цікавим, вони захотіли й самі спробувати. Щоправда, я не знаю, чим ці спроби закінчилися. Тобто для мене це була така спроба розгойдати стигму, страх інших, які б теж могли це спробувати.

Сукні я теж пробував одягати. Це було на домашніх вечірках, не на вулиці. Мені подобалося, як я себе в них відчуваю. Та й узагалі, подобається, як виглядають чоловіки в сукнях. Але для мене це був більше особистий виклик і він був узагалі не про комфорт. Бо сукні, які одягав, були не надто зручні. А моє ставлення до гардероба було завжди дуже утилітарне. Я рідко купував собі щось, що вважається красивим, для мене головне – зручність. Якщо річ зручна, її можна довго носити й вона не псується – мені цього вдосталь.

Зараз у мене знову з’явилася жага до змін, зокрема на рівні зовнішності й одягу. Хочеться перестати носити речі, яким 10 років. Час від часу виникає й бажання більш радикальних змін. Наприклад, хочеться знайти спідницю, у якій зручно ходити містом, як я це робив раніше.

Я не можу сказати, що повністю відмовився від уявлень, що є поділ на чоловічий і жіночий одяг. Проте якщо говорити щодо спідниць: для мене ті чоловіки, які їх одягають, усе одно залишаються умовно «маскулінними». Найпростіший приклад – шотландці й ірландці в кілтах. Для них це парадний військовий одяг. Ірландські актори могли з’являтися на церемоніях у кілті й у них не поставало запитань про те, чи це окей. Та й навіть для тих людей, які дивляться на них з України, це не виникає дисонансу. Тому що контекст для них нормалізований. А в нас цього контексту немає, його доведеться потроху створювати, спочатку для невеликих спільнот. Я певен, що навіть серед тих, хто здається умовно прогресивними людьми з однієї «бульбашки», знайдуться люди, які будуть вважати, що це не ок, «не мужньо». Я думаю, спочатку потрібно попрацювати над цим у цій «бульбашці», а потім переконувати когось за нею.

Тому я не інтегрував це в повсякденний одяг. Для мене це про свято, про щось ексклюзивне. До того ж я просто не хочу, щоби мене побили на вулиці. Поки що я дозволяю собі так одягатися в безпечних просторах. Хоча навіть коли я пішов на фестиваль Brave у спідниці, у мене полетіла банка з-під Red Bull, і було безліч негативних вигуків в мою сторону. Це було неприємно, я думав, там буде безпечніше.

Коли мене запитують, чому я у спідниці, відповідаю: «Бо мені так подобається». Я просто обираю одяг, який передає мій настрій, у якому мені комфортно та я класно почуваюся. Мені часто казали, що це сміливо. Але серед моїх друзів не було тих, кого б я надихнув спробувати одягати спідниці теж. Для мого оточення це й так було звично.

Було б набагато краще, якби одяг узагалі не ділили на чоловічий і жіночий. У нас є традиція із друзями перед фестивалями йти на секонд і скуповувати речі, не дорожчі за 40 гривень. Продавчині можуть сказати: «Ти що, куди ти це береш, це ж жіноче!». Але ж, секундочку, 21 століття надворі. Якщо мені щось сподобалося, я йду й міряю. Якщо підійшло – беру. Мені, мабуть, пощастило, бо на мене класно сідають жіночі речі, тому проблем із вибором не виникало.

Також я влаштовую квір-бали, де ми вітаємо не лише представників ЛГБТ чи вогерів, а просто всіх екстравагантних людей. Це теж продовження моєї боротьби з гендерними стереотипами. Неважливо, якої ти орієнтації чи гендеру, якщо тобі хочеться одягатися так – роби це й будь собою. Тому в нас більше категорій на образи, прояви себе через одяг. Наприклад, «Leather queen» – це категорія і для чоловіків, і для жінок. До мене приходять багато знайомих і пробують себе в зовсім нових амплуа.

У моєму колі спілкування це було нормальним, тому я не пам’ятаю ніякої негативної реакції. У мене у студентстві був хороший друг, дуже маскулінний. Але коли я прийшов в цій спідниці, він сказав: «Так прикольно». Здавалося, він саме та людина, яка мала б щось негативне сказати, але йому було ок. В університеті всім було просто все одно. Звісно, на вулиці хтось міг просто уважніше дивитися та звертати увагу на це. Але ніхто не озвучував чогось конкретного. Можливо, варто враховувати те, що я немалий хлопець. Тому в людей спрацьовувало, що не варто нічого казати [сміється].

Я вважаю, що гендерний розділ одягу існує для спрощення патернів поведінки. Мене це не дуже влаштовує, бо навіть якщо дивитися історичні аспекти: спідниці, підбори, кольорові речі були чоловічими предметами гардероба. Усе змінюється. Але у 2021 році говорити, що спідниці чи сукні це тільки жіночий одяг – просто несучасно.

Зараз я перестав це активно робити, але можу одягнути спідницю, коли мені хочеться створити в образі додатковий об’єм. Одного разу я дуже хотів собі спідницю-трапецію в камуфляжному партерні. Тому я знайшов викрійку й пошив її собі. І деяким друзям після цього теж шив спідниці такі.

Днями я шукав спідницю, зайшов на Asos і написав: men’s skirt – там нічого не було. Тоді я написав просто: skirt, зробив фільтр за розміром і кольором, і надивився собі кілька варіантів. Знову ж таки: якщо мені щось подобається – просто купую, незалежно від того, з чоловічого це чи жіночого відділу. Як співала Аріана Гранде: I want it, I got it.

Спочатку мені було незвично у спідниці, але я дуже швидко перестав про це думати. Єдине, що помічаєш – це зручність. Чисто практичний момент: у просторому одязі комфортніше у спекотну погоду. Було б круто, щоби в ті періоди, коли в нас жарко, ми могли використовувати такий елемент одягу, як спідниця чи сукня.

Це просто практично. Чому ми маємо задумуватися, нормально це чи ні? За цим стоїть абсолютно безглуздий стереотип, не підкріплений нічим. Якраз тому, що цей він такий безглуздий, у мене є певне внутрішнє бажання боротися з ним. Розповідати, який одяг чоловічий, а який жіночий – це якось по-дитячому. Ми взагалі народжуємося голими.

Мені здається, у Києві безліч людей, для яких це точно не становило б проблеми. Думаю, якби я жив на Рейтарській, то спокійно ходив би у спідниці по каву. Але я живу на Березняках і хочу взаємодіяти тут із людьми теж. Думаю, якби я був у спідниці, це могло б завадити. Я не боюся, що мене можуть побити, я боюся труднощів у комунікації. Умовно, розмовляючи з бабусею в під’їзді у спідниці, з нею було б важче порозумітися. Через упередження до мене могло б не бути такого лояльного ставлення, яке мені подобається. Треба багато часу, щоби це змінилося.

Є такий крутий персонаж – актор і шоумен Біллі Портер. Він часто з’являється в різних сукнях, і одного разу – у смокінгу, який переходить у сукню. Звісно, через це до нього часто чіпляються. І ось в одному з інтерв’ю він сказав, що в останні роки образ жінки в чоловічому костюмі означає, що вона сильна, емансипована, розумна, а чоловік у спідниці – це щось погане й переслідуване. І це говорить про те, що все жіноче – начебто неправильне. Чому так? Жінки теж круті, і жіночність – це круто. Мені дуже близько це. Думаю, рано чи пізно я дійду до того, що буду в повсякденному житті одягати спідниці теж.